WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики - Реферат

Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики - Реферат

Реферат на тему:

Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики

Історія розвитку криміналістичної тактики невіддільна від історії розвитку поглядів на її предмет. Відповідно, досліджуючи етапи формування предмета, можна простежити тенденції розвитку криміналістичної тактики, визначити межі її дослідження, встановити шляхи її взаємодії з іншими галузями знань, скоординувати взаємозв'язки з суміжними дисциплінами.

Поняття предмета та сутності криміналістичної тактики відносяться до категорій, які динамічно розвиваються і відображають стан розділу науки криміналістики на кожному етапі її розвитку.

Проблема дослідження предмета і сутності криміналістичної тактики складна і дискусійна. Вже з перших спроб визначити предмет дослідження криміналістичної тактики і до сьогодні не припиняються суперечки з приводу того, які положення повинні складати дефініцію криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики, в якому напрямі треба удосконалювати це визначення. Причину цих суперечок В.І. Комісаров вбачає в тому, що інтерес до наукових основ роботи слідчого, актуальність цієї проблеми, як і раніше, так і на сучасному етапі, викликають суперечки навколо предмета і сутності криміналістичної тактики, які вже стали традиційними [1].

Т. Павлов правомірно вважає, що, коли наука не має свого предмета, то незалежно від того, чи змішує вона його з предметами інших наук, чи ототожнює його з ними, вона втрачає право на існування як окрема, самостійна наука [2].

Наведемо таке визначення самого поняття предметаце все те, що може перебувати у відносинах або мати будь-які якості [3]. Правильне формулювання предмета дослідження дає можливість безпомилково встановити межі криміналістичної тактики, визначити шляхи її взаємодії з іншими галузями знань і скоординувати взаємозв'язки з суміжними дисциплінами.

Чітке обґрунтування предмета криміналістичної тактики також відіграє вирішальну роль у практичній направленості всіх теоретичних досліджень, та успішному впровадженні їхніх результатів у практику.

Досконале вивчення будь-якої проблеми немислиме без звернення до її історії. Самоочевидно, що й у вивченні проблеми поняття предмета криміналістичної тактики, важливо додержуватись історичного підходу.

Досліджуючи історичний аспект розвитку криміналістичної тактики, цілком закономірним є використання досліджень учених-криміналістів з питань історії криміналістики, а самевиникнення, розвитку і сучасного стану її підсистеми.

Питанням історії криміналістики присвячена низка наукових праць, зокрема дослідження Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, В.О. Коновалової, І.Ф. Крилова, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, С.І. Тихенка [4; 6; 19; 20], які сприяють подальшому розвитку цієї науки.

Разом з тим, детальний аналіз наукових розробок з цього питання свідчить, що на сьогодні ще немає комплексного монографічного дослідження з проблем розвитку криміналістичної тактики.

Різні вчені по-різному визначають періодизацію історії криміналістики як науки. Розбіжність полягає у виборі критерію, на підставі якого слід виділяти той чи інший етап у її розвитку. На нашу думку, таким головним критерієм повинні бути уявлення про розвиток теорії криміналістики (відповідноі її підсистем), а самепро її предмет. Н.І. Клименко пропонує розрізняти в історії криміналістики три її головні етапи [5].

Перший етап емпіричний розвиток знань (з моменту виникнення науки криміналістики до середини 30-х рр.).

Другий етап розробки окремих криміналістичних теорій (40-50-ті рр.).

Третій етап формування загальної теорії криміналістики (з середини 60-х рр. до наших днів).

Подібну періодизацію розвитку криміналістичної науки дають Р.С. Белкін та В.І. Віндберг [6].

На підставі наведених етапів у розвитку криміналістичної тактики як розділу науки можна виділити відповідно етапи її формування та вдосконалення.

1. Накопичення емпіричного матеріалу, без якого неможливо закласти основи криміналістичної тактики. В цей період формуються передумови для наукового пояснення предмета криміналістичної тактики (друга половина ХІХ ст. 30-ті рр. ХХ ст.).

