WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Класифікація злочинів ХVI-XVIII ст. (за матеріалами Лавничого суду м. Львова) - Реферат

Класифікація злочинів ХVI-XVIII ст. (за матеріалами Лавничого суду м. Львова) - Реферат

Розпуста була поширена і серед нижчих верств населення. Одні займалися нею, щоб уподібнитись своїм правителям, а інші в такий спосіб заробляли на проживання. Підтвердженням тому є поширення у містах будинків розпусти. Такий будинок був і у Львові.

Згідно з Саксонським правом, за повіями зберігалися всі громадянські права, втрачали вони тільки честь. Якщо за проституцію не притягали до кримінальної відповідальності, то за інцест, бігамію, зґвалтування кари були досить суворими. За зґвалтування повії несли таке ж покарання, як і за подібний вчинок щодо порядної особи. Якщо звинувачений в бігамії зміг переконати суд, що одружився вдруге, будучи переконаним, що перша дружина померла, то покарання було не дуже суворе, в іншому випадку – смертна кара через відрубання голови [28, с.36]. Магдебурзьке право дозволяло вчиняти самосуд чоловікам, якщо вони заставали дружину на місці зради – тоді коханця можна "поранити чи навіть вбити" [33, с.52]. У 1688 р. засуджено міщанина Львова за вбивство та згвалтування [12, с.833-834], 1774 р. – винесено вирок за вчинення інцесту [34, с.168]. Міські суди майже не розглядали справ за звинуваченнями в онанізмі, гомосексуалізмі, лесбіянстві через їх латентність. З моральною розпустою тісно пов'язана злочинність. Свідомо порушуючи норми моралі і не будучи за це покараними, проститутки легко вчиняли крадіжки, вбивства, інші злочини [9, с.336].

Тогочасне законодавство велику увагу приділяло злочинам проти власності, які об'єднувалися під назвою "крадіжка" [26, с.150]. З XIII ст., крім крадіжки, почали виділяти грабунок, розбій.

Під крадіжкою розуміли таємне заволодіння майном з метою привласнення. Злочин вважався завершеним з моменту заволодіння річчю. Залежно від часу вчинення крадіжки поділяли на нічні і денні; від вартості викраденого – дрібні і великі; від способу вчинення – прості і кваліфіковані [11, с.54, 66; 5, с.54, 55, 111-114; 22, с.223]. Розглядаючи справи за звинуваченням у крадіжці, для визначення виду покарання брали до уваги: чи злочин був учинений під примусом, чи з власної волі [12, с.853], уперше чи повторно [12, с.853, 903]; вартість викраденого [13, с.551, 568, 778]; добровільне зізнання і розкаяння у вчиненому; групою осіб за попередньою змовою чи одноособово [16, с.543, 545]. Неповнолітні особи у віці до 14 років та особи, які вчинили дрібну крадіжку через голод, звільнялися від кримінальної відповідальності [5, с.114-115].

Поряд з крадіжкою поширеним видом злочину у містах у ХVI-XVIII ст. були грабежі. Під грабежем розуміли відкрите привласнення чужої речі [31, с.276]. Це був один з найпоширеніших злочинів того часу. Одним з небезпечних, умисних, корисливих злочинів був розбій. Розбійниками називали озброєні групи людей, які займалися грабежами із застосуванням насильства. Озброєні банди вчиняли злочини на дорогах, нападаючи на купецькі каравани, приміські села [7, с.93]. Звичайно злочинні угруповання маскувались під загони татар. Розбійні напади вчинялись і шляхтичами, але не з метою збагачення, а задля розваги чи декларації своєї вcевладності, безкарності, захисту шляхетського гонору. З числа банд, які вчиняли розбійні напади в місті, на передмістях Львова, торговельних шляхах упродовж 1590 р., відома озброєна група міщан, очолювана братами Білоскурськими [20 с.101; 37, с.247]; 1603 р. – банда Яна Ольшовського [37, с.263]; 1605 р. діяла озброєна група на чолі з Анджеєм Зубжецьким [37, с.271]; 1616 р. – банда Яна Карвацького і Кєскі [37, с.289]. У 40-х роках ХVII ст. розбої в місті та його околицях учиняли бандитські формування, очолювані Данилом Пйотровичем, Станіславом Ясінським та Станіславом Тиціком [28, с.758]. Так у 1641 р. львівський лавничий суд засудив до страти злочинну групу, яка займалася розбоями на дорогах, нападала на маєтки знатних людей, забираючи зброю, гроші, хутрові вироби та цінні речі [13, с.6-8]. До страти засуджено також осіб, які переховували викрадене [13, с.6-8]. Кількість подібних злочинів різко зростала під час військових дій або татарських нападів. У 1653 р. озброєний загін, очолюваний шляхтичем Мацеєм Єзовським, маскуючись під загін татар, вчиняв напади на приміські львівські села [38, с.333]. У 1765 р. три шляхтичі, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння вчинили напад на президента малопольського трибуналу єпископа Гната Красіцького [24, с.295-314]. Організатора нападу засуджено до страти, а його співучасників до тілесних покарань.

Проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що в XVI-XVIII ст. для Львова злочинність не була професійним явищем. Учинені в межах міста злочини за своєю суттю та змістом не відрізнялися від аналогічних деліктів тогочасної Європи. Через постійну міграцію населення центрами злочинності ставали великі міста з розвиненою торговельною інфраструктурою.

Жорстокість покарання не впливала на динаміку зростання злочинності в XVI-XVIII ст., яка залежала від суб'єктивних та об'єктивних чинників. Основними причинами вчинення злочинів можна вважати: політичні мотиви, релігійну зневіру, важкий матеріальний стан і хворобливі схильності. До об'єктивних передумов учинення злочинів можна віднести: політичну нестабільність під час татарських набігів і приватних воєн, непередбачуваність економічних процесів, політику церковної нетолерантності та нетерпимості щодо інакомислячих.

Література

  1. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.:<Стелс> Бимпа, 1995.

  2. Гоббс Т. Левиафан. – М., 1964. – Т. 2.

  3. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наук. думка, 1986.

  4. Історія Львова. – К.: Наук. думка, 1984.

  5. Каролина. Уголовно-судебное уложение Карла V. – Алма-Ата: Наука, 1967.

  6. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права. – К., 1875. – Т. 1.

  7. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1991.

  8. Каустов А. Причинки до вивчення чарівництва в Україні: історично-правовий та культурологічний аспекти // Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка. – Львів, 1995. – Т. ССХХХ.

  9. Ломброзо Ч. Женщина преступница и проститутка. – М.: Эксмо-пресс; Харьков: Фолио, 1998.

  10. Марат Ж.П. План уголовного законодательства. – М., 1965.

  11. Саксонское зерцало. – М., 1985.

  12. Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 52 (Магістрат м.Львова). – Оп. 2. – Спр.324.

  13. Там само. – Спр. 266.

  14. Там само. – Спр.80.

  15. Там само. – Спр.749.

  16. Там само. – Спр.296.

  17. Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. – Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1996.

  18. Baranowski B. Procesy czarownic w Polsce w XVII i XVIII wieku. – Łdź, 1952.

  19. Bystroń J.S. Dźieje obyczajw w dawnej Polsce wiek XVI-XVIII. – Warszawa, 1976. – T. 1.

  20. Chodynicki I. Historia stołecznego krlewskiego Galicii i Lodomeryi miasta Lwowa od założenia jego aż do czasw terazniejszych. – Lww, 1865.

  21. Estrejcher S. Historia prawa karnego. Historia procesu ciwilnego i karnego. – Krakуw [b.r.w].

  22. Groicki B. Postępek sądw około karania na gardle. – Krakw, 1629.

  23. Groicki B. Porządek sądw i spraw miejskich prawa magdeburskiego. – Krakw, 1629.

  24. Gruszewski B. Napad na prezydenta trybunału (rok 1765) // Pamiętnik trzydźiestolecia pracy naukowej prof.dr.P.Dąbkowskigo. – Lww, 1927.

  25. Horn M. Skutki ekonomiczne najazdуw tatarskich z lat 1605-1633 na Ruś Czerwoną. – Wrocław;Warszawa;Krakуw, 1964.

  26. Hube R. Prawo Polskie w wieku trzynastym. – Warszawa, 1874.

  27. Jуzefowicz T. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690, obejmujaca w ogulnosci dzieje dawnej Rusi Czerwonej a zwłaszcza Historya arcybiskupstwa lwowskiego w tejze epoce. – Lwуw, 1854.

  28. Kamler M. Kary za przestępstwa pospolite w duzych miastach Polski w drugiej połowie XVI i pierwszej połowie XVII wieku // Kwartalnik Historyczny, 1994. – R. CI.

  29. Karpińśki A. Przestępczość we Lwowie w końcu XVI-XVII wieku // Przęgląd Historyczny. – 1996. – Z.4.

  30. Maisel W. Dawne polskie prawo karne miejskie od połowy XV do XVIII wieku // Odbitka z historii panstwa i prawa Polski. – Warszawa;Toruń, 1966. – T. 2.

  31. Maisel W. Poznańskie prawo karne do końca XVI wieku // Pracy wydziału prawa. – Poznań, 1963. – Nr.7.

  32. Sjka-Zielińska K. Historia prawa. – Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1995.

  33. Szczerbicz P. Speculum Saxonum albo Prawo Saskie. – Lwуw, 1581.

  34. Wawel-Louis J. Początkowe sądownictwo Austrijackie w Galicyi (1772 – 1784). – Lwуw, 1897.

  35. Uruszczak W. Proces czarownicy w Nowym Sączu w 1670 roku. Z badań nad miejskim procesem karnym czasw nowożytnych // Historia prawa. Historia kultury. – Poznań, 1994.

  36. Zbiуr praw Litewskich od roku 1389 do 1529. – Poznań, 1841.

  37. Zimorowicz B. Historia miasta Lwowa, krуlewstw Galicyi i Lodomeryi stolicy; z opisaniem dokladnem okolic i potrjnego obłężenia. – Lww, 1853.

  38. Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. – Lwуw, 1844.

  39. Zubyk R. Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624-1635. – Lwуw, 1930.

Loading...

 
 

Цікаве