WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Специфіка таких періодів реакції в тому, що визначальна роль у зміцненні і розвитку ідей свободи, соборності, самостійності, сприйнятті цих ідей найширшими народними масами в цей час належить політичним мислителям та публіцистам, письменникам і поетам. У визволенні Італії, підкреслював Трильовський, вони відіграли не менш визначну роль, як герої на полі кривавої боротьби, визначні лідери збройної боротьби італійського народу.

Розглядаючи процес зародження національно-визвольного руху італійського народу, Трильовський звертає увагу на дуже важливий факт. Негативний вплив державно-політичної роздробленості Італії, який тривав століттями, вперше був нейтралізований в період правління Наполеона, яке при всіх своїх недоліках мало і важливе позитивне значення. Наполеон провів у італійських державах великі внутрішні реформи, що переважно утрималися і після його поразки. Зокрема, запроваджена рівність усіх громадян перед законом, особиста й релігійна свобода та єдине цивільне законодавство, монастирські земельні маєтки передані у власність держави. Саме все це й підготувало ґрунт для італійського національного відродження.

Одже, тільки після певних змін у правовій системі можуть успішно розпочинатись і розвиватись процеси національного відродження будь-якого поневоленого чи політично роздробленого народу. Як і для появи достатньо значної кількості політично свідомих громадян, готових або мирними засобами, або зі зброєю в руках боротися за свою свободу, необхідно, щоб народ певний час жив в умовах свободи.

Досліджуючи розвиток італійського національно-визвольного руху, Трильовський слушно зауважив, що переломний момент у його розвитку стався тоді, коли його очолив Джузеппе Мацціні. Створивши таємне товариство "Молода Італія", він, по-перше, надав йому загальнонародного характеру, залучаючи до участі в ньому представників усіх соціальних груп і верств тогочасного італійського суспільства. Це одразу ж на порядок підняло вплив національно-визвольного руху, який тільки тоді може бути реально сильним і масовим, коли охоплює весь народ, що бореться за свою свободу і незалежність, а не якусь окрему соціальну групу чи групи. По-друге, всі члени цієї організації чітко знали й усвідомлювали кінцеву мету своєї боротьби – вільна італійська республіканська держава. І, по-третє, пріоритетним для всіх членів організації був обов'язок перед батьківщиною "та готовність до посвяти і мучеництва, котре вважалося лише за ступінь на дорозі до остаточної мети" [5, с.13].

Безперечно, все це було можливим тільки завдяки непересічним організаторським здібностям та безмежній вірі в поставлену мету самого Дж.Мацціні. Національно-визвольний рух українського народу в ХХ ст. багато в чому завдячує своїм успіхам саме врахуванню цих важливим моментів, які Трильовський в умовах польської окупації західноукраїнських земель зумів донести до найширшого загалу. Високо цінуючи здобутки італійського національно-визвольного руху під проводом Дж.Мацціні, Трильовський не ідеалізував його, зазначаючи, що "Молода Італія" діяла "революційними способами: частковими вибухами, убивствами зрадників та князів". Не вважаючи ці форми боротьби універсальними, він давав зрозуміти, що в певні періоди поглиблення реакції, коли масовий рух з огляду на розв'язаний поневолювачами терор є неможливий, національно-визвольному рухові, який в ці періоди набирає форми окремих таємних організацій, не залишається іншого шляху, як тільки вдаватися до терору.

У праці "Про Велику Французьку Революцію" розглянуто не тільки історичний перебіг подій, що передували революції, її розвиток та пізніший період аж до Віденського конгресу включно, але й розвиток державно-правових інституцій, правових та політичних ідей цього періоду. Щодо останнього, то особливий інтерес викликає розгляд проблеми прав людини. По суті, на думку К.Трильовського, діяльність Народного Собору була спрямована на поступове закріплення і розширення прав людини.

