WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Правові погляди Кирила Трильовського - Реферат

Реферат на тему:

Правові погляди Кирила Трильовського

Розвиток української правової думки в Галичині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. нерозривно пов'язаний з діяльністю українських депутатів австрійського парламенту та галицького крайового сейму. В цей час український політичний рух репрезентують головно три політичні партії: національно-демократична, радикальна та соціал-демократична. Узгоджуючи та координуючи свою діяльність у справі вирішення принципових питань боротьби за національне, політичне та соціальне визволення українського народу, вони разом з тим суттєво відрізнялися в підходах до розуміння шляхів та цілей цієї боротьби.

Ситуація, що склалася мала, як позитивний, так і негативний вплив на розвиток українського політичного руху. Безперечним позитивом був різнобічний розвиток української політичної та правової думки, подібно до того, як це простежувалось і в інших європейських народів. Негативним було взаємне поборювання українських політичних та громадських діячів, яке інколи набирало гостроти форм та полемічного запалу, вартих ліпшого застосування. Особливо це торкалося взаємовідносин між представниками радикальної партії та греко-католицьким духовенством, яке радикали вважали винуватцем ледь чи не у всіх бідах українського народу.

Кирило Трильовський з цього приводу писав: "Наша робота, як українських радикалів, ішла в 90-х роках в напрямі національного і клясового освідомлення наших селянських мас і визволення їх зпідо впливів дуже консервативного греко-католицького духовенства. Воно прямо гальмувало розвій могучих сил, які в тих масах дрімали!" (Тут і далі збережено правопис оригіналу) [1, с.13]. Очевидно, що значною мірою духовенство заслуговувало на такі докори, однак саме греко-католицьке духовенство було тим середовищем, з якого вийшла переважна більшість провідників українського політичного, економічного та культурного життя. Зрештою, і сам Кирило Трильовський був сином священика.

А проте, навіть не поділяючи поглядів греко-католицького духовенства, вважаючи його опанованим аристократизмом, українські політики радикального спрямування в Галичині прагнули дотримуватися толерантності та зваженості. Як зазначав Трильовський, прагнучи надати "Січам" антиклерикального характеру, він разом з тим "ніколи не виступав проти самої релігії! Під час зборів і віч ані я не виступав проти священиків, ані нікому не дозволяв на такі виступи!" [1, с.60].

Та, незважаючи на всі суперечності, в цілому це був повноцінний політичний розвиток європейського народу, який у процесі боротьби протилежностей витворював цілісне бачення спільної перспективи українського політичного руху.

Самобутньою постаттю українського громадського та політичного життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. є Кирило Трильовський. Як один із творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду. Це був представник так званої адвокатської доби в українському русі, коли керівне становище в усіх сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя в Галичині посідали адвокати. Ці люди приділяли найменшу увагу власному добробуту та благополуччю, вбачаючи своє покликання в служінні рідному народові. Саме їхня діяльність дала змогу поставити українські вимоги на правові основи, розробити правові механізми боротьби за забезпечення та захист прав і свобод українського народу.

Народився Кирило Йосифович Трильовський 6 травня 1864 р. у селі Богутин на Золочивщині в сім'ї священика. Навчався в школі у Золочеві і Бродах, потім у гімназії в Бродах та Коломиї. Вже під час навчання в гімназії належав до таємного учнівського гуртка. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Чернівецького, згодом Львівського університетів. Докторат захистив у Кракові 1894 р., потім у Львові склав адвокатський іспит. Відкрив адвокатську канцелярію в Коломиї, яку згодом переніс до Яблунова.

Упродовж усього життя він не припиняв адвокатської практики, захищаючи не тільки українців, але й представників інших народів. Зокрема, він був захисником єврейського соціаліста Михайла Герера на процесі в Коломиї, виступав одним із оборонців у знаменитому "процесі 101" над студентами, які домагалися відкриття українського університету у Львові.

Визначальний вплив на формування світогляду Кирила Трильовського ще в дитинстві справив Шевченків "Кобзар". Саме під впливом Великого Кобзаря він захоплюється славним історичним минулим українського народу періоду козацької доби. Суттєвий вплив на формування його політичних та правових поглядів мав і Михайло Драгоманов. Саме тому політична та громадська діяльність Трильовського тісно пов'язана зі створеною в 1890 р. під ідейним впливом М.Драгоманова українською радикальною партією. За словами самого Кирила Трильовського, він був "завзятим Драгоманівцем" [1, с.18].

Вплив на формування політичних та правових поглядів Кирила Трильовського справила також праця Юліана Бачинського "Україна irredenta". Повністю поділяючи переконання, що "здійснення всіх соціялістичних ідеалів можливе лише при політичній самостійности українського народу", К.Трильовський як активний член української радикальної партії завзято підтримав закріплення цієї ідеї в програмних документах партії на конгресі 1895 р.

Активну політичну діяльність він розпочав у 1884 р., вперше виступивши на зборах (вічу). З того часу активно займався суспільно-політичними справами. З моменту заснування в 1890 р. Русько-української радикальної партії був її діяльним членом. Водночас Трильовський активно займався культурно-просвітницькою та господарсько-організаторською діяльністю. В тому ж 1884 р. Трильовський був одним з засновників читальні "Просвіти" в с. Карлові на Снятинщині, в 1896 р. – бібліотечного товариства "Наука" у Снятині, в 1904 р. – кооперативу "Народна Спілка".

У 1902 р. брав активну участь в організації селянських страйків. У 1905-1907 рр., агітуючи за загальне виборче право, він висунув гасла безоплатної передачі селянам усієї землі та боротьби з клерикалізмом.

Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності Кирила Трильовського було створення "Січей", мережа яких у першому десятилітті ХХ ст. охопила всю східну Галичину та Буковину.

Переконавшись, що український народ повинен активно боротися за своє національне визволення, Трильовський усвідомлював, що ця боротьба може мати не тільки мирні парламентські форми. З огляду на це, за його словами, для українського народу необхідно "себе й військово організувати". А для цього "треба було також боротися проти т.зв. антимілітаристичного комплєксу в народі, треба було старатися відновити старі козацько-визвольні традиції, вивчити народ найголовніших військових вправ!.." [1, с.18]. Важливо також, щоб "народ полюбив військові вправи, не з приязни до Австрії, але з уваги на далеке майбутнє..." [1, с.19].

З цією метою треба було створити товариство, яке б взяло на себе виконання такого завдання. Однак дістати дозвіл на утворення парамілітарного товариства від тогочасної крайової адміністрації було більш ніж проблематичним. Тож, діючи у межах чинного законодавства, Кирило Трильовський виступив ініціатором та засновником протипожежних гімнастичних товариств, яким дав назву "Січі". Уже сама назва повинна була виховувати почуття національної свідомості та поваги до історичного минулого, історичних традицій.

На думку організатора "Січей", відродження народу неможливе без тісного взаємозвязку сучасної суспільно-політичної діяльності та історичного минулого, традицій народу. "Народ мусить пізнати колишню могутність своїх предків, щоби міг прийти до переконання, що й під цю пору може станути на рівні з другими народами на полі культурного і суспільного змагання! Історичні традиції розбуджують віру в сили і надію на будуче; тому народ, який прямує до відродження не може їх зречися", – підкреслював Кирило Трильовський [1, с.39]. При цьому він також широко використовував досвід національно-визвольної боротьби інших народів. Зокрема, Пілсудський на запрошення Трильовського весною 1912 р. виголосив у "Повітовій Січі" у Львові доповідь про боротьбу польського народу за незалежність.

Loading...

 
 

Цікаве