WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Володимир Старосольський про правову державу - Реферат

Володимир Старосольський про правову державу - Реферат

Щодо конкретних "вольностей", то, як зауважує мислитель, конституції сучасних правових держав містять такі:

1. "Habeas corpus", що означає цілий комплекс прав, а саме – оборону людини перед свавільним порушенням органами держави її особистої волі, а саме волі "особи, помешкання, паперів та її майна". Це поняття прав спрямоване проти незаконного арешту, обшуку, ревізії документів та конфіскації майна. Воно встановлює низку конкретних правил, які не повинні порушуватись:

а) передусім жодний з названих актів не може настати інакше, як лише на підставі судового наказу;

б) нікого не можна позбавити "властивого" йому судді, законодавчо передбаченого для конкретної справи;

в) арештованого слід в означений термін заслухати та повідомити його про причину арешту.

Щоправда, цей формальний припис дає дуже слабку запоруку охорони особистої волі. З-поміж засобів, що дають матеріальну запоруку, треба виділити припис американської конституції про скріплення присягою чи забезпеченням акту арешту, особливо дійовим є гарантування арештованому права на оборонця, а практично найуспішнішим засобом є визнання за ув'язненим права домагатися від держави відшкодування за безпідставне затримання у слідстві.

Крім викладеного, до категорії "Habeas corpus" В.Старосольський зачисляє різні постанови принципового чи конкретного змісту, які містяться у конституційних, а головно звичайних законах. До таких належить, зокрема, відомий принцип права "lex retra non agit" (закон немає зворотної сили), за винятком, коли нова постанова є для обвинувачуваного кориснішою; постанова, прийнята, звичайно, карними кодексами, про заборону змушувати свідчити проти себе самого чи проти подружжя, кровних родичів та свояків; заборона вигнання горожанина з меж держави; врешті, постанова про те, що укладених горожанами договорів не можна порушувати ані розпорядженнями, ані законами [3, с.145-146].

2. Свобода пересування. Ця "вольність" виявляється у різних напрямах. Під нею треба розуміти волю виселення як з дотеперішнього місця осілості, так і поза межі держави. Окрім того, це "вольність" пересуватися, мандрувати в межах держави і, врешті, "вольність" поселятися за власним вибором у межах держави.

3. Воля віри й переконання. Релігійна воля поширюється у трьох напрямах: 1) воля віри – право визнавати будь-яку віру; 2) воля сумління – право чинити відповідно до приписів свого віросповідання, наприклад у справах присяги, військової служби, свят; 3) воля культу. Воля виявляється: 1) негативно у тому, що ніхто не може бути переслідуваний за свої релігійні переконання та 2) позитивно у тому, що приналежність до якогось віросповідання не може нікому перешкоджати у здійсненні загальногромадянських прав, зокрема бути комусь перешкодою у доступі до публічних урядів.

Зміст розглядуваної "вольності" вміщує а) волю досліду та б) волю слова, а, головно, так звану волю преси.

4. Воля зборів та об'єднань.

До вольностей людини і громадянина В.Старосольський відносить також "вольності", що стосуються людини як члена нації – так звані національні вольності. Конкретній зміст цих вольностей різний, історично вони мали три головні напрями: 1) надавали правову гарантію, що всі громадяни держави будуть однаково трактовані, незалежно від їхньої національності, зокрема заповідали, що доступ до публічних урядів однаково відкритий для усіх громадян всіх національностей; 2) надавали правову змогу вживати рідну мову в урядах та у публічному житті; 3) надавали змогу засновувати національні школи або вказували обов'язок держави засновувати їх в означених випадках, наприклад на домагання певної кількості громадян чи коли в даній місцевості перебуває визначена кількість мешканців якоїсь національності [3, с.146-148].

Отже, ідея "правовості" держави, за В.Старосольським, полягає у тому, що держава повинна бути пов'язана власним правом. І ця ідея правової держави виникла не шляхом теоретичних міркувань, не з логічної необхідності, а на тлі практичних потреб, реальних інтересів. Відтак і державна теорія, і практика прийняли цю ідею як апріорно дану.

Ознайомившись з науково-теоретичними напрацюваннями В.Старосольського щодо проблеми правової держави, ми переконались у їхньому актуальному звучанні і глибокому змістовому навантаженні, та окрім того у сучасному законодавчому закріпленні більшості розроблених та обґрунтованих мислителем правових понять у сфері правовості держави та прав і свобод людини. Досліджуваний матеріал засвідчує історичну тяглість, наступність, еволюційність цих політико-правових ідей та успадкування гуманістичних традицій і переосмислене перейняття й використання кращих світових правових досягнень як В.Старосольським, так і сучасною юридичною наукою в цілому та при здійсненні державотворчих процесів в Україні.

Витворені й утверджені В.Старосольським погляди на правову державу та права і свободи людини, зокрема, у багатьох аспектах не втратили своєї новизни й потребують глибинного дослідження, сутнісного осмислення їхнього неоціненного значення для сучасної української правової та політичної думки, а також для удосконалення юридичного оформлення становлення правової Української держави й громадянського суспільства, законодавчого врегулювання забезпечення і захисту прав та свобод людини, налагодження максимально ефективного механізму гарантування їхнього дотримання у державно-юридичній практиці.

Література

  1. Старосольський В. Держава і право (Причинок до проблеми правовости держави). – Львів, 1934.

  2. Старосольський В. Методольогічна проблема в науці про державу // Старосольський В. Статті. – Прага, 1925.

  3. Старосольський Володимир. Політичне право (Курс лекцій). – Подєбради, 1933-1934.

  4. Див.: Adler M. Die Staatsauffassung des Marxismus. – 1922; Kaufmann Е. Kritik der neukantischen Philosophie. – 1921; Marck L. Substanz und Funktionsbegriff in der Rechtsphilosophie. – 1925; Hold-Ferneck. A. Der Staat als Ubermensch. – 1926.

  5. Див.: Сrabbe. Die Lehre der Rechlssouverаnitаt. – 1906; Die moderne Staatsidee. – 1919.

  6. Див.: Duguit L. Traite de droit Constitutionnel. – 2 ed. – 1923. – T.III.

  7. Див.: Ehrlich. Grundlegung der Sociologie des Rechts. – 1913.

  8. Див.: Gumplovich L. Rechtsstaat und Sozialismus. – 1881.

  9. Див.: Jellinek G. Allgemeine Staatslehre. – 1920. – 3. Aufl.

  10. Див.: Kelsen G. Hauptprobleme der Staatslehre entwickelt aus der Lehre vom Rechtssatze. – 1911; Uber Grenzen zwischen juristischer und sociologischer Methode; Der sociologische und der juristische Staatsbegriff. – 1922; Zander. Stааt und Recht; Rundschtain. Zasady teorji prawa. – 1934.

  11. Див.: Кистяковский Б. Социальные науки и право. – 1916.

  12. Див.: Котляревский. Власть и право; Проблема правового государства. – 1915.

  13. Див.: Maurus H. Der moderne Verfassungsstaat als Rechtsstaat. – 1878.

  14. Див.: Mohl R. Encyklopаdie der Staatswissenschaft. – 1859.

  15. Див.: Mohl R. Polizeiwissenschaft. – 2.Aufl.

  16. Див.: Schmidt R. Allgemeine Staatslehre. – 1901.

Loading...

 
 

Цікаве