WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав людини - Реферат

Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав людини - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми обмеження прав людини у рішеннях європейського суду з прав людини

Одним з важливих аспектiв прав людини є проблема обмежування їх здiйснення, що достатньо повно вiдображено в Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини (далі – Конвенція), ратифiкованiй Україною 17 липня 1997 року. Конвенцiя дозволяє обмежувати права людини за наявностi відповідних пiдстав, найпоширенiшими з яких є: iнтереси громадського порядку (ст.6, 8, 9, 10, 11), нацiональної безпеки (ст.6, 8, 10, 11), моралi (ст.6, 9), економiчного добробуту країни (ст.8), захист прав i свобод iнших (ст.8, 9, 11), захист територiальної цiлiсностi (ст.10), пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя (ст.10), захист здоров'я населення (ст.8, 9, 10, 11).

Конвенцiя є досить ефективною системою мiжнародних норм для захисту прав людини та однiєю з найпередовiших у свiтi форм мiжнародної судової процедури. На сьогоднi Європейський суд з прав людини (далі – Суд) у Страсбурзi регулярно визнає країни – члени Ради Європи такими, що порушили свої зобов'язання з мiжнародного права в галузi прав людини, в основi якого лежать положення Конвенцiї. А сувереннi держави виконують негативнi стосовно них рiшення Суду, змiнюючи законодавство, судовi процедури, а також вiдшкодовують окремим особам спричиненi їм збитки.

Вищезгаданi пiдстави обмеження прав людини знаходять безпосереднє використання у практицi Суду. Оскiльки в рамках однієї статті не можна розглянути всi пiдстави, зупинимося лише на тих рiшеннях Суду, якi торкаються iнтересів моралi та непорушення прав iншої особи (зокрема, її права на честь i гiднiсть та права на повагу до особистого життя). Ознайомитися з цією практикою необхідно в зв'язку з тим, що за українським законодавством інтереси моралі також нерідко слугують обмежуючим фактором прав людини.

Зокрема, ст.61 Кодексу про шлюб та сiм'ю України передбачає, що, здiйснюючи права i виконуючи обов'язки, громадяни повиннi поважати загальнолюдськi принципи, всемiрно сприяти змiцненню сiм'ї. А ст.70 цього ж Кодексу передбачає, що батьки або один з них можуть бути позбавленi батькiвських прав, якщо вони жорстоко поводяться з дiтьми, негативно впливають на дiтей своєю аморальною поведiнкою.

У Кодексi законiв про працю України (п.3 ст.41) передбачається, що однiєю з додаткових пiдстав розiрвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу з працiвником, який виконує виховнi функцiї, є вчинення цим працiвником аморального проступку, не сумiсного з продовженням даної роботи.

Обмеження прав людини i громадянина в iнтересах моралi передбаченi i в цивiльному законодавствi України. Наприклад, у ст.7 Цивiльного кодексу України встановлено, що громадянин або органiзацiя, стосовно яких поширенi вiдомостi, що не вiдповiдають дiйсностi i завдають шкоди їх iнтересам, честi, гiдностi або дiловiй репутацiї, вправi поряд iз спростуванням таких вiдомостей вимагати вiдшкодування майнової i моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. А ст.4401 цього ж кодексу передбачає, що особа, яка своїми дiяннями порушила законнi права громадянина, вiдшкодовує заподiяну йому цим моральну шкоду, якщо не доведе, що моральна шкода заподiяна не з її вини.

Права людини i громадянина в iнтересах моралi обмежуються i в Кримiнальному кодексi України, який передбачає позбавлення волi чи виправнi роботи рiзних строкiв або штраф за такi дiяння: наклеп, тобто поширення завiдомо неправдивих вигадок, що ганьблять iншу особу (ст.125 КК України); образу, тобто умисне приниження честi i гiдностi особи, виражене в непристойнiй формi (ст.126 КК України); обмiрювання, обважування, перевищення встановлених роздрiбних цiн або iнший обман покупцiв у торговельних пiдприємствах чи пiдприємствах громадського харчування (ст.155 КК України); перевищення встановлених цiн i тарифiв на побутовi i комунальнi послуги, що надаються населенню, обрахування або iнший обман замовникiв у пiдприємствах побутового обслуговування населення i комунального господарства (ст.1551 КК України); хулiганство, тобто умиснi дiї, що грубо порушують громадський порядок i виражають явну неповагу до суспiльства (ст.206 КК України).

