WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вдосконалення процедури проведення конкурсу при заміщенні посад державних службовців - Реферат

Вдосконалення процедури проведення конкурсу при заміщенні посад державних службовців - Реферат

Реферат на тему:

Вдосконалення процедури проведення конкурсу при заміщенні посад державних службовців

Набір на державну службу висококваліфікованих професіоналів є об'єктивною умовою повноцінного функціонування державної адміністрації кожної країни. Необхідність удосконалення правового регулювання процедури такого набору відзначена в положеннях Концепції адміністративної реформи, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року та покладеної в основу реформування системи державного управління в Україні [1].

Щодо одного із найважливіших напрямів адміністративної реформи – інституту державної служби, то Президент України своїм указом 14 квітня 2000 року затвердив ще один документ – Стратегію реформуваннядержавної служби в Україні, який розвинув та деталізував концепцію цього Положення, зокрема і процедуру прийняття на державну службу [2]. У Стратегії зазначається, що для запобігання рецидивів непрофесіоналізму та некомпетентності під час формування кадрового потенціалу на державну службу необхідно залучати висококваліфікованих фахівців нової генерації, відтак розробити нові досконаліші підходи, прозорі та об'єктивні процедури прийняття на державну службу, запровадити єдиний порядок проведення відкритого конкурсу із складанням іспиту.

Проте реформування порядку набору на державну службу надовго затягнулось і старий Порядок проведення конкурсу на заміщення посад державних службовців, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України ще від 4 жовтня 1995 року [3], діє до останнього часу. Про проведення належного конкурсу, згідно з цим документом, навряд чи можна говорити, оскільки його норми не усували передумов для кулуарності прийняття рішень та можливостей використання особистих мотивів у визначенні осіб, яких приймають на державну службу.

Лише 15 лютого 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив новий Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців [4], який має нормативно забезпечити реальну конкурсність, об'єктивність, гласність відповідно до положень Стратегії реформування державної служби.

Відповідно до нового Порядку, конкурс на заміщення посад державних службовців проводиться в три етапи:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та попередній їх розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

Новелою цього документа є лише третій етап, адже перші два значною мірою були передбачені у попередній редакції Постанови Кабінету Міністрів України. Запровадження ж іспиту видається чималим поступом правового регулювання процедури набору на державну службу.

Відповідно до п. 23 нової редакції цього підзаконного правового акта, порядок проведення іспиту у конкретному державному органі та перелік питань на перевірку знання законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень певного державного органу і його структурних підрозділів затверджується керівником органу, в якому проводиться конкурс, в згідно з Загальним порядком проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців [4]. Як відомо, Загальний порядок найближчим часом буде розроблений Головним управлінням державної служби. Таким чином, форма проведення майбутніх іспитів на сьогодні ще не відома, хоча й визначена одна їх обов'язкова складова: перевірка знань положень Конституції України та Законів України "Про державну службу" і "Про боротьбу з корупцією". Відтак, підвищується роль юридичної освіти під час набору на державні посади. Отже, на озброєння взято німецьку модель, де майже 70% публічних службовців керівного складу – юристи за фахом [5, с. 133].

Позитивним моментом нового порядку проведення конкурсу також є нормативне врегулювання оскарження рішення конкурсної комісії (чого зовсім немає у попередньому акті) та й, загалом достатньо детальна правова регламентація організації конкурсної процедури.

Поряд з цим, не слід переоцінювати аналізований підзаконний правовий акт. Концептуально він потребує значно більшого удосконалення, якщо звернутися до досвіду врегулювання цього питання у країнах, де органи державного управління та їхні службовці працюють набагато ефективніше. Отже проаналізуємо досвід зарубіжних країн в питанні заміщення посад державних службовців.

Передусім зупинимось на суб'єктах, уповноважених у зарубіжних країнах проводити конкурс.

Французький дослідник Жак Зіллер зазначає з цього приводу, що про належний конкурс може йти мова лише тоді, коли журі, що його проводить, не залежить ні від кандидатів, ні від політичної влади ні від керівників служби, у якій пропонуються вакантні посади для заміщення [6, с. 326]. Проте незалежність не означає, що таке журі мало б функціонувати поза структурами виконавчої влади. Вплив парламенту чи глави держави у питаннях підбору персоналу обґрунтовано обмежується політичними посадами органів цієї влади. А для набору державних службовців створюються спеціальні структури в межах системи органів виконавчої влади.

В Україні ж у новій редакції аналізованого Порядку проведення конкурсу фактично збережений попередній склад конкурсних комісій. Норма п. 3 цього акта, згідно з якою, конкурсну комісію очолює, як правило, заступник керівника державного органу, de facto зберігає залежність комісії від керівництва того чи іншого органу виконавчої влади. Притому не змінює ситуацію і обов'язкове введення до складу конкурсних комісії представників кадрової та юридичної служб органу – професіоналів, які в будь-якому випадку залишаються залежними від керівника органу.

