WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики - Реферат

Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики - Реферат

Уперше термін "тактика" в криміналістиці запропонував А. Вейнгарт. Його праця "Кримінальна тактика" присвячена прийомам і засобам розслідування злочинів. У передмові до першого видання автор пише, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана поєднувати енергію та особисту ініціативу зі швидкістю. "Вона повинна спочатку з'ясувати, які питання слід вирішити, які труднощі подолати, і, відповідно, скласти повний план дій" [13].

В системі поліцейських і жандармських установ використовували праці криміналістів І.М. Снєгірьова "Про розшук" (1908) і В.І. Лебедєва "Мистецтво розкриття злочинів" (1909). Відзначимо, що В.І. Лебедєв вперше в російській криміналістичній літературі дав визначення криміналістики, вказавши, зокрема, що "ця наука виявляє винних у злочинах, прийоми "кримінального" дізнання (розпитування обізнаних осіб і свідків, допити, обшуки, виїмка і огляди) з метою розкриття злочинів і виявлення істини події" [6, 12].

До видань цього періоду відноситься довідникова література, в якій різною мірою висвітлювалися питання криміналістичних засобів розслідування злочинів. Це праці Л.А. Добкевича "Настільний поліцейський словник (1904), В. Долопчева "Участь поліції в провадженні кримінальних справ. Посібник для чинів поліції" (1901), Е.П. Акулініна "Інструкція для городових міської поліції" (1912) та ін. [6, 13].

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання, тактика розглядалась як частина поліцейської ("кримінальної") техніки. У працях учених Австро-Угорщини та Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відбилися перші уявлення про криміналістичну тактику. Як і техніка, тактика спочатку називалась "кримінальною" і визначалась як "система доцільних способів переслідування злочинця для його затримання і знешкодження" [14]. До моменту становлення криміналістики як науки, тактика структурно ще не виділялась у предметі криміналістики і являла собою емпірично накопичені і певним чином упорядковані досягнення слідчої практики.

Початок радянського періоду розвитку криміналістики має яскраво виражений практичний нахил, видається низка інструкцій, навчальних посібників, довідників, у яких висвітлюються питання щодо розслідування злочинів. У той період переважала перекладна криміналістична література, яка видавалась з метою задовольнити зрослий інтерес до цієї галузі знань. "Пік" видання такої літератури припадає на 1925-1932 роки. Публікувалися переважно праці німецьких вчених, які за своєю суттю були практичними порадниками для працівників слідства, карного розшуку та ін. У середині 20-х років публікуються переклади праць: Г. Гельвіга "Сучасна криміналістика (методи розслідування злочинів" (1925), А. Гейндля "Кримінальна техніка. Із майстерні карного розшуку" (1925), В. Штібера і Г. Шнейкерта "Практичне керівництво для працівників кримінального розшуку" (1925), Г. Шнейкерта "Вчення про прикмети для впізнання" (1925) і "Тайна злочинця і шляхи до її розкриття" (1925 р.), Е. Анушата "Мистецтво розкриття злочинів і закони логіки" (1927). Тиражі цих видань коливались від трьох до п'яти тисяч примірників.

Зрозуміло, що перекладена література не могла задовольнити потреби слідчої практики ні якісно, ні кількісно, однак вона була вагомим доповненням до наукового доробку вітчизняних авторів, поява яких свідчила про інтенсивний процес формування як науки криміналістики в цілому, так і, зокрема, криміналістичної тактики.

Що ж до перших праць радянських криміналістів з питань тактики, то вони були, по-перше, нечисленними, а, по-друге, роздрібнені і не систематизовані. Проте зауважимо, що вже на той час вони несли відповідне методологічне навантаження, сприяючи становленню криміналістичної тактики. Подібні теоретичні положення знаходимо, наприклад, у працях С.О. Голунського, В.І. Громова, Г.Ю. Манса, Б.М. Шавера, І.М. Якімова та ін.

