WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи - Реферат

Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи - Реферат

Близька до першої концепції політичного та державного розвитку суспільства є так звана культурно-історична концепція. Перші теоретичні підвалини другої концепції політико-правового розвитку суспільства, а отже, і його політико-правових інституцій та форм діяльності, заклав старогрецький історик Геродот. Він протиставив суспільно-історичні форми життя народів Європи і Азії. Причому під Європою він розумів систему демократичних полісів Греції, а під Азією – Перську монархію. Відлуння цієї концепції живе і в наші дні – адже деякі політики ототожнюють політичну систему Росії з позицій азіатської культурної спадщини й автоматично переносять ці характеристики на ту частину України, яка була в складі Російської імперії. Навіть такий вчений, як М.Грушевський, підсвідомо розділяв цю концепцію, коли в 1906 р. стверджував, що "Галичина належить і буде належати до іншої держави, до іншої церкви, аніж Україна, живе і буде жити під іншими культурними впливами, і якби кожна з них не піклувалася про зближення, а пішла своїм шляхом, то за 20-30 років вони б утворили дві різні національності". З іншого боку, він зазначає, що Угорська Русь "стала чужою для Галичини" 4, с.49. На щастя українського етносу, Галичина, Закарпатська Русь і всі інші території, де проживає більшість українського етносу, сформувались в єдину незалежну Українську Державу.

Найпоширенішою в нинішній час на території колишнього СРСР концепцією політичного права є марксистсько-ленінська, яка виділяє лише єдиного прогресивного суб'єкта правотворчості – робітничий клас. Ця концепція завдала українській нації найбільшої шкоди, бо вона розділила її на два ворожих табори, зруйнувала етнічну єдність українства як єдину історично вироблену основу політичного єднання української нації, фізично знищила політичну еліту нації в 20-30-х роках. Згідно з марксистсько-ленінською теорією, суспільство політичного та державного розвитку, спонтанний історичний процес породжує продуктивні сили, викликає зміни у виробничих відносинах, які призводять до утворення класів. Процес етногенезу, який неодмінно формує генетичну націю, замовчується. Але ж історія засвідчує, що процес етногенезу супроводжується державотворенням нації. Це загальна закономірність розвитку людства.

Спробуємо на території етногенезу сформулювати основні методологічні принципи пропонованого дослідження. Для нашої постановки проблеми визначимо матерію "етнос" взагалі і "український етнос" зокрема.

"Етнос" – це категорія, яка служить для визначення різновиду людської спільності в поєднанні з географічним середовищем, культурою, мовою, психологічними характеристиками та певним стилем поведінки. Для етносу важливою є єдність біологічної, винятково географічної території, яку він олюднив, та здобутої культурної, мовної спадщини і політичних форм самоорганізації" 2, с.137.

Поняття "український етнос" служить для означення спільності, яка сформувалася історично на основі "консолідації праслов'янської спільності", на географічних "просторах між Придніпрів'ям, Лівобережжям, Прип'яттю, Віслою, Карпатами і степами Північно-Західного Причорномор'я протягом приблизно тисячоліття й закінчилася у другій половині тисячоліття до н.е." 3, с.316.

Тепер зробимо спробу висловити з цього приводу свої думки, які у подальшому викладі будуть вихідними теоретичними положеннями цього дослідження.

Розглянемо зв'язок етнічної української культури з географією. Мозаїчна стропосфера постійно зімкнеться в історичному часі розвитку українського етносу. Український етнос проживає за межами державних кордонів України, а в межах її державних кордонів проживають представники інших етносів. Особливо ця характерна риса властива прикордонним регіонам, наприклад Галичині, де мешкає багато етнічних поляків. За часів панування Речі Посполитої та Австро-Угорщини існували етнічні міграційні процеси. Але на всій етнічній території сьогоднішньої України ми знаходимо єдині для Українського етносу культурно-історичні цінності, особливо в побутовій сфері життя.

В теорії марксизму-ленінізму основою політичної та правової організації суспільства є спосіб виробництва, який реалізує класовий інтерес на основі принципу пролетарського інтернаціоналізму. Тому вплив етнічних чинників на процес державотворення принижувався або ігнорувався. Ми вважаємо, що в етнічну спільність не можна об'єднатися, оскільки приналежність до етносу сприймається самою людиною безпосередньо, а навколишнє соціальне середовище – сам факт цієї приналежності. Звичайно, що є люди, які втратили етноутворюючу якісну ознаку – космополіти, до чого прагнули ортодоксальні комуністи. "Реальна етнічна цілісність завжди політично або культурно організована як певна динамічна система, котра охоплює собою не лише людей, а й елемент ландшафту, культуру, традицію і взаємні відносини з сусідами" 2, с.130. Тому політичне самоврядування завжди виявляється в двох напрямах етнічного виживання: по-перше, в організації українського етносу для підтримки етнічних форм життя; по-друге, в організації відносин з іншими етносами для власного виживання.

Осмислення самоврядування під кутом зору українських етнічних інтересів – це потреба сучасного українського національного відродження. Методологічно вирішальну роль відіграє сучасна практика державотворення в самостійній політично незалежній Україні.

Отже, ми можемо певною мірою стверджувати, що причини розвитку Галичини за часів австрійської колонізації треба шукати не лише в економіці, а в декількох комбінаціях: це не предмет історії та державного політичного права був і подекуди залишається сьогодні затиснутий з двох сторін – по-перше, з боку "економічного базису", по-друге, з боку крайніх противників марксизму-ленінізму у поглядах на політичне право. Науковий підхід до феномену "самоврядування" у вітчизняній теорії права обтяжений ідеологічними догмами марксизму. Потрібний час, щоб звільнити теорію політичного права від темних плям попередньої історії.

Література

  1. Грушевський М.С. Очерки истории украинского народа. – К., 1990.

  2. Гумильов Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – М., 1996.

  3. Павленко Ю.В. Передісторія древніх. Русь у світлому контексті. – К.: Фенікс, 1994.

  4. Потульницький В.А. Історія української політології. – К.: Либідь, 1992.

Loading...

 
 

Цікаве