WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суспільні зв’язки – основа правової концепції Станіслава Дністрянського - Реферат

Суспільні зв’язки – основа правової концепції Станіслава Дністрянського - Реферат

Реферат на тему:

Суспільні зв'язки – основа правової концепції Станіслава Дністрянського

З виникненням людства кожна людина вступає в суспільні зв'язки переважно з економічних причин та для задоволення власних економічних потреб. Ці зв'язки встановлювались поступово – від створення родини, роду, племені аж до зв'язків найвищого ступеня як народу та держави.

Станіслав Дністрянський, розглядаючи поняття права як норми суспільного життя особливу увагу приділяв питанню власне суспільних зв'язків.

У праці "Звичаєве право – а соціальні зв'язки" С.Дністрянський зазначає, що "право виступає доперва там, де існують соціальні зв'язки, а отже, для окремої людини, яка ізольована від суспільства право не існує"[2, c.7].

Розглянемо, як вирішує проблему суспільних зв'язків С.Дністрянький.

Оскільки причиною створення суспільних зв'язків є економічні потреби, які регулюють соціальні відносини між цими зв'язками, то природно, що люди, які прагнуть до здійснення єдиної спільної мети, повинні підпорядковуватись один одному для виконання цієї економічної мети. Вже у первісних людей існували правила, які визначали їхню поведінку стосовно інших членів суспільного зв'язку. Ці правила забезпечувалися власною внутрішньою силою, яка керувалася економічними цілями людей.

С.Дністрянський вважає, що саме у цих правилах суспільного життя в первісних соціальних зв'язках треба шукати заснування ідеї права. Саме ж право виникло у подальшому розвитку культури. А правила – це лише прояви звичаю або етичних засад. Звичаї є наслідком спільного життя одиниць і змінюються часом. У різних місцях існують різні звичаї.

Висвітлюючи поняття суспільних зв'язків, Дністрянський пише: "Соціальні зв'язки є первісними, як і людина, бо людина є природним організмом, а соціальні зв'язки є соціальним організмом. Життя людини без огляду на суспільні цілі є доволі простим, не скомплексованим. Інакше життя серед суспільних зв'язків, які створюють засади соціальної етики. Соціальна етика є етичним ідеалом у відношенні до застосування соціальних зв'язків, вона подає засади для їх успішного існування. Кожний соціальний зв'язок має свої окремі цілі, але завжди застосовуються норми соціальної етики. Різні правила поведінки серед суспільних зв'язків повинні охоплювати засоби до осягнення суспільних цілей – цим пояснюється, що соціально-етичні правила відносяться нераз до обставин, зовсім нерівноцінних. Соціально-етичні правила прагнуть до втілення в дійсності. Коли вони перейдуть у правила суспільного зв'язку так, що його члени присвоять собі ці правила у своїй поведінці, то виникне звичай" [2, c.7].

С.Дністрянський доходить висновку, що право існувало ще перед державою в соціальних зв'язках нижчого ступеня. Воно являло собою весь соціально-етичний мінімум такого зв'язку, який забезпечувався авторитетною владою. Саме тоді, коли авторитетна влада якогось соціального зв'язку з усіх соціально-етичних норм вибере найважливіші і застосує до них свою авторитетну владу, тоді й постає право. Авторитетна влада існує в роді, племені, народі, і виникає як внутрішня сила із органічного життя самого зв'язку.

Суспільні зв'язки С.Дністрянський поділяє на дві категорії: перша категорія суспільних зв'язків, які виходять з самої суспільності, називається органічними зв'язками. Сюди належать: родина, рід, плем'я, держава й народ. Друга категорія суспільних зв'язків називається організаційними – це коли суспільство організує зв'язки для означення суспільних цілей. Сюди належать: церква, стани, політичні партії, товариства, підприємства та ін.

Суспільство базується на родині. Саме родина, за С.Дністрянським, є першим органічним зв'язком, від якого суспільство бере свій початок. До родини належали батьки, діти та дальші потомки. Основою родини було подружжя. Кожна родина становила окрему економічну одиницю і вела окреме господарство.

Оскільки родина завжди потребувала охорони ззовні та порядку всередині, то й господарство не могло залишитись без господаря. Саме первісний чоловік ставав природним власником своїх дітей, а отже, і природним господарем у своїй родині. Він забезпечував своїй родині охорону ззовні та дбав про те, щоб родина мала потрібні засоби до життя, – тому він керував усіма справами, що торкалися життєвих проблем. Отже, цей чоловік був природним головою родинного господарства, він встановлював такий порядок, який давав змогу забезпечити економічне й суспільне життя в родині.