Найскладнішим і водночас найважливішим для становлення криміналістичної тактики було завдання визначення її предмета та змісту.

Перші спроби свідчать про те, що на той час серед учених криміналістику оцінювали як прикладну, технічну або природничо-технічну науку, а стосовно її предмета, то виразно позначились ідеї Г. Гросса та інших закордонних вчених (переважно німецьких).

Г.Ю. Манс увів до предмета науки криміналістики прийоми розслідування злочинів, професійні особливості та побут злочинців [15].

Велике значення у формуванні уявлень про предмет і систему радянської криміналістичної тактики мають наукові праці І.М. Якімова. Криміналістичну тактику він називав "кримінальною". На його думку, "кримінальна тактика вивчає злочинців і способи вчинення злочинів для вироблення найкращих методів їх розслідування" [14]. Щодо системи науки криміналістики, то він вважав, що вона складається з кримінальної техніки та тактики. У складі тактики І.М. Якімов розрізняв загальну частину (за змістом нагадує криміналістичну тактику пізнішого часу) і особливу частину (збігається з сучасними уявленнями про криміналістичну методику). Аргументуючи прийняту систему, він писав: "Такий розподіл курсу криміналістики найбільш відповідає характеру і особливостям викладеним у ньому предметів"[16].

У 1935 р. вийшов з друку перший радянський підручник з криміналістики, в якому вказувалось, що криміналістика – це наука про розслідування злочинів, яка складається з трьох розділів: кримінальної техніки, тактики і методики. Щодо предмета кримінальної тактики, то вона вивчає з одного боку, найкращі прийоми для проведення окремих слідчих дій (допитів, оглядів, обшуків тощо), а з іншого – найбільш цілеспрямований взаємний розподіл цих дій, систему і планування процесу розслідування [17]. Як систему прийомів попереднього слідства, визначив тактику О.І. Зіцер, назвавши її тактикою розслідування злочинів. У вступі до підручника з криміналістики 1938 р. він зазначав, що тактика розслідування злочинів визначалася як "система прийомів попереднього слідства, яка дає можливість на основі вивчення особливостей кожної конкретної слідчої справи найефективніше і з найменшими затратами сил та засобів реалізувати в цій справі вимоги кримінально-матеріального та процесуального права" [18].

У трактовці сутності кримінальної тактики спостерігається деяке злиття її з особливостями розслідування конкретних кримінальних справ [19]. Це пояснюється тим, що на час виходу першого радянського підручника (1935) до кримінальної тактики структурно входила методика розслідування окремих видів злочинів. Проте, як показала історія, така система не витримала перевірку часом. У наступні роки вчені не раз обговорювали цю проблему, однак єдності поглядів щодо розуміння її сутності, структури і предмета тактики досягнуто не було.

Вивчення особливостей першого періоду у формуванні та вдосконаленні криміналістичної тактики та їх аналіз дав змогу виявити тенденції та закономірності її формування. Виділимо головні зних.

1. Певне ігнорування, особливо у перші роки, теоретичних розробок та гіперболізація практичних рекомендацій, накопичених до 1917 року. Неприйняття вже вироблених теоретичних положень та брак "нових" привели до надмірно вираженої "практичної" направленості використання криміналістичних прийомів та заходів. У цей час широкого використання набули чисельні порадники, інструкції, навчальні посібники, які регламентували використання різних криміналістичних прийомів та засобів, зокрема передбачали найдоцільніші тактичні прийоми проведення слідчих дій.

2. Наявність великої кількості рекомендацій щодо використання криміналістичних прийомів та засобів, запозичених із закордонних перекладних праць, які не відбивали реальну дійсність – новий соціально-економічний лад, не враховували історичний досвід та особливості боротьби зі злочинністю в Україні та Росії. В ці роки було видано понад 30 назв, переважно німецьких авторів [20].

Loading...

 
 

Цікаве