WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційний контроль та його роль в процесі функціонування державної влади - Реферат

Конституційний контроль та його роль в процесі функціонування державної влади - Реферат

Проте, говорячи про відправлення функцій конституційного контролю судами загальної юрисдикції, необхідно висвітлити таке питання. Справа в тому, що досить часто фахівці в галузі конституційного права пропонують виділяти в межах цієї групи дві підгрупи. З одного боку, це ті судові системи, в яких функції конституційного контролю належать усім без винятку судовим інстанціям – від вищих до нижчих у випадках, вищерозглянутих; з іншого – ті, в яких повноваження конституційного контролю закріплено лише за Верховними судами. Прикладом другої підгрупи можуть бути судові системи Індії, Ірландії, Австралії. Так у судовій системі Ірландії право вирішувати питання щодо відповідності законів конституції має лише Верховний суд. При цьому Верховний суд виконує функції як превентивного конституційного контролю,* так і репресивного конституційного контролю (ст. 34). Подібна система конституційного контролю діє в Індії. Не зважаючи на те, що в цій країні право здійснювати функції конституційного контролю закріплено як за Високими судами штатів, так і за Верховним судом, але остаточне рішення щодо відповідності закону конституції завжди виносить лише Верховний суд, який має повноваження тлумачення законів та перевірки їхньої конституційності.

На відміну від конституційного контролю, здійснюваного загальними судами, специфіка спеціального судового контролю полягає в тому, що органи, які його здійснюють, мають спеціальну юрисдикцію, яка реалізується в процесі конституційного судочинства і не передбачає додаткового винесення рішення парламенту щодо неконституційності того чи іншого закону, якщо його було визнано неконституційним органом конституційної юстиції. Однак у законодавстві тих чи інших країн норми, що регламентують діяльність цих спеціалізованих судів, є досить відмінними. Наприклад, відповідно до ст. 100 Конституції Греції передбачається створення Вищого спеціального суду, до компетенції якого входить: розгляд справ щодо порядку проведення парламентських виборів; перевірка авторитетності та результатів референдуму; винесення рішення про несумісність функцій депутата з іншими функціями та позбавлення депутатського мандату; вирішення спорів між судами та адміністративною владою, між Контрольною радою та судами, між Державною радою та цивільними і кримінальними судами; вирішення сумнівів щодо антиконституційності закону; вирішення сумнівів щодо визначення норм міжнародного права [7, c. 283-284]. Значно ширші повноваження закріплюються за Конституційним судом Португальської Республіки, до компетенції якого, згідно з ст. 225 Конституції Португалії, входить: нагляд за конституційністю та законністю; нагляд за конституційністю та законністю референдумів; підтвердження законності конституювання політичних партій, а також винесення рішення про їхній розпуск; виконання судового рішення як суду останньої інстанції щодо правильності та дійсності актів виборчого процесу; засвідчення втрати президентом своєї посади; затвердження смерті, заяви про недієздатність або про припинення повноважень президентом; засвідчення смерті або заяви про недієздатність кандидата на посаду президента; інші функції, віднесені до його компетенції законами [8, c. 580].

Таке ж саме широке поле компетенції встановлюється для діяльності Конституційного суду і ст. 160 Конституції Іспанії, в якій вказується, що конституційний суд має повноваження для: розгляду заяв про неконституційність законів та нормативних актів, що мають силу закону (це виключне право Конституційного суду, оскільки суди загальної юрисдикції, навіть у випадку виявлення невідповідності норми того чи іншого закону конституції, все одно не мають права зупиняти дію цього закону чи цієї норми, а повинні звертатися до Конституційного суду у порядку, передбаченому органічним законом); прийняття рішень про захист конституційних прав і свобод громадян; вирішення спорів про розмежування повноважень між державою та автономними спільнотами чи автономних спільноти між собою; розгляду інших справ, передбачених конституцією та органічними законами.

