WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми вдосконалення законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації - Реферат

Проблеми вдосконалення законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації - Реферат

І далі, необхідно зазначити, що у чинному законодавстві є багато декларативних положень, які не забезпечені юридичними засобами реалізації, охорони та захисту. Наприклад, не передбачено механізму захисту від таких дій, як-от: примус громадян до сповідування або до відмови від сповідування якоїсь релігії, до участі або неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігії; вимога від священнослужителів відомостей, отриманих ними під час сповіді віруючих; порушення виняткового права релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення. За виконання таких дій слід встановити конкретну юридичну відповідальність. Заслуговують на увагу і схвалення пропозиції народного депутата України В.С.Журавського, які торкаються застосування до релігійних організацій таких стягнень, як попередження, адміністративного штрафу, тимчасової заборони (зупинення) окремих видів або ж усієї діяльності релігійних організацій; примусового розпуску (ліквідації) релігійної організації за діяння, зазначені в законі [9].

Потребує вдосконалення і порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій. У чинному законодавстві України закріплено, що для набуття релігійною громадою (яка є місцевою релігійною організацією) статусу юридичної особи громадяни у кількості не менш ніж десять чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають відповідну заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної або прирівняної до неї державної адміністрації [4].

Слід зазначити, що повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим (ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Це положення закону викликало чимало дискусій [5]. У проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 18.12.1998 р. вже пропонували деякі зміни щодо порядку реєстрації статутів (положень) релігійних організацій. Зокрема, у цьому законопроекті зазначалось, що повідомлення державних органів про утворення релігійної громади є обов'язковим для всіх релігійних організацій. З такою пропозицією не можна не погодитись, оскільки саме лише повідомлення про створення релігійної громади не є втручання в її внутрішні справи, а навпаки, – це "поштовх" для неї набути статусу юридичної особи, внаслідок чого за нею визнаватимуться такі права (та й обов'язки), яких вона без такого статусу не матиме.

Крім того, держава повинна володіти інформацією про створення тих чи інших релігійних громад, щоб контролювати відповідність їхньої діяльності законам. Якщо релігійна громада діятиме в межах законодавства, то вона, не побоюючись, повинна повідомити про своє створення відповідні державні органи. Важливо також передбачити у законі відповідальність за неповідомлення про створення релігійної громади, інакше пропонована законодавча новела не буде дієвою.

У згаданому законопроекті пропоновано збільшити мінімальну кількість членів релігійної громади до 25 чоловік, а також вимагається подання додаткових, крім заяви і статуту, документів, а саме: протоколу установчих загальних зборів релігійної організації, списку громади, що її утворили, відомостей про склад статутного органу та документа, який підтверджує зазначену у статуті канонічну й організаційну підлеглість релігійної громади. Якщо ж релігійна організація, що утворюється, підпорядковуватиметься релігійному центру, що перебуває за межами України, то вона має подати ще й копію статуту (положення) або інший основоположний документ цього центру та його переклад, а також підтвердження про державну реєстрацію чи інший документ про визнання державою цього релігійного центру в тій країні, де він перебуває. У разі неподання зазначених документів відповідні державні органи можуть відмовити у реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

У законопроекті пропонуються також й інші підстави відмови у реєстрації, зокрема, якщо засновники релігійної організації не є правомочними або якщо релігієзнавчою експертизою організацію не визнано релігійною (хоча й у вказаному документі теж нічого не сказано про зміст такої експертизи та порядок її проведення).

Дещо інший порядок офіційного визнання релігійних організацій пропонує В.С.Журавський [9]. Згідно з його пропозиціями, легалізація (офіційне визнання) релігійних організацій реалізується шляхом їхньої реєстрації або повідомлення про заснування. Повідомлення державних органів про заснування релігійної громади не є обов'язковим. Інші ж релігійні організації (конфесії (місії), релігійні навчальні заклади, монастирі, релігійні братства) підлягають обов'язковій легалізації. Правовий статус зареєстрованих релігійних громад, відповідно, набагато ширший, ніж тих, які тільки повідомили про своє заснування. З такою легалізацією релігійних громад погодитися можна, оскільки вони мають право самі визначати свій статус. Пропозиція стосовно того, що релігійні громади мають право і не повідомляти про своє заснування, видається заперечною з вищевикладених підстав.

Нарешті, гадаємо, що безсумнівно демократичні положення, закріплені у ст.35 Конституції України, нині потребують певних доповнень та уточнень. Зокрема, у зміст свободи віросповідання, визначений цим конституційним приписом, не увійшли такі її істотні елементи, як можливість: а) змінювати релігію; б) поширювати релігійні й інші переконання; в) здобувати релігійну освіту. Ці можливості (права) також бажано закріпити у згаданій конституційній нормі.

Запропоновані зміни, доповнення, уточнення до законодавства України про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації сприятимуть, як видається, поліпшенню реалізації, охорони і захисту одного з фундаментальних особистісних прав людини і громадянина.

Література

  1. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №21. – Ст.84.

  2. Духовна освіта в Україні: проблеми й напрямки розвитку // Людина і світ. – 1998. – №10.

  3. Закон України "Про освіту" від 23.05.1991 р. з наступними змінами і доповненнями; Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу"

  4. (в редакції від 18.02.1999 р.); постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 10.11.1999 р. №2066; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний Комітет України у справах релігії" від 03.01.1996 р. №2; Указ Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 05.03.1992 р.

  5. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.91р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №5. – Ст.34.

  6. Климов В. Законодавчі ініціативи Держкомрелігій: проекти й реалії // Людина і світ. – 1998. – №2.

  7. Людина і світ. – 1999. – №2.

  8. Проблема новітніх релігійних рухів в Європарламенті // Людина і світ. – 1998. – №8.

  9. Проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 18.12.1998 р., (поданий Кабінетом Міністрів України).

  10. Проект Закону України "Про вільність віросповідання і релігійну діяльність" від 22.06.1998 р. (поданий народним депутатом України В.С.Журавським).

Loading...

 
 

Цікаве