Про незалежність конкурсної комісії, як умову об'єктивності проведення конкурсу можна було б упевнено говорити лише у випадку, коли, наприклад, у складі центрального органу виконавчої влади – Головного управління державної служби України створили б окремий структурний підрозділ у справах персоналу та його структурні підрозділи на місцях. Більше того, у Стратегії реформування державної служби в Україні передбачалось формування незалежних комісій з відбору кадрів на посади державних службовців І-ІІІ категорій [7].

Вищевикладене не заперечує в цілому можливості об'єктивної і прозорої конкурсної процедури за чинного правового регулювання, проте використання зарубіжного досвіду у цьому випадку могло б поліпшити ситуацію з набором на державну службу найбільш найкваліфікованіших фахівців.

Розглядаючи інші аспекти правового регулювання проведення конкурсу за рубежем, відзначимо, що ця процедура, без сумніву, має істотні відмінності залежно не лише від країни, але й характеру служби. Виділимо два головні напрями, які врешті-решт, нерідко поєднуються.

Першим є конкурс за формальними показниками:

  • рівень оцінок у атестатах чи дипломах претендентів;

  • наявність диплома вищого ступеня, наприклад магістра, стосовно претендентів із дипломами бакалавра чи доктора щодо усіх інших;

  • позитивні характеристики з попередніх місць служби;

  • успішне проходження підготовчої практики (випробувального періоду).

Цей напрям назвемо формальним, оскільки він враховує здебільшого попередні досягнення претендентів і не завжди об'єктивно відображає відмінності у рівні професійних здібностей претендентів на час проведення конкурсу. Тому у більшості зарубіжних країн зазначені критерії або беруться до уваги в комплексі із безпосереднім екзаменуванням кандидатів або відходять на другий план.

Проводяться ж іспити, які ми розглядаємо як другий і найважливіший напрям у цих процедурах також різними способами: письмово, усно чи поєднуючи письмове тестування із співбесідою.

Повертаючись до національного законодавства та аналізованого Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у редакції від 15 лютого 2002 року, відзначимо, що ці положення значною мірою передбачені в ньому. Отже, повторюючи, їх регламентація конкурсної процедури істотно вдосконалюється.

Проте є кілька чинників, які значною мірою применшують роль конкурсу при наборі на державну службу.

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України від 16 грудня 1993 року "Про державну службу," прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорій відбувається на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України [8]. З цієї норми випливають такі юридичні наслідки:

  • відсутність конкурсної процедури для державних службовців першої – другої категорій;

  • інший порядок набору на державну службу повинен бути встановлений законами (а не підзаконними правовими актами).

По-друге, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 року "Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу" (прийнятою, до речі, із порушенням норми названого базового Закону щодо можливості відмінного врегулювання конкурсної процедури лише законами України) роль конкурсу під час заміщення посад державних службовців була ще більше знівельована [9]. Не торкаючись інших норм цієї Постанови, якими встановлюється низка винятків із загального правила про конкурсний порядок заміщення посад державних службовців, згадаємо лише останній виняток, який заперечує принципи рівності та гідності при прийнятті на державну службу. Мова йде про можливість уникнення конкурсу для випускників Української Академії державного управління при Президентові України та її філіалів у державні органи, які скеровували їх на навчання, отже порушуються права випускників інших вищих навчальних закладів на заміщення державних посад.

По-третє, у новому Порядку проведення конкурсу збережено норму попереднього документа про те, що просування по службі державних службовців, які зачислені до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у встановленому порядку може здійснюватися без конкурсного відбору [10].

Отже на підставі викладеного відзначаємо, що правове регулювання набору на державну службу в Україні значною мірою було вдосконалене з прийняттям нового Порядку проведення конкурсу. Проте про пріоритетність конкурсу як головної процедури відбору державних службовців говорити ще рано. Як видається, це питання має бути належно врегульоване у новій редакції базового Закону України "Про державну службу", що значною мірою застережить викривлення змісту закону у підзаконних правових актах.

Література

  1. Офіційний вісник України. – 1999. – №21.

  2. Офіційний вісник України. – 2000. – №16.

  3. ЗП Уряду України. – 1996. – №2.

  4. Урядовий кур'єр. – 2002. – 3 квіт.

  5. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Логос, 2000.

  6. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС / Пер. з фр. – К.: Основи, 1996.

  7. Офіційний вісник України. – 2000. – №16.

  8. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52.

  9. ЗП Уряду України. – 1994. – №10;

  10. ЗП Уряду України. – 1996. – №1.

  11. Урядовий кур'єр. – 2002. – 3 квіт.

Loading...

 
 

Цікаве