Але порівняно зі всіма іншими європейськими країнами чи не найширші повноваження закріплюються за Федеральним конституційним судом ФРН, – до кола його компетенції входять такі питання: тлумачення Основного закону; винесення рішення щодо відповідності федерального права чи права земель Основному закону; вирішення справ щодо відповідності федеральних законів нормі забезпечення збереження правової та економічної єдності держави; вирішення розбіжностей між правами та обов'язками федерації та земель, а також інших публічно-правових спорів між федерацією та землями; розв'язання скарг общин на дії державних органів щодо порушення прав місцевого самоврядування; розгляд скарг будь-яких осіб щодо порушення конституційних прав і свобод.

Проте, незважаючи на специфіку форм спеціального судового контролю у різних країнах, коло повноважень цих судових органів, порядок розгляду справ, спосіб формування та склад зазначених органів – можна дійти висновку, що визначальна риса цього різновиду конституційного контролю полягає в тому, що визнання закону неконституційним фактично означає припинення його дії чи його скасування. По суті, інститут конституційного судочинства на сьогодні діє у більшості європейських країн і, як свідчить юридична практика, майже завжди його рішення сприяли та сприяють впровадженню в життя найдемократичніших конституційних положень.

Однак, ознайомившись з функціями спеціального судового контролю і визначивши його місце в загальній системі конституційного контролю, важливо звернути увагу на таку його властивість як порядок розгляду та вирішення справ у процесі конституційного судочинства. Адже конституційне судочинство, – одне з різновидів процесу реалізації судової влади, і тому йому властиві загальні риси процесу здійснення правосуддя, а саме: воно здійснюється лише судом, лише на підставі закону і лише у передбаченому процесуальному порядку [9, c. 20-21]. Разом з тим, має значну кількість таких рис, які виділяють його від кримінального, цивільного, арбітражного чи адміністративного процесу. Так у конституційному судочинстві завжди застосовують спеціальні, властиві лише йому, процедури. До них відносять чітке визначення кола осіб, які наділяються правом ініціювати розгляд конституційним судом тієї чи іншої категорії справ, визначення правових наслідків різних рішень конституційного суду тощо.

Для підтвердження цього вдамося до аналізу такої процедури спеціального конституційного контролю як перевірка конституційності законів. Найперше привертає увагу те, що майже у всіх конституціях чітко визначається коло уповноважених органів, які можуть звертатися до конституційного суду з приводу перевірки конституційності законів. Наприклад, у ст. 140 Конституції Австрії зазначено, що Конституційний суд розглядає справи про антиконституційність законів Федерації чи земель за поданням Адміністративного суду, Верховного суду чи суду, який є уповноваженим розглядати справи як суду другої інстанції, а у випадках, коли цей закон підлягає застосуванню при розгляді правового спору Конституційним судом – за власною ініціативою. З цього приводу до конституційного суду може також звернутися Федеральний уряд щодо антиконституційності федеральних законів, уряд землі, одна третина Національної ради, а у деяких випадках, якщо це передбачено конституційним законом землі – одна третина членів Ландтагу. В ст. 281 Конституції Португалії до суб'єктів конституційного запиту щодо неконституційності нормативно-правових актів віднесено: Президента Республіки, Прем'єр-міністра, голову Асамблеї Республіки, Блюстителя справедливості, Генерального прокурора Республіки, одну десяту депутатів Асамблеї Республіки, міністрів Республіки, обласні законодавчі асамблеї [10, c. 594-595]. В Конституції Іспанії коло цих суб'єктів визначається ч. 1 ст. 162 –: "глава уряду, Захисник народу, 50 депутатів, 50 сенаторів, виконавчі колегіальні органи автономних спільнот та їхнім зборам".

Така ж норма, яка встановлює чітке коло суб'єктів подання до Конституційного суду щодо неконституційності, міститься і в ст. 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року, де вказується, що cуб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 ст. 13 Закону, тобто щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менш як 45 народних депутатів України причому підпис депутата не відкликається, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 39, у конституційному поданні зазначаються: 1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з наданим їм правом; 2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням; 3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування у разі публікації правового акта, конституційність якого або окремих його положень оскаржується; 4) правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень; 5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного подання; 6) перелік матеріалів та документів, що додаються.

Loading...

 
 

Цікаве