WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні - Реферат

Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні - Реферат

Якщо застосовуються оціночні норми, то оцінювання вміщує онтологічне й аксіологічне пізнання і полягає (як і під час застосування формально визначених норм) у зіставленні нормативно-правової оцінки зі значимістю фактів, установлених по справі, але (це характерно тільки для застосування оціночних норм) оцінка встановлюється шляхом визначення на розсуд правозастосовувача ознак конкретного факта такими, що відповідають чи невідповідають соціальній значимості, передбаченій оціночною нормою. Так ст.114 КК України передбачає відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів. У гіпотезі статті використано оціночне поняття "злісне ухилення". Застосовуючи вказану норму КК, суб'єкти оцінювання на свій розсуд встановлюють відповідність між соціальною значимістю дій, передбачених законодавцем у понятті "злісне ухилення", з одного боку, із низкою фактів, виявлених по конкретній справі – з іншого боку. Наприклад, визначають, чи будуть злісним ухиленням такі дії, як: неподання матеріальної допомоги на утримання дітей протягом 5 місяців; неявка без поважних причин за судовими повістками і неповідомлення про місце роботи; приховування фактичних розмірів заробітної плати тощо.

Розглянемо, як ці різновиди норм позначаються на оціночній діяльності в кожній із стадій правозастосування.

Коли оціночна діяльність у випадках застосування формально визначених норм супроводжується онтологічним й аксіологічним пізнанням, оцінювання на кожній із стадій правозастосування відбувається у вищезазначеній послідовності та з названими вище ознаками.

Якщо оціночна діяльність у випадках застосування формально визначених норм містить тільки онтологічне пізнання, то оцінювання певною мірою "втрачає" свій оціночний характер і на всіх стадіях домінує дооціночне пізнання. Перші три стадії правозастосування ідентичні наведеним і також, як і останні, співвідносяться із стадіями оцінювання. Четверта і п'ята стадії, що відповідають стадіям прийняття рішення, практично зводяться до пізнання визначених правовою нормою фактів, які є юридично-значущими (наприклад, віку, трудового стажу, як передумов призначення особі пенсії за віком) і винесення на цій підставі правозастосувальних рішень (приміром, рішення про призначення пенсії). У цьому разі юридична кваліфікація стає практично безоціночною. Остання стадія оцінювання полягає в закріпленні правозастосувальних оцінок у певних юридичних формах і відповідає останній стадії правозастосування.

У випадках застосування формально невизначених, зокрема, оціночних норм зростає роль оціночного моменту на стадії юридичної кваліфікації досліджуваних діянь. Така роль полягає у зіставленні законодавчої оцінки фактів певного виду зі значимістю фактів, встановлених по справі (як, власне, в разі застосування формально визначених норм). Тоді така значимість визначається шляхом визнання за розсудом правозастосовувача ознак конкретного факту такими, що відповідають або невідповідають соціальній значимості, передбаченій оціночною нормою. У цьому й полягає специфіка визначення соціально-правової значимості досліджуваних діянь у випадку застосування оціночних норм.

На цій стадії виявляється індивідуалізована конкретизація юридичної норми. Отже, в разі застосування норм з оціночними поняттями простежується подвійна конкретизація – на стадії з'ясування змісту юридичної норми і під час прийняття правозастосувального рішення.

Спробуємо на практиці показати особливості оцінювання в разі застосування оціночних норм.

Частина 2 ст.2291 КК України передбачає відповідальність за незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання з метою збуту, а так само незаконний збут наркотичних засобів, якщо предметом цих дій були наркотичні речовини у великих розмірах. Проаналізуємо основні стадії оцінювання в разі застосування даного припису:

1) правозастосувальне оцінювання виникає у випадку виявлення правоохоронними органами фактів проведення протиправних дій з наркотичними речовинами (виготовлення, придбання, збут тощо). Такі факти піддаються всебічному пізнанню, зокрема встановлюється особа, що вчинила такі дії, зміст самих дій, наркотичні засоби, що є предметом цих дій; визначається суспільна небезпечність і протиправність досліджуваних фактів;

2) визначивши, що вчинені дії з наркотичними засобами (зокрема речовинами, рідинами, які можуть викликати наркотичне сп'яніння) [1] є протиправними, правозастосувальні суб'єкти вибирають правову норму, зокрема ст.2291 КК України, під зміст якої підпадають такі діяння;

