WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи - Реферат

Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи - Реферат

Реферат на тему:

Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи

Характерна риса сучасного політико-правового розвитку України – підвищення ролі суб'єктивного фактора, розширення і поглиблення сфери свідомого, цілеспрямованого регулювання економічними, соціальними, духовними процесами в суспільстві. Посилення взаємозв'язку і взаємопроникнення економіки, політики і права зумовлюють необхідність глибокого і всебічного вивчення власної політичної історії, розвитку органів самоврядування, особливо набутого практичного і теоретичного досвіду в державному самоуправлінні.

У сучасних умовах державного будівництва чимраз більше виявляється глибока сутність демократичного самоврядування, в якому право відіграє найголовнішу роль в усіх сферах життя. Саме цим пояснюється теоретичний і практичний інтерес до цієї проблеми. Здобуття Україною політичної незалежності викликає певну гостроту в розвитку державотворення. Нові умови потребують підвищеної якості самоуправління соціальними процесами, чіткого виділення субординації суб'єктів державного управління. Процес політичного та правового формування українського етносу після здобуття суверенітету не може бути завершений за короткий проміжок історичного часу, існують певні об'єктивні причини і суб'єктивні фактори, які потрібно здолати, щоб утвердити єдину українську політичну націю. Адже тривалий час український етнос був розмежований політичними кордонами між великими імперіями – Росією і Австро-Угорщиною.

У розвитку політико-правових норм українського етносу були істотні відмінності, спричинені не географічними умовами Галичини та Придніпровської України, а, головно, політичними. Отже, між українським етносом, який належав до різних політичних систем, існують певні відмінності, які стосуються частково поглядів політичних та релігійних вірувань, частково – політичних традицій, психології. Про це треба пам'ятати, щоб зрозуміти ті суперечності, які сьогодні пронизують політико-правове життя України.

Вищевикладене потребує теоретичних досліджень, які б засвідчили, що прагнення до політичної єдності українського етносу, до створення своєї національної держави були домінуючими упродовж усієї новітньої історії. Проте конкретні форми і методи бачення шляхів до політичного об'єднання українських земель та розбудови демократичної правової держави й громадянського суспільства були і є в різних політичних сил різними. Про це потрібно завжди пам'ятати, щоб підкреслити одну, ніким не спростовану істину – одвічне прагнення українського етносу до політичного державного єднання і проголошення свого суверенітету. Все це є історично обґрунтованим фактом, який спростувати неможливо. Однак не можна й забувати, що існували і нині існують такі політико-правові теорії щодо державотворення, які завдають шкоду сьогоденним практичним зусиллям формування правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Штучне протиставлення політичних інтересів між різними регіонами українського етносу перешкоджає не лише процесам демократизації, але й утвердженню політичної згуртованості нації, її прогресивному розвитку, швидкому подоланню кризи. Політичні розбіжності у поглядах різних людей на процеси державотворення – явище нормальне, бо ці розбіжності деякою мірою зумовлені специфікою того історичного періоду, коли Галичина була під владою Австро-Угорщини, а інша частина України – під владою Російської імперії. М.Грушевський свого часу зазначав, що "самостійним державним життям український народ жив порівняно недовго, в старім періоді своєї історії і потім, вже лише проміжками часу, в пізнішій історії. Починаючи з століття він входить до складу інших, чужих держав, – то служив пасивним об'єктам їх управління, то стоячи більш або менш визначено в опозиції цьому управлінню. Якщо і в століття самостійного політичного існування українського народу державним життям правила меньшість, яка управляла народом без його волі, то в подальших століттях державне життя розвивалося більшою частиною без будь-якого впливу на нього не лише низів, але й вищих верств українського суспільства" [1, с.17-18]. У даному випадку ми прагнемо з'ясувати специфічні для Галичини того часу форми політико-правового досвіду збереження і розвитку українського етносу та його боротьби за політичну незалежність. У рамках історії та теорії держави і права ця проблема може бути висвітлена на основі певних методологічних принципів, які дають змогу науково осмислити факти, події історії, виникнення органів самоврядування в Галичині та їх функціонування за часів панування Австро-Угорщини. Зазначимо, що з цього приводу в українському правознавстві панували методологічні принципи марксизму-ленінізму, які однобічно висвітлювали історію політичної боротьби, завдавали величезної шкоди національно-визвольному рухові українського народу у боротьбі за свою державну самостійність. Вивчаючи політичну історію України та Галичини зокрема, ми керуємося не класовим підходом, а принципом динамічного виживання українського етносу. Тому надзвичайно важливо осмислити період політичного та правового самоврядування в Галичині за часів панування Австро-Угорщини під кутом зору динаміки українського етносу по шляху до національного об'єднання в нову державу. Виникає необхідність у методологічному дослідженні загальних теоретичних принципів, які упереджують практику цього дослідження та вибір мети. У нашому дослідженні ми не виходили з того чи іншого ідеологічного конструювання, як це простежується в марксистсько-ленінській теорії права, а керувалися тільки практичними потребами пошуку істини, об'єктивного висвітлення історичного досвіду самоврядування в Галичині за часів австрійського панування та теоретичних політико-правових поглядів тих часів. У теоретичному правознавстві склалося багато концепцій, які так чи інакше впливали на висвітлення історії розвитку народів, у тому числі України.

Перша концепція тлумачить історію народів, а отже, і їх політично-правову та державно-адміністративну практику як єдиний процес прогресивного розвитку, який більшою чи меншою мірою охоплює всі географічні території, заселені людьми. Вперше вона була сформована в середні віки стосовно п'яти історичних в минулому імперій: австрійської, перської, македонської, римської (Священної Римської імперії) і п'ятої германської нації, яка очолила разом з папським престолом католицьку єдність народів і Західній Європі" 2, с.187. Згідно з цією концепцією прогресом історичного розвитку вважалось постійне розширення території шляхом загарбання та підпорядкування імперській владі. Коли під тиском етнічних політичних рухів була зруйнована гегемонія Габсбурзької династії, ця концепція формувалась інакше. Відтоді і подекуди до нинішніх часів прогресом у політичній історії суспільства була визнана західна цивілізація, до якої політично входила Галичина за часів Австро-Угорщини. Знову ж таки Західна романо-германська Європа розумілась як "цивілізована", а інші народи вважалися "відсталими". Це стосувалося і українського народу, частину якого відносили до "цивілізованого", зокрема Галичину, а іншу частину – до "відсталого". Цей схематизм інколи дається взнаки і в сучасних політичних процесах між різними політичними угрупованнями України. Концепція євроцентризму в XIX та XX століттях сприймалась і подекуди сприймається й нині часто підсвідомо як сама по собі зрозуміла і як така, що не потребує доказів, проте це не зовсім так.

Loading...

 
 

Цікаве