WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Першу "Січ" засновано 5 травня 1900 р. в с.Завалля Снятинського повіту. Цьому передувала спроба організувати "Січ" взимку з 1899 на 1900 р. у с.Усті на Покутті. Статут першої "Січі" в Усті не був затверджений з суто формальних причин: один з параграфів передбачав право членів товариства носити відзнаки товариства, на що галицьке намісництво вимагало окремого дозволу. Для отримання такого дозволу потрібно було вносити окреме подання з ґрунтовним описом відзнак. Зважаючи на це, Трильовський вирішив подати на затвердження новий статут для "Січі" в Заваллю біля Снятина. У новому статуті вже не згадувалось положення про відзнаки товариства, однак це не означало відмови від них, а було використано принцип – "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Оскільки нормативного акта про заборону носити символіку громадських організацій не існувало, Кирило Трильовський дійшов висновку, що члени "Січей" і без додаткової вказівки в статуті мають таке право.

Задекларовані як спортивно-протипожежні товариства, "Січі" ставили перед собою і політичні цілі. Вони виступали за загальне виборче право, приєдналися до боротьби за український університет у Львові, за розширення мережі українських шкіл. Це одразу ж викликало гоніння з боку крайової адміністрації, проте січововий рух набирав справді масового характеру. На червень 1914 р. діяло 916 січових осередків, які об'єднували в своїх рядах понад 30 тис. членів.

У 1907 р. К.Трильовського обрано послом до віденського парламенту, причому він здобув чи не найбільшу кількість голосів зі всіх депутатів парламенту. В 1911 р. його знову обрано послом до парламенту, а в 1913 р. ще й послом до галицького крайового сейму.

Від самого початку своєї депутатської діяльності Трильовський намагався піднести українську проблему на загальнодержавний рівень. Зокрема, в 1908 р. він разом з Т.Масариком організував у Празі велике віче, на якому ознайомив чеську громадськість з переслідуваннями, які зазнає український народ у Галичині з боку польської адміністрації краю. Виступаючи на цьому вічі, Трильовський заявив, що коли і далі триватимуть утиски українського народу, то подібні віча скликатимуться і в інших краях не тільки Австрії, але й по всій Європі.

Трильовський активно використовував парламентську трибуну для захисту прав та інтересів українського народу. За першу каденцію (1907-1911) він проголосив 11 великих промов, кожна з яких тривала 2-4 год., а одна – 5 год., торкаючись найрізноманітніших форм порушення чинного законодавства, законних прав та інтересів громадян крайовими та місцевими органами влади. За цей же період він виступав на численних (понад 100) зборах та зустрічах як у Коломийському, так і в інших повітах. Трильовський вніс 135 інтерпеляцій (запитів), які торкалися найрізноманітніших правових проблем: відшкодування державою шкоди, завданої повінню; право на володіння та користування зброєю пастухами для охорони свійських тварин; обов'язковість використання в судах при написанні протоколів та актів обвинувачення української мови; встановлення чіткого переліку предметів, які не можуть бути забрані у випадку стягнення податків (щоб не забирали в селянина "останньої одежини"); право та можливість українських військовослужбовців відзначати українські свята тощо [2, с.3-4]. Усього за час своєї депутатської діяльності Кирило Трильовський вніс понад 1000 інтерпеляцій [3, с.118].

Особливо гостро боровся Трильовський в парламенті зі зловживанням галицької крайової адміністрації. До цієї проблеми він звертався з кожною слушною нагодою. Наприклад, 22 липня 1907 р. під час дебатів з приводу бюджету він виголошує викривальну промову, згодом опубліковану під заголовком "Проч із шляхтою! Проч із єї посіпаками!". Промова цікава як з огляду на ті численні факти грубих порушень, особливо під час виборів, що мали місце в Галичині, так і як приклад безкомпромісної боротьби, боротьби правовими, парламентськими методами, яку вели з цими порушеннями українські політичні діячі і, зокрема, К.Трильовський.

