WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав людини - Реферат

Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав людини - Реферат

Тепер розглянемо практику застосування Судом такої пiдстави обмеження здiйснення прав людини, як непорушення права iншої особи.

Пан Entony Tyrer (справа Tyrer v. United Kingdom), громадянин Сполученого Королiвства, народився 21 вересня 1956 року, проживає в Каслтаунi на островi Мен. 7 березня 1972 року мiсцевий суд визнав його винним у незаконному нападi на старшого учня цiєї ж школи з метою заподiяти тiлеснi ушкодження. У цей же день на пiдставi вiдповiдної правової норми заявник був засуджений до трьох ударiв рiзками. Покарання застосовувалося згiдно зi Статутом острова Мен, що передбачає побиття рiзками осiб чоловiчої статi у вiцi вiд 11 до 16 рокiв, визнаних винними в нападi чи побиттi. Заявнику досить довго довелося чекати в полiцейськiй дiльницi приїзду лiкаря, а ввечерi того ж дня до нього застосували присуджене покарання. Рiзки зламалися при першому ж ударi. Шкiра у заявника при цьому не була пошкоджена, але здулася, а потiм пiвтора тижня вiдчувався бiль.

Суд, розглянувши справу Tyrer v. United Kingdom, вважав, що призначене йому покарання не було "катуванням" за змiстом ст.3 Конвенцiї. Суд також вважає, що таке покарання не було "нелюдським". Вiдповiдно, на думку Суду, слiд лише визначити, чи було вказане покарання таким, що принижує гiднiсть людини. Своїм рiшенням вiд 25 квiтня 1978 року по данiй справi Суд постановив, що тiлесне покарання, застосоване до заявника, принижує людську гiднiсть. Суд зробив висновок, що заявник був пiдданий покаранню, в якому елемент приниження досягнув рiвня, притаманного поняттю "покарання, що принижує людську гiднiсть". На нашу думку, рiвень елементу приниження визначається Судом достатньо суб'єктивно, без якихось усталених критерiїв. Так Суд не визнав, що призначене покарання було катуванням на тiй пiдставi, ніби заявник "не зазнав страждань того рiвня, який зумовлює це поняття". Враховуючи обставини справи, Суд також не вважає, що був досягнутий рiвень, який можна було б квалiфiкувати як "нелюдське покарання".

В iншому випадку заявником був ув'язнений, який страждав психiчними розладами. Коли вiн оголосив голодовку, його помiстили в лiкарню, де примусово годували, лiкували iз застосуванням седативних препаратiв, одягнули наручники та iнодi надовго прив'язували ременями до лiжка. Суд не виявив тут порушення ст.3 Конвенцiї, зазначивши, що, "як правило, захiд, необхiдний з терапевтичного погляду, не може вважатися нелюдським або таким, що принижує гiднiсть". Бiльше того, на думку Суду, у цiй справi "немає достатнiх доказiв, якi спростували б твердження уряду, що, згiдно iз загальновизнаним у той час принципом психiатрiї, лiкування, про яке йде мова, було виправдане медичною необхiднiстю".

На основi наведених рiшень можна зробити висновок, що iнодi Суд без урахування цілком конкретних причин i обставин не може встановити, чи є поводження таким, що є нелюдське або принижує гiднiсть, оскiльки воно в певних випадках може вважатися виправданим.

Розглянемо приклад застосування Судом ст.8 Конвенцiї. Громадянин Сполученого Королiвства пан Dudgeon (справа Dudgeon v.United Kingdom), 1946 р.н., працює клерком в експедиторськiй конторi i проживає в м. Белфастi. Пан Dudgeon – гомосексуалiст i оскаржує, насамперед, наявнiсть у Пiвнiчнiй Iрландiї законiв, якi встановлюють, що деякi гомосексуальнi акти, здiйснюванi дорослими чоловiками за взаємною згодою, є злочином. Заявник скаржився на те, що за чинним у Пiвнiчнiй Iрландiї правом вiн пiдлягає кримiнальному переслiдуванню за його гомосексуальну поведiнку i вiдчуває страх, страждання i психологiчний стрес, якi зумовленi самим фактом iснування цих законiв, у тому числі небезпеку переслiдувань i шантажу. Вiн також скаржився, що пiсля обшуку в будинку у сiчнi 1978 року полiцiя допитувала його про деякi види гомосексуальної поведiнки, а вилучені під час обшуку особистi документи протягом року не були повернуті. Вiн заявляв про свої страждання від невиправданого втручання у здiйснення свого права на повагу до особистого життя. У цьому заявник вбачав порушення ст.8 Конвенцiї.

Вивчивши матерiали справи, Суд своїм рiшенням вiд 22 жовтня 1981 року визнав, що полiцiєю була порушена ст.8 Конвенцiї. Пан Даджен постраждав i далі зазнає страждань вiд невиправданого, на думку Суду, посягання на його право на повагу до особистого життя. Суд визнав законну необхiднiсть у демократичному суспiльствi відповідного контролю за гомосексуальною поведiнкою, передусім для забезпечення гарантiй вiд експлуатацiї i розбещення тих, хто особливо вразливий, зокрема молодь, яка найлегше піддається негативним впливам. Органи влади повиннi вирiшити питання про гарантiї такого роду, якi необхiднi для захисту моральностi в суспiльствi, у тому числi встановити вiк, до якого молодi люди повиннi перебувати пiд захистом кримiнального закону.

На нашу думку, в даному випадку Суд слушно вважає, що обмеження, встановленi для поведiнки пана Dudgeonа, за пiвнiчноiрландським правом, в силу широкої сфери його дiї i абсолютного характеру незалежно вiд суворостi передбачених санкцiй, не є спiвмiрне метi, переслiдуванiй ст.8 Конвенцiї.

Цiкавою, як видається, є справа Lingens v. Austria. Заявник був засуджений за те, що у двох статтях, опублiкованих у вiденському журналi "Профiль" 14 та 21 жовтня 1975 року, вжив деякi вирази ("аморально", "недостойно") стосовно особи, яка в той час була Федеральним канцлером. Змiст i тон статей були цiлком урiвноваженими. Однак Вiденський апеляцiйний суд, вважаючи, що вищезгаданi вирази зашкодять репутацiї пана Крайського як полiтичного дiяча, наклав на заявника штраф, а також постановив конфiскувати вiдповiднi номери "Профiлю" i опублiкувати рiшення суду. Заявник звернувся до Суду, який своїм рішенням вiд 8 липня 1986 р. визнав, що у даному випадку мало мiсце порушення ст.10 Конвенцiї. Судом встановлено, що втручання держави в здiйснення заявником свободи виявлення своєї думки "не було необхiдним для захисту моралi в демократичному суспiльствi"; воно не вiдповiдає законнiй метi. Тобто Суд ствердив, що висловлювання про полiтичнi проблеми та про полiтичних діячів відіграють центральну роль у функціонуванні демократичного суспільства i далеко не всі з таких, навіть негативних, висловлювань, можуть вважатися неправомірними.

Як бачимо, така підстава обмеження, як "необхідність в демократичному суспільстві", теж може досить неоднозначно застосовуватись Судом залежно від конкретної соціально-політичної ситуації в окремій країні чи від якихось інших факторів.

Досліджуючи проблему обмеження прав людини у рішеннях Суду, ми проаналізували незначну кількість справ. Зрозуміло, що й висновки, зроблені тут на основі їх аналізу, не є остаточними i потребують додаткового опрацювання i перевірки.

Література

  1. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии) / Пер. с англ. – М.:Права человека,1997.

Loading...

 
 

Цікаве