Оскiльки суди України застосовують дане законодавство, а у рядi випадкiв повиннi будуть безпосередньо застосовувати також відповіднi мiжнароднi договори України (ст.9 Конституцiї України), то їм буде корисно знати, як тлумачаться i використовуються моральнi поняття в практицi Суду.

Спочатку розглянемо таку пiдставу обмеження прав людини, як мораль. Ось декiлька прикладiв з практики Суду [1].

До Суду звернувся заявник пан Richard Handyside (справа Handyside v.United Kingdom), який є власником видавничої фiрми "Stage I" у Лондонi. Вiн опублiкував книгу "Маленький червоний пiдручник". Мiсцевим судом проти заявника було винесено обвинувачення у зв'язку з порушенням Закону про непристойнi публiкацiї. На нього був накладений штраф, а нереалізований тираж наказано знищити. Рiшенням вiд 7 грудня 1976 року Суд постановив, що за обставинами цiєї справи порушення вимог ст.10 Конвенцiї не було. Суд установив, що заходи, вжитi з приводу цiєї книги та стосовно її видавця у 1971 роцi, не були необхiдними, оскiльки у Сполученому Королiвствi є крайня терпимiсть до видань, що є "чистою порнографiєю" i позбавленi iнтелектуальних чи художнiх цiнностей. Розглядаючи цю справу, Суд пiдкреслив, що, оскiльки вимоги моралi вiдрiзняються в рiзних країнах, необхідно з винятковою повагою ставитись до судження нацiональних законодавчих органiв стосовно заходiв, необхiдних для захисту моралi.

Подібні аргументи Суд використав у справi Muller and others v.Switzeland. Дана справа торкалася переслiдування кантональною владою художника i тих, хто рекламував художню виставку, за демонстрацiю ними непристойних матерiалiв. Касацiйне вiддiлення у кримiнальних справах Федерального суду Швейцарiї зробило висновок, що картини, про якi йде мова, зображають "оргiю непристойної сексуальної практики, показану грубо на картинах великого формату". На заявникiв було накладено штраф, а самi картини за розпорядженням Федерального суду передано на збереження в музей. Картини були повернутi власнику за його клопотанням через 8 рокiв.

Розглянувши звернення заявника, Суд своїм рiшенням вiд 24 травня 1988 року не виявив порушення ст.10 Конвенцiї. Суд визнав, що концепцiї сексуальної моралi останнiми роками змiнилися, однак, ознайомившись з картинами, вiн не вважає необґрунтованою думку швейцарських суддiв, що згаданi картини грубо зневажають уявлення про сексуальнi пристойностi, притаманнi людям iз звичайною чутливiстю. За цих обставин, на думку Суду, з урахуванням свободи угляду, згiдно з п.2 ст.10 Конвенцiї, швейцарськi суди були вправi вважати необхiдним для захисту моралi накласти на заявникiв штраф за обнародування непристойних матерiалiв.

Аналiзуючи справи Muller and others v. Switzeland i Handyside v.United Kingdom, можна дiйти висновку, що вони подiбнi за змiстом. Однак Судом щодо них постановленi дiаметрально протилежнi рiшення. Це зумовлено тим, що Європейський Суд бере до уваги особливостi нацiонального законодавства кожної країни, а змiст пануючої моралi в рiзних країнах не є тотожним. Ймовiрно, що якби окресленi в цих справах ситуацiї виникли б у державах з iншими моральними стандартами, то й iншим було б рiшення Суду.

Loading...

 
 

Цікаве