WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках - Реферат

Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках - Реферат

Реферат на тему:

Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках

Значне місце у розвитку судової системи міжвоєнної Польщі посідали суди присяжних. В їх долі відбилася суспільно-політична боротьба, яка точилася в країні і в період демократичної фази її розвитку, і, особливо, після державного перевороту 1926 року, який привів до зміни політичного устрою держави, що дедалі більш визначався тенденцією до встановлення авторитарного режиму. Створення тоталітарного режиму супроводжувалося обмеженням компетенції судів присяжних, що привело врешті решт до їхньої ліквідації [1, с.485]. Тому становище цих судів на різних етапах розвитку держави і права міжвоєнної Польщі викликає значний інтерес у науковців – істориків права.

Певний доробок з даної проблеми становлять праці польського дослідника П.Стаханчика [2, 3]. Аналізуючи дискусії, що велися навколо судів присяжних, автор узагальнив позицію польської та української преси щодо цих інституцій. Західноукраїнський журнал "Життя і Право" (1928-1939) П.Стаханчик відносить до тих органів преси, який найбільш принципово і компетентно висловлювався за утримання судів присяжних та їх удосконалення як однієї з основ демократичного судочинства [3, с.162].

Журнал "Життя і Право" – орган Союзу Українських Адвокатів і Товариства Українських Правників у Львові у радянські часи зберігався в спеціальних фондах, які були недоступні для істориків права. Лише частково уже в пострадянський період польські та українські дослідники змогли з ними ознайомитись. Зокрема, заслуговує на увагу праця М.Петріва, яка містить систематичний покажчик змісту журналу [4].

Звернення до журналу "Життя і Право" дає змогу глибше висвітлити його засади і напрям, які виявлялися у захисті саме інтересів українського громадянства і намаганні зберегти для нього певні гарантії у судовій системі та судочинстві Польщі в міжвоєнний період.

Характерно, що в своїх публікаціях провідні автори журналу відстоювали найбільш прогресивні принципи судового права. Так відомий західноукраїнський адвокат і захисник у карних процесах, журналіст, голова проводу Української соціал-демократичної партії (1930-1934) Лев Ганкевич у статті "Чи усунути суди присяжних?" доказово полемізував з видатним польським правознавцем, суддею Найвищого Суду, секретарем Кодифікаційної Комісії в Варшаві, професором Станіславом Раппапортом, який схилявся до обмеження компетенції присяжних судів та їх ліквідації [5, с.25].

Свою позицію С.Раппапорт обґрунтовував тим, що нібито в Польщі немає традиції судів присяжних, тому в них потреби немає, і в Західній Європі взагалі активізувався рух проти цих судів [5, с.25]. Він вважав, що "державний суддя" більш об'єктивний і незалежний, а незалежність присяжного судді – це тільки "віра", тільки "ефектовна і суґґестивна отрута" [5, 28]. У відповідь на це Л.Ганкевич доводив, що суди присяжних – це здобуток розвитку демократичної думки, а їх не терпить диктатура і головна ідея цієї інституції полягає в тому, що "судять не на основі мертвої букви закону, а на основі своєї совісті" [5, с.25]. Л.Ганкевич нагадує, що вже упродовж тривалого часу суди присяжних існували в Галичині, Шлеську; лавничі суди – в Познанщині. Вони характеризувалися надзвичайною людяністю, і свого часу відіграли велику роль у захисті польських демократів і прогресивних студентів від розправ царського уряду Росії [5, с.25, 26]. Полемізуючи, Л.Ганкевич стверджував, що навіть у державі, де є сучасне законодавство, особливо в справах політичних з ідейних міркувань "треба дати якнайширше поле громадянській совісті", а для Польської Республіки, де ще існують закони Романових, Гогенцолєрів і Габсбургів треба "в душі сервілістичного громадянина цісарської австрійської імперії створити нову душу вільного республіканця", тому суди присяжних потрібні "як подув свіжого повітря" [5, с.26, 27]. Дещо дивною для Л.Ганкевича видається позиція ще одного польського доктора Гупки, який, посилаючись на опір та саботажі польській владі в східних воєводствах, волів, щоб у польському карному кодексі була стаття, яка б дозволяла тілесне покарання [5, с.28]. Говорячи про це, як про "страшне середньовіччя", яке "пхається до XX століття", Л.Ганкевич наводить приклад, як в одному із східних воєводств страчували через повішання сім чоловік від сьомої до другої години пополудні (шибениці зле функціонували!) і "не відозвався ні один голос ..." [5, с.28].

З цих широких загальнодемократичних позицій Л.Ганкевич поставив вимоги пропорційного представництва серед присяжних судів українського населення краю та зрівняння української мови з польською у судовому процесі [5, с.29]. Він доходить висновку, що українські демократи мусять обстоювати суди присяжних "як гарантію громадянської свободи" та майбутнього національного розвитку [5, с.29].

У публікації "Ще в справі судів присяжних" Л.Ганкевич у відгуку на роботу III Міжнародного Конгресу з питань карного права, який відбувся в квітні 1932 р. у м. Палермо, акцентував увагу на моментах, що стосувалися дискусії навколо судів присяжних. Торкаючись виступів прихильників функціонування цих судів, він надав перевагу їхнім аргументам, підтверджуючи їх висловлюваннями відомих європейських правників Шуїда, Перро, Феррі [6, с.39].

