WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні - Реферат

Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні - Реферат

Реферат на тему:

Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні

Становлення правової держави в Україні значною мірою залежить від "якості" правозастосувальної діяльності державних органів. Як відомо, характеризуючи правозастосування, а особливо коли йдеться про застосування норм кримінального права, користуються терміном юридична кваліфікація.

У літературі розрізняють два значення поняття юридичної кваліфікації: 1) процес формування правової оцінки, тобто зіставлення ознак фактичних обставин і ознак, визначених правовою нормою; 2) результат зазначеного процесу – висновок про відповідність ознак фактичних обставин і норм права, відображених правозастосувальними органами в процесуальних документах [2, с.7].

Вивчення матеріалів судової практики виявляє, що юридична кваліфікація часто ототожнюється з юридичною оцінкою [10].

З погляду аксіології юридична кваліфікація являє собою правову оцінку конкретного життєвого випадку, скеровану на виявлення юридичної значимості фактичних обставин, яка виражається в зіставленні й фіксації відповідності (чи невідповідності) ознак цих обставин і закріплених нормами права ознак юридичних фактів [7, с.4].

Юридична кваліфікація пронизує весь процес правозастосування і необхідна на кожному його етапі [8, с.77]. У результаті кваліфікації на підставі юридичної норми відбувається відмежування правомірної поведінки від правопорушення, а також здійснюється диференційована оцінка конкретних видів правопорушень [6, с.90].

Така ситуація спонукає до комплексного дослідження зазначених явищ. Спробуємо розглянути проблеми юридичної кваліфікації у правозастосуванні з позицій аксіології.

В аксіологічному аспекті, як уже зазначалось, правозастосування – це система пізнавально-оціночних дій (пізнання фактів, що мають юридичне значення і встановлення юридичної значимості фактів через дооціночне і оціночне пізнання), спрямованих на формування оцінок, що лягають в основу правозастосувальних рішень.

Оцінювання при правозастосуванні – це найперше зіставлення досліджуваних фактів з оцінками, встановленими законодавцем в юридичних нормах з метою встановлення їх значимості. Воно містить у собі низку пізнавально-оціночних дій, які можна розмежувати на окремі стадії:

1) з'ясування необхідності правозастосувального оцінювання через встановлення фактів, що потребують правового втручання (дооціночне пізнання) та встановлення їх соціальної та правової значимості (оціночне пізнання). Цю стадію можна назвати "встановлення підстав для порушення правозастосувального провадження", або попередньою кваліфікацією [9, с.118];

2) відшукування правової норми, призначеної впливати на досліджувані факти;

3) пізнання даної правової норми (ознайомлення з текстом, перевірка її юридичних властивостей, з'ясування змісту), визначення закріплених у ній юридично значимих елементів (ознак діяння), з якими пов'язуються певні, передбачені нормою, правові наслідки;

4) пізнання та зібрання фактів, що можуть виступати в ролі доказів шляхом встановлення значимості обставин досліджуваних правовідносин (оціночне пізнання) – іншими словами, дану стадію можна назвати "оцінювання доказів" [9, с.118]. Сюди входить, наприклад, оцінювання доказів з погляду їх відносності, допустимості, достовірності, достатності;

5) зіставлення законодавчої (нормативно-правової) оцінки діяння зі значимістю того реального діяння, до якого має бути застосована юридична норма; встановлення на основі цього соціально-правової значимості досліджуваних діянь (або кваліфікація діяння);

6) формування відповідного державно-офіційного ставлення до "об'єктів" правозастосувальної діяльності, його закріплення в правозастосувальних оцінках.

Як відомо, у юридичній науці виділяють ряд стадій застосування правових норм.

Виникає запитання: як же співвідносяться запропоновані стадії оціночної діяльності зі стадіями правозастосування?

Нагадаємо, що деякі автори виділяють такі стадії застосування правових норм: встановлення юридично значущих фактів і пошук правової норми, яку належить застосовувати до них; перевірка правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми; з'ясування змісту правової норми; прийняття рішення у справі; оформлення рішення в акті застосування правової норми [4, с.214-324; 5, с.112-113].

Перша стадія правозастосувальної діяльності полягає у здобутті, формуванні знань про певні явища, дії, події. Цього можна досягнути тільки шляхом пізнання. Однак наявність якихось життєвих фактів ще не є підставою для виникнення правозастосувальних відносин. Такі факти повинні мати певну соціальну і правову значущість, яка визначається саме через аксіологічне пізнання.