Аналізуючи історичне минуле Галичини, без якого не можна зрозуміти тієї ситуації, що склалася на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., К.Трильовський підкреслював, що для польської держави, до якої, перш ніж відійти до Австрії, протягом понад 400 років входили і західноукраїнські землі, були характерні повна свобода, яка межувала з відсутністю єдиної державної влади для шляхти, і таке ж повне безправ'я, яке межувало з невільництвом для селян без огляду на те, чи це були польські, чи литовські, чи українські селяни. Проте, за його словами, "природно, що положенє українського хлопа було некористнійше тому, що між ним а шляхтичом було не тільки противенство, яке є між невільником а паном, але сей хлоп належав рівнож до иншої віри, до православної або греко-католицької, ну і до иншої народности; як се всьо зложимо разом і додамо безмежну шляхоцьку самоволю, то зможемо собі представити безнадійне положене українського хлопа в шляхоцькій державі" [4, с.5].

Не вважаючи великим благом для українського народу входження західноукраїнських земель до складу Австрії, К.Трильовський підкреслює, що це мало для українського селянства, безперечно, позитивне значення хоча б з урахуванням того, що "цісар Йосиф ІІ старався зробити положенє хлопів в своїй державі зноснійшим; в 1781 р. зніс він кріпацтво хлопів, а патентом з 10. лютого 1789. зарядив цілковите знесене панщини" [4, с.5]. Проте передчасна смерть цієї безумовно яскравої постаті в європейській історії дозволила його наступнику скасувати цей акт, який ще не набрав юридичної сили. Як результат – панщина затрималася аж до 1848 р., а становище селянства й далі залишалося нестерпним.

На думку К.Трильовського, тогочасні проблеми Галичини полягали в тому, що шляхетський дух з його зневагою та гнітом народу, з необмеженим свавіллям, ігноруванням права з припиненням існування Речі Попосполитої не тільки не зник, але й поширився. Він підкреслював, що шляхтичі, наслідуючи графа Агенора Голуховського, починаючи з другої половини ХІХ ст. намагалися "обсаджувати" усі публічні уряди в Галичині своїми ставлениками. Причому державний устрій, збудований на куріальній системі, якнайкраще відповідав інтересам шляхти, котра використовувала для своїх цілей, для збереження свого впливу і панування як загальнодержавні, так і крайові представницькі органи. І навіть якщо представники інших соціальних груп отримують доступ до посад в органах державної влади чи крайового самоврядування, то, за словами К.Трильовського, ключові, найвищі посади залишаються в Галичині майже винятково в руках шляхти, яка "зберігає визначальний вплив на діяльність усіх цих органів, заразивши їх своїм класовим духом, своїм порушенням і погордою законів" [4, с.7].

В одній із своїх промов К.Трильовський навів дуже яскравий приклад зловживання польської шляхти в галицькому крайовому сеймі, де вона мала переважну більшість. У 1901 р. до галицького сейму з сільських курій коломийського округу обрано князя Романа Пузину. Той мандат було призначено, очевидно, для представника українського народу, тому що населення коломийського повіту складалося майже тільки з українців. Проте з допомогою "галицьких виборчих штучок" було зроблено все, щоб не допустити до обрання людини, яка на рівні крайового сейму виступала б на захист інтересів українського селянства. Однак найцікавіше попереду.

Коломийський повітовий суд своєю ухвалою від 8 квітня 1904 р. визнав князя Романа Пузину недієздатним (поставив під курателю), і його помістили в приватний лікувальний заклад. Без сумніву, що після визнання недієздатним (згідно з зобов'язуючими постановами) цей представник шляхти не міг далі виконувати свої депутатські обов'язки. Отож необхідно було призначити нові вибори. Але, незважаючи на вимоги українських сеймових послів і навіть на депутатське звернення (інтерпеляцію), у парламенті вибори не призначали. Відтак Трильовський робить висновок, що "дурнуватий вже три роки є членом галицького сейму, а шляхтичам миліше мати божевільного між собою, як наразитися на небезпеку, що той мандат припав би радикалові або нац. демократові" [4, с.10-11].

Loading...

 
 

Цікаве