WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Визнання і гарантування місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Визнання і гарантування місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Визнання і гарантування місцевого самоврядування в Україні

Всебічний розвиток місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави. Україна – держава зі стійкою традицією місцевого самоврядування. Управління в українських регіонах традиційно ґрунтується на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядування, земства тощо). Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції УНР 1918 року, положення якої так і не були реалізовані. Розвиток місцевого самоврядування було перервано з втратою державної самостійності України в 1920 році та встановленням централізованої системи організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх територіальних рівнях через єдину систему органів державної влади – Ради народних депутатів.

Розвалення адміністративно-командної системи управління, відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такої організації влади, яка відповідала б як національним традиціям, так і сучасним світовим демократичним тенденціям. Нова модель влади вже не могла базуватися на політико-організаційному принципі "вертикалі влади", реалізація якого фактично відсторонює людину від участі в управлінні державними та громадськими справами. Світовий та європейський досвід переконливо свідчать, що в демократичному суспільстві територіальна організація влади повинна будуватись на основі місцевого самоврядування –права територіальних спільнот громадян та тих органів, які вони обирають, вирішувати самостійно, під свою відповідальність усі питання місцевого значення, діючи в межах конституції і законів відповідної держави.

Прийняття Верховною Радою Української РСР 12-го скликання 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України позитивно вплинуло на формування інституту місцевого самоврядування в Україні [3, ст. 429]. Саме після прийняття Декларації і на її основі було розроблено протягом 1990 – 1996 рр. декілька редакцій проектів нової Конституції України. Конституційні проекти, розроблені конституційними комісіями Верховної Ради 12-го та 13-го скликань, виходили з ідеї місцевого самоврядування. Пропонувалось різне конституційно-правове закріплення статусу місцевих органів публічної влади. Проте розділ, присвячений місцевому самоврядуванню, практично у всіх проектах був найслабшим місцем.

Надійною правовою основою місцевого самоврядування стала Конституція України 1996 року, яка започаткувала новий етап розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні. Чинна Конституція України у повній відповідності до вимог Європейської Хартії про місцеве самоврядування (в ст. 2 якої проголошується: "Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, за можливістю, в конституції країни") поруч з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, верховенство права та ін., фіксує принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7).

Положення "в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування" дає підставу констатувати факт його визнання державою, по-перше, як суб'єктом конституційного права у взаємовідносинах з українським народом, який вправі здійснювати свою владу безпосередньо та опосередковано, в тому числі і через органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції); це внутрішньо суттєва властивість держави, що є демократичною, правовою. По-друге, місцеве самоврядування визнається державою як суб'єктом міжнародно-правового спілкування, оскільки Україна є членом Ради Європи. І, нарешті, місцеве самоврядування повинно визнаватися всіма іншими суб'єктами політичної системи, всіма учасниками політичних і правових відносин.

Місцеве самоврядування визнається Україною як одна із основ конституційного ладу. Це положення логічно пов'язане з наміром України бути демократичною і правовою державою (ст. 1 Конституції), зорієнтованою на людину, її права і свободи. Воно свідчить про розуміння соціальної цінності місцевого самоврядування, яке забезпечує здійснення народом своєї влади (ч. 2 ст. 5), реалізацію прав громадян на участь в управлінні справами держави і багатьох інших основних прав.

Конституційне визнання місцевого самоврядування відповідає міжнародно-правовим вимогам, зокрема Європейській хартії про місцеве самоврядування, яку Україна ратифікувала 15 липня 1997 року [4].

Місцеве самоврядування – різновид місцевого управління і водночас як би то антипод усякому управлінню ззовні, оскільки це самоуправління. У тій чи іншій місцевості може мати місце управління громадянами "зверху", через представників відповідних структур публічної влади, і самоврядування громадян, які входять у місцеве співтовариство. Місцеве самоврядування – самоорганізація місцевого співтовариства і управління його внутрішніми справами.

Передумовою суспільного прогресу є збалансоване співвідношення державного управління та місцевого самоврядування. Ця необхідність випливає з різних завдань цих двох сфер управління. Завданням державного управління є забезпечення однакового виконання законів на всій території держави, тоді як завдання місцевого самоврядування полягає у вирішенні питань місцевого значення на тому рівні, на якому вони виникають.

Якщо говорити про реальне визнання місцевого самоврядування, а не просто декларування цього принципу в Основному Законі, то слід зазначити, що Конституція України принципово по-новому підходить до вирішення питань управління. Поняття "державне управління" в тексті Основного Закону вже не зустрічається. Воно замінено поняттям "виконавча влада і місцеве самоврядування" (ст. 118, 119, ст. 140 Конституції України). Фактично функції державного управління виконують органи державної виконавчої влади та територіальні громади сіл, селищ, міст безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

У Конституції України також чітко розмежовано дві системи органів: органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Так ст. 5 Основного Закону проголошує: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". В ч. 2 ст. 19 зазначається: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Це розмежування відображене і в інших нормах Основного Закону (ст. 38, ст. 56, ст. 71).

З одного боку, місцеве самоврядування відокремлене від державного управління, з іншого, – воно тісно з ним пов'язане. Це найперше виражається, в тому, що органи місцевого самоврядування можуть наділятися законами України окремими державними повноваженнями з передачею необхідних для їх здійснення матеріально-фінансових засобів.

Визнаючи місцеве самоврядування, Україна одночасно його гарантує, тобто Україна бере на себе зобов'язання сприяти його розвитку, не перешкоджати його діяльності і захищати. Досягається це шляхом закріплення його основ у Конституції України та їх конкретизації у спеціальному законодавстві.

У питаннях місцевого самоврядування Конституція України являє собою досить фундаментальний і разом з тим гнучкий політико-правовий документ. Визначаючи концептуальні засади місцевого самоврядування в Україні, Конституція залишає невирішеним ціле коло важливих питань, передбачаючи необхідність їхнього регулювання окремими законами.

Loading...

 
 

Цікаве