Отож батьківська влада стає першоосновою суспільного ладу, та якщо зважити, що родина є першим зв'язком суспільного життя взагалі, то можна стверджувати – саме в родині виникають перші норми суспільного життя, і джерелом цих норм є батьківська влада.

Проте зазначимо, що кожна родина має свій устрій, свій режим, веде своє власне господарство на своїх питомих нормах. Кожна родина творить і береже свої власні суспільні норми. Саме це і є початком суспільного ладу. Ця теорія початку суспільного ладу, тобто права в родині, спирається на природні економічні та соціальні основи, не торкаючи питання, чи на зародження права в родині мали вплив релігійні моменти.

Внаслідок того, що родини вступали між собою в дружні відносини, відбувається розгалуження родового зв'язку, а відтак твориться новий суспільній зв'язок, який називається родом. "Рід є родова сполука більшого числа родин для спільної оборони на зовні та для спільної помочі в добуванні економічних потреб" [1, c.17]. Це одна велика родина, яка складається з кількох родин та виконує ті самі завдання, що й родина. Тому рід є, по суті, також родово-економічним об'єднанням, як і родина.

На чолі роду стоїть, звичайно, родоначальник, нібито патріарх цілого роду. Це становище він дістає у спадок "з роду" та за звичаєм. Він управляє цілим родом, керує спільним ладом в роді, але це верховне керівництво не позбавляє батьків родин їхньої батьківської влади, – в родинах залишається батьківська влада, яка поширюється на тих, на кого й раніше поширювалась.

Отже, верховна влада роду не зачіпає внутрішньої самостійності родин, родини зберігають свою незалежність ("автономію"). Рід зосереджує свої окремі, спільні всім родинам цілі, в тому числі спільну організацію економічного життя цілого роду. Саме тому рід стає суспільним зв'язком вищого ступеня, який підпорядковує окремим нормам родини задля спільних справ і задля збереження окремих родових інтересів. Це норми суспільного порядку в роді, і всі родини та члени родини, якщо цього потребують спільні, вищі інтереси роду, повинні їм підпорядковуватись.

Згодом роди зіткнулися між собою і між ними точилась боротьба або встановлювались подружні відносини. Цим пояснюється об'єднання родів на ґрунті спільної оборони проти інших родів. Сама природа сприяла об'єднуванню на великих просторах значної кількості родів, щоб користуватися природними багатствами для задоволення власних потреб, утворювалися чимраз тісніші зв'язки між родами. Так постали нові суспільні зв'язки вищого ступеня – племена.

Плем'я, за Дністрянським, є суспільним зв'язком, що ґрунтується на родових основах, тільки в значно ширшому розумінні, ніж родина чи рід. Але, будучи великим суспільним зв'язком, плем'я потребувало більшої та складнішої оборони ззовні. Військова організація бере свій початок від племен. Створюються військові осередки цієї організації – городи. Городи, так названі від огородження проти чужого наїзду, концентрують у себе цілу зовнішню оборону, і тому біля городів починає вирувати головне суспільне життя. Біля городів постають пригороди [1, c.19].

Отже, основною ознакою племен залишається родовий зв'язок, так само як родини і роду, але це були зв'язки вищого ступеня, які залишали родинам і родам їхню внутрішню самостійність. Зважаючи на те, зазначає Дністрянський, що родини й роди були за своєю природою "економічними сполуками", то цей характер притаманний також і племенам, щоправда до нього долучається ще військовий характер племен. Не змінювали основного родового характеру племені як чужі полонені колоністи, так і знову завойовані племена. Вони або ставали поневоленими і жили в суспільстві відокремлено від того племені, яке їх завоювало, або шляхом подружжя поступово входили в родовий зв'язок з племенем. Саме ці чужі елементи, які з'явилися серед племен, почали поступово впливати на суспільну конструкцію та підготували новий суспільний зв'язок вищого ступеня – державу.

Прехід племені до держави пояснюється тим, що плем'я або в боротьбі з іншими племенами, або в обороні проти наїзду чужих племен, вибороло собі сталу територію, з якою воно пов'язало назавжди свою суспільну долю.