2. Розробка наукових основ криміналістичної тактики (розвиток учення про її предмет, слідчу версію та планування розслідування і дослідження в галузі тактики окремих слідчих дій). У цей період криміналістична тактика набула статусу самостійного розділу криміналістики (19401950-ті рр.).

3. Подальше вдосконалення предмета криміналістичної тактики, розробка проблем тактичних операцій та комбінацій, розвиток учення про слідчі ситуації, подальше дослідження в галузі тактики слідчих дій (з 60-х років дотепер).

Часові межі етапів розвитку криміналістичної тактики –умовні, оскільки розвиток науки взагалі і криміналістичної тактики зокрема – процес неперервний. Відтак наведена періодизація головно має наукознавчий характер, допомагає впорядкувати вивчення криміналістичної тактики та її головних елементів, у тому числі дослідження, формування та вдосконалення її предмета.

Ми обмежимося дослідженням лише першого етапу розвитку криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики – етапу її формування, коли закладалися передумови для наукового визначення її предмета.

Специфічною для України умовою періоду зародження і початкового розвитку криміналістичної тактики була її територіальна розчленованість між Російською імперією, Австро-Угорщиною, Польщею та Румунією. Тому різні частини України підпадали під вплив різних тактико-криміналістичних учень, що виникали на цих теренах: менша (західна) – під вплив австро-німецької імперії, класичним виразником якої є Г. Гросс, більша (центральна, південна, північна та східна) – російської. Як видається, порівняно швидка зміна політичних устроїв і правових систем (австро-угорська, польська, радянська, німецька) не сприяла створенню та розвитку в західній частині України до 1944 року стабільної криміналістичної, зокрема – тактико-криміналістичної системи.

У формуванні криміналістичної тактики важливе значення мала судова реформа 1864 р., головним змістом якої була відмова від теорії формальних доказів. Це викликало інтерес до проблем побічних доказів і способів їх збирання та дослідження. Разом з кримінально-процесуальними дослідженнями, в яких знайшли місце криміналістичні рекомендації, інші наукові криміналістичні дослідження безпосередньо пов'язані з проблемами криміналістичної тактики. В цей час поряд з російськими з'являються в перекладі праці зарубіжних дослідників, присвячені різним аспектам проведення слідчих дій.

Серед наукових досліджень, які стосуються першого етапу розвитку криміналістичної тактики, привертають увагу праці А.А. Квачевського, І.М. Угрюмова і П.В. Макалінського [6, 7; 7; 8].

Вперше в науковій літературі А.А. Квачевський виділив в окремі групи початкові засоби розслідування злочинів та другорядні. До початкових він відносить огляд, освідування, "розшукування зовнішніх предметів за допомогою обшуку, виїмки і збору речових доказів" [7].

У 90-х роках ХІХ ст. видають різноманітні інструкції, посібники щодо розшуку, дізнанню і слідству, зокрема М.О. Шепелєвим (1883), В. Давидовичом (1898) та Г.М. Рудим [9].

Серед зарубіжних праць, які мали значний вплив на вітчизняну криміналістику, передусім назвемо працю Г. Гроса [10]. У ній не тільки узагальнено досвід тогочасної слідчої роботи, але й запропоновано використовувати в слідчій практиці тактичні прийоми з інших, переважно природничих наук, які спеціально застосовують для розслідування злочинів. Створену нову галузь знань Г. Гросс визначив як науку, що має своїм предметом фактичну сторону злочину і відомості, необхідні під час проведення окремих слідчих дій.

Вважаємо, що Г. Гросса називають засновником наукової криміналістики цілком правомірно, оскільки у дев'яностих роках ХІХ ст. він заснував для цієї науки пристосовану до сучасних на той час вимог систему. Основи науки криміналістики відносяться до часу, коли розслідування почав проводити "слідчий" [11]. Ідеї Г. Гросса мають численних послідовників: А. Вейнгарта (Німеччина), А. Рейса (Швейцарія), С.М. Трегубова, Б.Л. Бразоля (Росія) та ін. [12; 13].

Loading...

 
 

Цікаве