Аналізуючи перебіг революції, К.Трильовський звертає увагу на важливий момент. Революція знищила існуючий лад, який базувався на абсолютизмі та становому поділі суспільства. Перед Народним Собором, як представником усієї французької нації, постало завдання будівництва нового ладу. А "для будови нового політичного і соціального ладу, як взагалі до всякої будови, – зазначає Трильовський, – треба доброї програми, то є наперед докладно обдуманого, обговореного і широко поясненого пляну. Коли нема такої суспільно-політичної програми, яку знає і обстоює більшість народу, то по революції не повстане ніякий новий лад, а вернуться старі порядки. Коли ж ця програма є неясна, або коли її вироблюють щойно в бігу революції, то при тім робиться багато помилок та витрачується на марне багато людської енергії"[6, с.12]. Більше того, слід пам'ятати, що "людські звички міняються поволі. Зміна в людських звичках і відносинах наступає поволі щойно тоді, коли наступила зміна в людських думках і почуваннях. Чого люди не передумали і не відчули, того не змінить ніякий насильний переворот" [6, с.27]. Саме так було з французькою революцією. В актуальності цих тверджень є можливість переконатися і нині.

Цікавою є оцінка К.Трильовським якобінського терору. Зумовлена складною ситуацією, в якій опинився революційний уряд внаслідок наступу ворожих армій та внутрішньої контрреволюції, система урядового терору, прихильником якої був Робесп'єр, в той же час викликала рішуче заперечення і осуд Дантона і Марата. Вони "були за тим, щоби сильно боронити революцію перед ворогами, а винних карати. Але вони виступали проти терору, як системи влади, бо знали, що терор деморалізує ціле суспільство і саму владу", – пише К.Трильовський, повністю поділяючи і підтримуючи цю ідею [6, с.23]. Він також зазначав, що терор не знайшов широкої підтримки і поширення в країні – по суті, терор був винятково справою міської юрби, жорстокість якої пояснювалася безробіттям, несправедливістю і свавіллям шляхетської влади, віроломством монархістів. Найпереконливішим доказом правильності ідей революції та їх моральної сили є той факт, що, незважаючи на терор, прорахунки Робесп'єра, які могли скомпрометувати їх в очах народних мас, ці ідеї і далі продовжували жити й розвиватися. Адже навіть під час панування терору революційна влада ніколи і ніде не запроваджувала тортур.

Наприкінці життя К.Трильовський писав у своїх спогадах: "Коли гляну на своє життя, а головно на мою молодість, не маю чого нарікати!.. Та молодість, а передусім мій мужеський вік, це був час безпереривної рухливости і праці "на народній ниві"... Та праця не давала мені матеріяльних надбань – навпаки! Зате давала мені велике моральне вдоволення, тим більше, що я відчував і бачив, що нема нікого другого, хто міг би її виконати" [1, с.13]. З огляду на ці слова, а також на правничу, громадську, політичну, наукову, публіцистичну діяльність Кирило Трильовський гідний не тільки пам'яті, але й наслідування.

Література

  1. Трильовський К. З мого життя... (Уривок зі спогадів) / Гей, там на горі "Січ" іде!.. Пропам'ятна книга "Січей". Зібрав й упорядкував Петро Трильовський. – Едмонтон, 1965.

  2. З діяльности дра Кирила Трильовського яко посла до Ради Державної. Накладом І.Чупрея. Друковано в друкарні Михайла Білоуса в Коломиї. – Коломия, 1911.

  3. Левицький К. Українські політики. Сильветки наших давніх послів і політичних діячів. – Львів, 1936.

  4. Проч зі шляхтою! Проч із єї посіпаками! / Промова Дра Кирила Трильовського. – Львів, 1908.

  5. Трильовський К. Боротьба італійців за свободу та соборність. – Коломия: Ока, 1928.

  6. Трильовський К., С.Я. Про Велику Французьку Революцію. – Львів: Самоосвіта, 1934.

Loading...

 
 

Цікаве