WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Внесок Михайла Лозинського у розвиток основ конституційного права - Реферат

Внесок Михайла Лозинського у розвиток основ конституційного права - Реферат

Наслідки невирішення українського домагання були дедалі відчутніші не тільки в галузі внутрішньої політики Австрії (у формі гострої українсько-польської боротьби), але й в міжнародній політиці австрійської держави. Ось чому правильне розв'язання українського питання вже перед Першою світовою війною було не тільки життєвою потребою українського народу, але й державною проблемою для Австрії: перед нею постало питання нової організації Галичини як краю, а саме – чи зберегти старі організаційні основи, чи утворити нові.

М.Лозинський підкреслює, "що хоча Галичина, як політичний новотвір, покликаний до життя конституційними реформами 1860-х років з метою утворити з українських і польських земель, набутих Австрією при поділах Польщі на основі різних історично-правових титулів, політичну одиницю під польським пануванням, все більше й більше виказувала свою бездарність, – се факт, якого не міг не признати ніякий поважний політик. Але витягнути з того консеквенції і приступити до перебудови політичної будівлі, яка показалася нездарною, – се була в австрійських відносинах, особливо при політичній силі поляків у державі, занадто важка задача. І тому старалися зарадити латаниною в формі польсько-української угоди.

Одначе тепер, коли стару будівлю зруйнувала війна, було би злощасною помилкою приступати до її відбудови, – замість поставити нову будівлю, яка відповідала б історичним традиціям і тенденціям історичного розвитку, об'єктивним відносинам і бажанням українського народу, як також інтересам держави" [3, c.4].

М.Лозинський пояснює, що "Коронний край Галичини" утворено в результаті злуки таких двох областей, які не тільки відрізняються між собою історією й національним складом, але протягом століть просто вороже стояли супроти одна одній. Отже, створюючи цей край, не було узгоджено рівномірно їхні історично-національні відмінності і не було створено вільного простору для їхнього національного розвитку. А це є основною умовою існування національної держави. Проте в Австрійській імперії український народ підпав під польське панування, хоча австрійці були переконані, що після занепаду Польщі вони визволили український народ. Ось так постав "Коронний край" як конституційно-правове поняття й адміністративна область, "але не край, як-як реальна одиниця з витвореними її окремішністю спільними інтересами" [3, c.8].

Утворений край фактично став лише місцем боротьби, де стояли один проти одного гнобителі й поневолені: з одного боку, боролися за панування, з іншого – за визволення. Таке протистояння дедалі загострювалось і чимраз відчутніше відбивалось на загальному розвиткові Австрійської держави.

У галузі закордонної (міжнародної) політики щодо утворення Коронного краю Галичини М.Лозинський відзначає такі моменти: "міжнародні кола керувалися тим, що українці прихильні, а поляки ворожі до Росії. Отже, українці були віддані під панування поляків тому, що внаслідок цього, буде забезпечений спокій пограничної частини Австрійської держави перед Росією". Але, підкреслює М.Лозинський, "історія виказує між Україною й Росією противенства, які досі являються непримиримими, з чого виходить, що власне відпирання українського національного розвитку є найуспішнішим охоронним способом проти російської небезпеки".

А проте історія також свідчить, що суперечності між Польщею й Росією слід було усувати постійно. Доказом цього є так зване модерне польське русофільство, яке не тільки опанувало польську політичну думку в Росії, але й приєднало собі також значну частину польського громадянства в Галичині і передусім в українській частині краю, яку поляки мали, власне, охороняти від русофільства. Щодо ролі поляків в охороні Галичини від русофільства серед українського народу М.Лозинський був вкрай категоричним. Він стверджує, що стримування поляками національного розвитку українського народу було найголовнішою причиною розвитку русофільства серед українців. Поляки не хотіли допустити розвитку українців як окремої національності – це було в інтересах польського панування в Галичині. Ось чому, коли серед польського громадянства почало прокладати собі шлях модерне польське русофільство, підтримка русофільства серед українського народу в Галичині стала потребою загальнопольської політики.

За словами М.Лозинського, якщо дивитися в майбутнє, то треба брати до уваги два моменти:

Щодо внутрішньої політики дуже важливо, щоб подальше спільне життя поляків і українців в однім короннім краї було спокійним, а не мало б характеру боротьби і взаємного винищування.

Для міжнародної політики дуже важливо, щоб український народ пов'язував з війною свої стратегічні плани – за допомогою Австрії наблизитися до свого національного ідеалу й на українській території, яка після війни опиниться в сфері австрійського володіння, створити правничо-державну організацію вільного українського життя.