Самі ж племена як такі не були ще стало пов'язані з територією. Вони через подружні зв'язки або поширювали, або зменшували свою територію, а тому з огляду на здобуття економічних основ існування змінювали щораз місце свого перебування, шукаючи нових ліпших земель [1, c.22]. Однак, як вважає Дністрянський, настає час, коли під впливом чужинців або якщо природні засоби до життя їх задовольняли, племена свідомо концентруються на якійсь території з наміром оберігати її від зовнішніх нападів і створити там основи економічного та суспільного життя для тих, хто на ній знаходиться.

Отже, вважає Дністрянський, держава виникла тоді, коли роди чи племена об'єдналися, незважаючи на племінну приналежність, на спільній території з метою її збереження, та коли внутрішній суспільний лад, перейшовши межі родового принципу, охопив організаційним шляхом спільну позначену територію.

Станіслав Дністрянський зазначає, що "держава – це не родовий зв'язок, а територіальний. Оборона спільної території та зберігання спільних інтересів усіх родів і племен стає її метою. Тим, що вона в'язала нераз кілька племен зі собою, вона перебрала верховну владу над племенами, а з тим і над родинами і родами, підпорядковуючи їх спільній території, без огляду на те, чи на цій території находились цілі племена, чи тільки їхні частини. Часто бувало, що ті самі племена підходили під владу ріжних ворожих собі територій" [1, c.22].

Як бачимо, у цьому суспільному зв'язку найвищого ступеня існують ті самі прояви, які притаманні попереднім зв'язкам. Держава зберігає передусім свої питомі цілі, тобто оборону від зовнішнього нападу та внутрішній суспільний лад, підпорядковуючи цілі нижчих зв'язків (родин, родів, племен) своїй вищій меті. Проте вона не торкається внутрішньої сфери ні родини, "ні роду, ні племені, настільки, наскільки вони не суперечать сфері державних, тобто вищих інтересів" [1, c.22].

Водночас у державі виникає інший характер нового суспільного об'єннання, яке вже було не родовим (органічним), а територіальним. Територіальний принцип охоплював весь суспільний лад, а родові зв'язки впливали лише на внутрішню самостійність родин, родів та племен. Держава утворила нові територіальні одиниці, тобто на місці родової виникла громадська організація, причому громадянство стало основою суспільного життя в державі.

Завершує лінію органічних суспільних зв'язків народ. Цей суспільний зв'язок є так само, як і держава, територіальним зв'язком, який більшою мірою ґрунтується на родовому походженні, ніж держава, і містить нові внутрішні елементи, які не завжди притаманні державі. "Хоч народи старі, як світ, національна ідея є щойно витвором новійших часів, вона й поставила народ у безпосереднє відношення до держави. Народ став свідомим суспільним зв'язком щойно процесом історії останніх століть, як протест проти територіальної самовлади держави" [3, c.9].

У своїх працях С.Дністрянський доходить висновку, що "нація" та "народ" це два тотожних поняття. "Це в модерному розумінні органічний суспільний зв'язок побіч держави або супроти держави; побіч держави там, де етнографічні границі народа покриваються (цілком або з малими виїмками) з політичними границями держави; супроти держави там, де в межах держави знаходяться ріжні народи, чи в цілості, чи в части" [1, c.30].

Станіслав Дністрянський вважає, що "народ єсть витвір історичного процесу в боротьбі проти територіальної самовлади держави. Він опирається на трьох основних чинниках: натурі, культурі і території" [1, c.30]. "Сам народ організує себе і сам витворює основи свого безпосереднього народного правління своєї народної волі" [3, c.28].

Як окремий суспільний зв'язок, вважає С.Дністрянський, народ на стороні держави, а іноді й проти неї, має свою питому організацію, яка охоплює всі суспільні зв'язки від родини аж до племені для збереження своїх власних вищих цілей. Часто самі держави допомагають народам у досягненні їхньої мети та підпорядковуються цілям національної ідеї. В інших випадках – ведеться боротьба між народом і державою.

Література

  1. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, 1923. – Т.1

  2. Дністрянський С. Звичаєве право – а соціяльні зв'язки. Причинки до пояснення 10 австрійської книги законів цивільних // Часопись правнича і економічна. – Львів, 1902. – Т.4-5.

  3. Дністрянський С. Нова держава. – Відень; Прага; Львів, 1923.


 
 

Цікаве

Загрузка...