WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

К.Трильовський не тільки викривав зловживання, що були поширені у Галичині, але й ґрунтовно аналізував їх правовий аспект. Передусім це були грубі порушення прав громад, зловживання при формуванні органів місцевого самоврядування та грубе втручання державних адміністративних органів у їхню діяльність. Польська шляхта, не маючи змоги стати на перешкоді діяльності цих органів, робила все можливе, щоб "за всяку ціну обсадити громадську старшину і писарів своїми креатурами. /.../ Така шляхоцька креатура, як вже раз обняла свій уряд, виконує його часто 20 а навіть 30 років, а всі зусилля населення, аби позбутися його, остають без наслідків. Нові вибори призначаються замість по 6 роках аж по семи або восьми, протести проти несвоєчасного проведення виборів не розглядаються роками або відкидаються за найдрібніших причин" [4, с.11]. До того ж такий шляхетський ставленик діставав найширшу підтримку від окружної і крайової адміністрації та прокуратури, маючи головне і чи не єдине завдання – успішно проводити виборчі махінації, які б забезпечували здобуття депутатського мандата представником польської шляхти чи її ставлеником.

У тому випадку, коли громада була достатньо свідома та організована і їй неможливо було нав'язати громадську старшину чи писаря, повітова адміністрація розпускала громадську раду як орган самоврядування і призначала громадського комісара, який, маючи повне право розпоряджатися громадським майном, не був підзвітний громаді [4, с.12].

Якщо ж виникала загроза для вибору потрібного кандидата, виборчі комісії йшли на пряме нехтування будь-якими правовими приписами, визнаючи недійсними таку кількість голосів відданих за небажаного кандидата, яка була потрібна, щоб бажаний кандидат одержував більшість. Наприклад, на виборах депутата, на яких був сам К.Трильовський, польський кандидат пройшов більшістю в 4 голоси, при цьому недійсними було визнано (уневажнено) 232 голоси, подані за іншого кандидата [4, с.15].

Значну роль К.Трильовський відіграв і у створенні 18 березня 1913 р. у Львові суто військового товариства – "Українські Січові Стрільці". І в цій справі йому довелося також використати свій хист адвоката, щоб подолати протидію польських чинників, які чинили опір створенню українцями подібної організації. Зазначимо, що й серед переважної більшості українських політичних діячів на той час ще не було чіткого усвідомлення важливості створення військових товариств, організації збройних сил українського народу, і Трильовський докладав справді титанічних зусиль для реалізації зазначеної ідеї.

Згадуючи про ці події, К.Трильовський писав: "Жадоба чину нашої молоді гуртуватися у стрілецькі товариства, стрілецьку ідею, що її ширив поміж студентською молоддю Іван Чмола, слід було правно оформити! В тій цілі вніс я від Українського Січового Союзу до Намісництва у Львові оригінальний проєкт статуту товариства Українські Січові Стрільці. Одначе намісник відкинув його! Маючи за собою прихильність центрального уряду і генерального штабу у Відні, вніс я вдруге, тим разом до міністерства внутрішніх справ, проєкт статуту тов. У.С.С. На підставі цього статуту тереном діяльности товариства мала бути вже ціла Австрія, отже, й українська частина Буковини. Одначе й цим разом мені не повелося, бо за "порадою" намісника у Львові міністерство у Відні відкинуло й цей проєкт статуту. /.../ Щоб таки добитися належного нам права, залишався єдиний вихід – предложити намісникові дослівний переклад статуту польського "Стшельца", що стояв під командою Пілсудського. /.../ Отже, в імені Українського Січового Союзу вніс я втретє новий проєкт статуту товариства "Українські Січові Стрільці" і цим разом намісник Бобржинський мусів його прийняти, бо ж бачив перед собою статут польського "Стшельца" – в українській мові" [1, с.51-52]. Незабаром стрілецькі товариства поширилися майже на всі міста Галичини. На початок війни було 96 військових "Січей". Вшановуючи колосальну заслугу К.Трильовського в справі організації збройних сил українського народу, Осип Демчук та Осип Семенюк – автори першого українського військового підручника "Правильник піхотинців" видали його в 1914 р. з посвятою Кирилу Трильовському.

З початком першої світової війни у 1914 р. К.Трильовський – голова Бойової Управи Українських Січових Стрільців і член Загальної Української Ради. З проголошенням ЗУНР він увійшов до складу Національної Ради. Після окупації західноукраїнських земель Польщею емігрує до Відня, де став членом Кодифікаційної комісії в уряді ЗУНР.

У 1927 р., повернувшись з еміграції, К.Трильовський працював адвокатом у Гвіздці. Через опір польської влади та в зв'язку зі станом здоров'я участі в громадському житті у цей період він уже не брав.

Помер Кирило Трильовський 19 жовтня 1941 року, похований у Коломиї.

Аналізуючи правові погляди Кирила Трильовського, передусім вартий уваги той факт, що він був не тільки, або й не стільки, теоретиком права, скільки практикуючим адвокатом та політичним діячем. Це, власне, зумовлювало першочерговість його уваги до фактів порушення вимог чинного законодавства та намагання усунути ці порушення. Хоча, безперечно, його праця "Боротьба італійців за свободу і соборність" (1928) та "Про Велику Французьку революцію" (1934), написана спільно з С.Яричевським, містить ряд цікавих теоретичних висновків та ідей.

У передмові до праці "Боротьба італійців за свободу та соборність", що побачила світ у 1928 р. в Коломиї, він писав, що її ціллю є зацікавити широкий загал українського громадянства "справою боротьби італійців за соборність і злуку". Ця боротьба для українського народу є цікавою і повчальною з огляду на те, що італійський народ не одразу ж досягнув своєї мети, як це вдалося, наприклад грекам, а вів свою боротьбу упродовж тривалого періоду окремими етапами, між якими, як зазначає К.Трильовський, "були значні історичні передишки" [5, с.3]. Та найголовніше те, що ці періоди реакції, які наставали після піднесення національно-визвольного руху, провідники, ідеологи цього руху використовували для виявлення недоліків попередніх етапів боротьби за свободу і злуку, для окреслення планів на найближче майбутнє, для підтримки патріотичного настрою найширших верств народу та для кращої його організації.

Враховуючи тогочасні настрої серед найширших верств українського громадянства, розгубленість політичної еліти періоду 1917-1920-х років, ідея щодо можливості настання періоду реакції після піднесення національно-визвольного руху та ефективне використання цього періоду для аналізу попередніх прорахунків і недоліків з тим, щоб у подальшому їх запобігти, мала для українського народу принципово важливе значення. Близькою і зрозумілою для українського народу була описана Трильовським ситуація, в якій опинився італійський народ після 1848-49 рр. Важливим і повчальним був аналіз причин: "Такі гарні початкові успіхи, такі світлі надії, а все те по величезних жертвах скінчилося погромом. Тисячі найкращих патріотів лягли на полі слави, сотки других розстріляли та повісили австріяки та посіпаки неаполітанського й папського уряду!

Які ж були причини того національного нещастя? Передусім 22 мільйони італійців не кинулися з таким запалом до спільного діла, якого по них сподівався Мацціні, бо таке виховання мас, якого він собі бажав, було при страшенній культурній їхній відсталості – в тому часі неможливе. Майже все селянське населення та велика частина міського були байдужі для цілого соборницького руху, а в полудневій Італії навіть ворожі. Цілий той рух лежав у дійсності лише на розмірно нечисленній верстві інтелігенції" [5, с.18].

Loading...

 
 

Цікаве