М.Лозинський зазначає, що "з усього того випливає конечність при новій організації Галичини знести її конституційно-правову й адміністраційну однопільність і зорганізувати її територію як два окремі коронні краї, утворені на історично-національних основах" [3, c.8]. Далі М.Лозинський зазначає, що державні організми, які складаються з різних народів і оперті на поневолення їх одним "недержавним народом", або розпадаються, щоб зробити місце новочасним національним державам, або ж змінюються в своєму розвитку на новочасну державу національностей – у такій державі кожен народ повинен мати забезпечену свободу розвитку. І такий новочасний політичний розвиток приніс полякам в австрійській державі повну національну свободу. На таку ж свободу сподіваються після світової війни й інші частини австрійської монархії. Тому М.Лозинський запитує: "Невже тільки один український нарід мав би бути виїмком у користь Поляків і на віки оставати під польським пануванням?" Відповідаючи на це запитання, вчений-правник наголошує на тому, що поділ Галичини на її складові національні частини сприяв би тільки польським привілеям, які суперечні з новочасним поняттям національної свободи. Натомість не порушив би він національних прав польського народу, який користувався б повнотою їх у польському коронному краї, утвореному з польської території Галичини. Однак поляки і слухати про це не хотіли. Вони весь час заявляли, що український народ не є окремою національністю і що українська мова – це народний діалект польської мови, який не здатний до самостійного розвитку.

І тільки у зв'язку з політичними змінами, які сталися в результаті Світової війни, поляки висунули новий аргумент проти поділу Галичини. Вони почали запевняти, що Східна Галичина не є українським краєм, як це стверджквали українські політики, а є краєм національно-мішаним, польсько-українським, а відтак національний поділ Галичини неможливий. Мовляв, він не дасть змоги провести національний кордон між Східною і Західною Галичиною, тому що польський елемент був би поневолений і виникло б гостре протистояння між поляками і українцями. З цього приводу М.Лозинський висуває нижченаведені аргументи.

Щодо краєвої конституції, то її можна створювати на основі загальних австрійських взірців. Треба зазначити, що бажанню всіх українських партій і цілого народу відповідало б введення загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права до крайового сейму. Взірців для національної охорони польської меншості в українському краю можна знайти чимало в австрійських крайових конституціях і проектах конституцій.

Українська мова в школах, урядах і публічному житті повинна мати всі ті права, які належать мові переважаючої національної більшості в краї.

Щодо територіальних кордонів українського Коронного краю, то, розмежовуючи Східну і Західну Галичину, треба взяти до уваги межу між Львівським і Краківським округами вищого крайового суду.

Треба також враховувати приєднання української частини Буковини до українського Коронного краю, що відповідало б прагненням українського народу до політичного об'єднання.

Само собою зрозуміло, що на випадок відділення якої-небудь частини української території від Росії вона повинна стати частиною українського Коронного краю в Австрії, хіба що воєнні успіхи створювали б можливості чогось іншого, більш відповідного для налагодження української справи у Вільній Україні.

Отже, М.Лозинський мислив здійснити конституційні, політичні свободи суспільства в такій послідовності: піднесення політичної свідомості трудящих, їх культурно-просвітнього рівня, введення конституційно-правового режиму в Коронному краї, проголошення і гарантування прав та свобод людини, прав націй, проведення соціально-економічних заходів, керуючись принципом соціальної справедливості.

Політична творчість М.Лозинського свідчить про те, що він багато в чому випередив свій час, концентруючи в своїй концепції конституціоналізму загальнолюдські цінності, які, в свою чергу, були сприйняті політичними течіями різної соціально-класової орієнтації. Він перший на Галичині чітко і ґрунтовно сформулював і розвинув справу політичної волі в Україні в спеціально створеній політичній програмі, в якій вміщено докладний план політичної перебудови австрійської монархії з запорукою волі України. Керуючись принципом синтезу національного і загальнолюдського, М.Лозинський доводив, що тут немає непереборних суперечностей і проводив цей принцип через проблеми політичної волі, прав людини, політичної боротьби, місцевого самоуправління, національного самовизначення, накресливши ретроспективу політичних і правових ідей, програму прогресу для майбутнього України.

Література

  1. Драгоманов М.П. Собрания политических сочинений. – Париж, 1905. – Т.1.

  2. Лозинський М. Люди: біографічно-літературні нариси: Драгоманов... – Львів, 1909.

  3. Лозинський М. Українська Галичина – окремий коронний край! – Львів, 1915.

  4. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – Львів: Юрінком Інтер, 1999.

Loading...

 
 

Цікаве