3) вибрана норма потребує від правозастосувального суб'єкта всебічного пізнання її змісту, юридичної сили, конкретизації (вичленування з норми ознак, які утворюють злочин, передбачений ст.2291 КК України);

4) встановлення фактів, що можуть служити доказами у справі (наприклад, наркотичні засоби як речові докази, покази свідків, обвинуваченого, висновки експертизи про якість наркотичних речовин) шляхом виявлення юридичної значимості досліджуваних обставин (наприклад, обставин, що визначають розмір предмета злочину: вага, вид, стан наркотичних речовин);

5) соціально-правова значимість досліджуваного діяння, зокрема обставини справи, що його утворюють, зіставляються з закріпленими у ч.2 ст.2291 КК України ознаками злочину, а саме з такою ознакою, як великі розміри наркотичних речовин. При цьому суб'єкт оцінювання на свій розсуд вирішує, чи відповідає негативна суспільна значимість розмірів, виявлених у справі наркотичних речовин, соціальній значимості, закріпленій законодавцем в оціночному понятті великі розміри (конкретизує поняття "великі розміри"). Як відомо, наркотичні речовини є різних видів і відповідно різної одурманюючої сили. Тому в разі застосування вказаної норми повинні враховуватись: вид, обсяг, можливий вплив наркотичних речовин на психіку особи у кожній конкретній справі, а встановлювати це може тільки сам правозастосовувач;

6) здобуті знання про соціально-правову значимість протиправних дій з наркотичними засобами формують у правозастосувального суб'єкта певне ставлення до цих дій, яке лягає в основу індивідуально-правових оцінок (наприклад, обвинувальні висновки чи вирок суду).

Розглядаючи наведений приклад, виявляємо, що в застосуванні ч.2 ст.2291 КК України бере участь ряд до певної міри самостійних правозастосувальних органів: орган дізнання, попереднього слідства, суду, притім кожен із них здійснює певну юридичну кваліфікацію і відповідно вдається до правозастосувального оцінювання. Отже, оціночну діяльність в разі застосування ст.2291 КК України можна поділити на окремі ланки: попереднє оцінювання – проміжне оцінювання – кінцеве оцінювання. Для кожної з них тією чи іншою мірою з певними особливостями властиві названі стадії правозастосувального оцінювання.

Крім ступеня визначеності застосовуваної юридичної норми, на особливості правозастосувального оцінювання накладає відбиток також її галузева приналежність. Це пояснюється, принаймі, такими обставинами:

  • по-перше, питома вага оціночних норм у різних галузях права помітно відрізняється: в кримінальному кодексі їх 33, 2% в той час як у цивільному – 7,4% ;

  • по-друге, помітно відрізняється також поширеність певних видів оціночних понять у різних галузях права. Так, якщо в КК 54, 6% від усіх оціночних понять матеріальні, то в КПК таких понять тільки 23, 4%.

  • по-третє, процедура застосування норм з оціночними поняттями та порядок перевірки правильності правозастосування різногалузевих норм є неоднакові.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що юридична кваліфікація – це комплекс оціночних дій, знання яких сприяє творенню правозастосувальних оцінок. Як видається, запропоновані у статті положення можуть мати і певне практичне значення.

Література

  1. КК України. Науково-практичний коментар. – К.,1994.

  2. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972.

  3. Комаров В.В. Цивільно-процесуальне право України: практика застосування. – Xарків, 1994.

  4. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М., 1960.

  5. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.,1994.

  6. Стоякин М.Г. Дополнительные основания юридической квалификации правонарушения // Правонарушения. – 1993.– №1.

  7. Чвялева Е.В. Теоретические проблемы юридической квалификации (понятие, структура, роль в правовом регулировании): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Свердловск., 1986.

  8. Чвялева Е.В. Роль юридической квалификации в реализации права. Проблемы реализации права. – Свердловск., 1990.

  9. Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике. – Екатеринбург, 1993.

  10. Див., н-д.: Бюлетень законодавства і юридичної практики. 4. 1993. Справи на с.24, 30, 63, 66, 85, 103, 115, 116, 119, 122, 124, 126, 133, 142, 147, 155, 185, 187, 214, 226.

Loading...

 
 

Цікаве