WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль мовного законодавства у соціально-культурнійполітиці ЗУНР - Реферат

Роль мовного законодавства у соціально-культурнійполітиці ЗУНР - Реферат

Реферат на тему:

Роль мовного законодавства у соціально-культурнійполітиці ЗУНР

В умовах державотворення в Україні велике значення має розвиток і удосконалення національного права і, зокрема, мовного законодавства.

Ця сфера людських відносин в Україні постійно зазнавала утисків і принижень. Варто тільки згадати Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 року царського російського уряду в Наддніпрянській Україні та шовіністичну польську політику на території західноукраїнських земель про заборону вживання і використання української мови. Мета нашого дослідження – висвітлити вирішення мовних проблем в Західноукраїнській народній республіці (ЗУНР) через відповідне законодавство.

Після розпаду Австро-Угорщини у м.Львові було створено Українську Національну раду (УНРада), яка проголосила 18 жовтня 1918 р. Українську державу. УН Рада відразу ж приступила до розбудови законодавчої бази нової держави. Уже 13 листопада 1918 року було прийнято "Тимчасовий основний закон", який визначав конституційні засади новоствореної української держави [2, с.3-5].

У роз'ясненні до цього Закону УН Рада підкреслювала, що в Українській Народній Республіці сувереном є весь народ, а не конкретна особа. У ній не може бути пануючих і поневолених. Усі громадяни без різниці мови, віри, стану, статі є рівними, вільними [1]. Закон закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснював конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборче право мали всі громадяни ЗУНР незалежно від національності, віросповідання, статі [5, с.388-389].

"Тимчасовий основний закон" послужив важливим стимулом для подальшого розвитку законодавства Західноукраїнської Народної Республіки, ідеї якого виражали волю і прагнення всього українського народу.

У цей же період були прийняті інші важливі закони, зокрема Закон "Про державну мову" від 15 лютого 1919 р., який встановлював як державну мову українську. Тому цю мову повинні вживати у внутрішніх і зовнішніх відносинах усі державні органи і службовці, публічні інституції і державні підприємства [3, с.92].

Поряд з цим положенням у ст.3 Закону було чітко вказано, що національним меншинам гарантується право не тільки вільно користуватися рідними мовами, мати свої школи, бібліотеки, видавати періодичні видання, але й користуватися ними в державному житті, в усіх офіційних відносинах з владою [4, с.184].

Залишалось також чинним і рішення Державного Секретаріату від 10 листопада 1918 р., в якому визначалося, що всі закони, урядові акти та інші правові документи, які мають загальнодержавне значення, слід публікувати на чотирьох мовах: українській, польській, єврейській і німецькій [7, с.69]. Цим самим Державний Секретаріат намагався не тільки оперативно доводити до всього населення свої найважливіші рішення, але й завойовувати їхню прихильність до нової української влади.

Відбувалися певні зміни і в системі освіти. Зокрема, з розпорядженням Державного Секретаріату освіти та віросповідань від 12 лютого 1919р. "В справі тимчасових змін научних планів" передбачалося замінити обов'язкове вивчення польської та німецької мов на українську. У всі державні і приватні школи з недержавною мовою навчання вводили українську мову як обов'язковий предмет.

З метою збільшення кількості українських державних середніх шкіл уряд видав закон від 4 лютого 1919р., за яким були удержавлені українські приватні гімназії. Шляхом удержавлення приватних гімназій та зміни мови в частині польських середніх шкіл у республіці діяло 20 українських гімназій, 3 реальні школи та 7 учительських семінарій. Поряд із системою державної освіти окреме місце відводилося приватним школам. У цей час було засновано 4 єврейські та одну німецьку гімназії, і тільки польські вчителі відмовилися відкривати польські школи [6, с.67-68].

Для підготовки належної навчальної бази розпочалася робота з розробки нових шкільних програм і підручників. 7 квітня 1919р. УН Рада видала спеціальний закон "Про утворення Державного видавництва шкільних книжок" [8, с.54-55]. У цьому законі велика увага приділялась також розвитку української мови, усім школам було запропоновано користуватись тільки тими підручниками і книжками, які видавало це видавництво.

Державне секретарство освіти в цей час взяло під свою опіку справи культури і мистецтва, виділяло субсидії та вживало заходів для відкриття українських театрів, бібліотек та ін.

Закон від 8 квітня 1919 року "Про громадянство та правовий статус чужинців" встановлював вимоги до державних службовців. Ними могли бути тільки громадяни України "бездоганної поведінки", які володіють українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин [5, с.388-389].

Аналізуючи законодавство ЗУНР про мови , треба зазначити, що воно мало надзвичайно демократичний характер, його метою було об'єднання зусиль усіх національних меншин західноукраїнських земель у побудові незалежної української держави. Це законодавство справедливо встановлювало державною мовою українську, однак поважало мови і національних меншин.

Отже, можна зробити висновок, що законодавство ЗУНР про мови вже тоді було зорієнтоване на міжнародно-правові стандарти, відповідало їм і навіть дещо випереджало.

Використання досвіду державотворення ЗУНР , зокрема становлення та розвитку законодавства про мови, має неабияке значення в сучасній незалежній українській державі в справі удосконалення мовного законодавства.

Література

  1. Діло. – 1998. – 15 лист.

  2. Західноукраїнська Народна Республіка.Державний Секретаріат // Збірник законів та обіжників, проголошених Державним Секретаріатом Західноукраїнської Народної Республіки. – Станіслав, 1918.

  3. Історія держави і права України // За ред. А.Й.Рогожина. – К., 1966. – Ч.2.

  4. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

  5. Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 1999.

  6. Нагорняк М., Цепенда І. Питання освіти в законодавстві ЗУНР // Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 75-річчю Західноукраїнської Народної Республіки. – Івано-Франківськ, 1993.

  7. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1923 рр.). – Коломия, 1993.

  8. ЦДІА у м. Львові. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.96.

Loading...

 
 

Цікаве