Встановивши наявність підстав для порушення правозастосувального провадження, уповноважені суб'єкти відшуковують норму, що регламентує низку виявлених фактів (вибір роблять на основі висновків про соціально-правову значимість цих фактів, тобто на основі попередніх оцінок: наприклад, наявність у діянні ознак злочину є підставою для порушення кримінальної справи). Пошук правової норми відбувається шляхом пізнання норм чинного законодавства і встановлення відповідності між ними й одержаними попередніми оцінками (наприклад, під яку статтю КК України підпадають виявлені у діянні ознаки злочину). У процесі цієї діяльності відбувається попередня кваліфікація фактів. Тут проходить онтологічне й аксіологічне пізнання, що завершується попередньою оцінкою. Отож запропоновані вище перша і друга стадії оцінювання відбуваються на першій стадії правозастосування.

Друга стадія правозастосування охоплює такі дії, які мають на меті визначити, конкретизувати певні юридичні властивості знайденої юридичної норми. Це досягається через пізнання офіційного джерела її опублікування, пізнання її впливу на встановлені факти та юридичної сили (онтологічного пізнання).

Таке пізнання, як уже зазначалось, є дооціночним і спрямоване на з'ясування правомірності знайденої норми та її поширення на виявлені факти. Тому воно логічно продовжується на третій стадії правозастосування – з'ясуванні змісту правової норми правозастосувальними суб'єктами. На нашу думку, таке пізнання завершується процесом встановлення визначених нормою права ознак, що можуть служити юридичними фактами – тобто вилучення із змісту норми її основних положень, конкретизація норми стосовно конкретної життєвої ситуації (наприклад, виділення ознак, наявність яких дає підстави кваліфікувати досліджуване діяння за тією чи іншою статтею КК України).

З огляду на викладене третя стадія оцінювання супроводжує другу і третю стадії правозастосування.

Четверта стадія правозастосування – прийняття рішення. Їй відповідають четверта, п'ята й частково шоста стадії оцінювання. На цій стадії відбувається онтологічне й аксіологічне пізнання ознак, фактів тощо, передбачених юридичною нормою, зокрема тією чи іншою статтею КК України. Притім пізнається не загальна соціально-правова значимість, як на першій стадії оцінювання, а конкретна, визначена нормою (наприклад, не просто суспільна небезпечність діяння, а його спрямованість проти громадської безпеки). Після цього встановлені по конкретній справі юридичнозначимі факти зіставляються із законодавчою оцінкою (наприклад, ознаки реального діяння порівнюються з ознаками аналогічного діяння, закріпленого КК України), тобто дається вже завершальна юридична кваліфікація.

На основі одержаних висновків формується відповідне державно-організаційне ставлення до юридично кваліфіковуваних діянь, яке і покладають в основу правозастосувального рішення. Низка охарактеризованих пізнавально-оціночних дій завершується "внутрішнім" оціночним висновком.

І, нарешті, п'ятій стадії правозастосування відповідає процес закріплення, зовнішнього оформлення правозастосувальних оцінок.

Отже, порівняння юридичної кваліфікації, стадій оцінювання і стадій правозастосування дає змогу дійти висновку про їхню схожість, взаємопов'язаність, але не тотожність.

Як зазначалось, особливості оцінювання, а, відповідно, і юридична кваліфікація, значною мірою залежать від того, яка норма права застосовується: формально визначена чи формально невизначена. Так, застосувуючи формально визначені норми, оцінювання може містити:

  • тільки дооціночне пізнання (у випадках встановлення юридично значимих фактів) і полягає у пізнанні визначених правовою нормою фактів, що є юридично значимими. Зокрема, ст.75 КК України (яка є формально визначеною нормою) передбачає відповідальність за перетинання державного кордону України. Застосовуючи дану статтю, правозастосувальні суб'єкти передусім повинні зібрати докази, які б підтверджували факт цього суспільнонебезпечного діяння. Їх наявність і буде означати відповідність між оцінкою, закріпленою у нормі, й досліджуваним діянням;

  • як онтологічне, так і аксіологічне пізнання й полягає у зіставленні нормативно-правової оцінки фактів певного виду зі значимістю фактичних обставин справи, встановлених по справі, які зумовлені особливостями конкретного суспільного відношення. "Присутність" аксіологічного пізнання в разі застосування формально визначених норм підтверджується результатами аналізу правозастосувальної судової практики (див. табл.). Вони показують, що із 182 випадків винесення неправильних правозастосувальних рішень у кримінальних справах (поданих у Бюлетні законодавства і юридичної практики 4. 1993) 118 мали місце при застосуванні формально визначених норм, причому 23 з останніх зумовлені помилками у власне оцінюванні; із 103 випадків помилкових рішень по цивільних справах [3] 92 допущено при застосуванні саме формально визначених норм і 50 зумовлені неправильним оцінюванням.

Loading...

 
 

Цікаве