Полеміка навколо долі судів присяжних тривала і в наступні роки, Л.Ганкевич брав у ній найактивнішу участь. Привертає увагу його стаття, надрукована в журналі "Життя і Право" у 1937 році. В ній автор послідовно виявляє неспроможність усіх основних аргументів противників судів присяжних, наводячи міркування з цього приводу вчених із світовим іменем, у тому числі і польських дослідників, адвокатів, депутатів. Зокрема, професор Врублєвський, голова Академії наук у Кракові, професор С.Глязер, доктор Яків Бросс, депутат Моравський, депутат, адвокат Волянський, депутат Еміль Зомерштайн, які, відстоюючи суди присяжних, стверджували, що вони є "запорукою громадянських свобід", "голосом громадянської совісті", "суспільним чинником у вимірі справедливості" [7, с.34-37, 39, 40].

Водночас Л.Ганкевич наголошував на необхідності реформи інституту судів присяжних. Він вважав, що найважливішим критерієм для визначення відповідності статусу присяжних має бути не розмір сплачуваного податку, а їхня освіченість та інтелігентність, і за національним складом вони повинні рівномірно представляти всі національності, які проживають на даній території [7, с.43]. Ці спостереження Л.Ганкевича щодо національного та соціального складу присяжних виявлені в матеріалах, що зберігаються в державному архіві Львівської області. Так із 5 рекомендованих до складу присяжних від Новояворівської гміни у 1922 році 4 були селянами [8, арк. 6, 7]. До цієї категорії відносилися і всі 10 чоловік, рекомендованих у 1923 році від гміни Глуховичі [9, арк. 4], 24 – рекомендованих від Бродської гміни [9, арк. 13], 13 із п'ятнадцяти – рекомендованих від гміни Нова Хрусна [9, арк. 17], 5 із дев'яти – рекомендованих від гміни Великі Голоски [9, арк. 48], 21 – рекомендований від гміни Малишковичі [9, арк. 97], всі 5 – рекомендованих від гміни Малехів [9, арк. 94], у 1925 році всі 4 – рекомендованих від гміни Брюховичі [10, арк. 4]. Такий соціальний склад, рекомендованих на посаду присяжних був характерним і для інших гмін [9, арк. 38, 39, 43, 44, 64, 84, 98].

Як свідчать архівні документи, влада намагалася формувати склад присяжних з низькою освітою, вважаючи, що ними можна було легше маніпулювати, оскільки вони більш піддавалися тиску, не знаючи відповідних законів та власних прав.

Автор висловив пропозиції щодо поліпшення ефективності роботи присяжних судів, а саме: усунути присутність на нарадах присяжних судді коронного суду, як це практикувалось раніше; суди присяжних не повинні розглядати такі справи, як грабунки, проте найважливіші звинувачення, наприклад, справи про вбивства або політичні, входили до їх компетенції [7, с.43].

Пропозиції Л.Ганкевича щодо перетворення судів присяжних на більш дійові і впливові, як видається, можуть бути корисними і для здійснення української судової реформи в наші часи.

Ганкевич Л. вважав, що суди присяжних будь-якою ціною слід відстоювати "перед абсолютизмом, диктатурою одиниці і партії" і саме ця інституція боронить як інтереси поляків, так і українців [8, с.43].

У полеміці навколо судів присяжних твердо виступив на їхній захист відомий галицький громадський та політичний діяч адвокат А.Горбачевський. Він був одним із співзасновників ліберальної Української національно-демократичної партії, а в 1927-1939 рр. – сенатором польського сенату. Обстоюючи свої позиції, журнал надав А.Горбачевському голос на своїх сторінках, опублікувавши дві його промови, виголошені на пленумі Сенату у Варшаві (березень 1937 р.) під час дебатів навколо закону про скасування судів присяжних та на пленарному засіданні Сенату (березень 1938 р.) в дискусії з цього ж питання.

В першій публікації "Справа судів присяжних", обґрунтовуючи необхідність збереження цих судів у судовій системі Польщі, автор навів досить вагомі аргументи на їхню користь. На думку А.Горбачевського, саме у вироках судів присяжних, які нібито суперечать нормам права, міститься правотворча думка і цей чинник в європейській судовій практиці не раз приводив до реформ у законодавстві. А.Горбачевський вважав, що в сучасних йому умовах, коли влада висунула та обстоювала ідею "загального добра", попираючи "добро одиниці", суди присяжних повинні обстоювати засади свободи громадянина та його особистої гідності [11, с.17, 19].

В іншій промові під назвою "За вдержанням судів присяжних" А.Горбачевський гаряче обстоював принципи демократичного суспільства та захищав політичні гарантії українства. Він ще раз нагадував, що суди присяжних не є "чужою польській психіці" інституцією, бо польське населення, яке проживає в Галичині і в Шлеську вже від 1873 року, брало активну участь у творенні таких судів. У скасуванні цієї інституції А.Горбачевський вбачав намагання влади опанувати і взяти під контроль громадське життя країни та обмежити суспільний чинник. Він стверджував, що тоталітарний режим став системою як в радянській Росії, що заперечує її правовий лад, так і в самій Польщі, яка поширює ці тенденції на свої найближчі терени, де ще існують традиції демократизму. Тому, наполягав А.Горбачевський, треба відстоювати демократичні засади судової системи, оскільки "добровільне здавання позицій рівняється політичному самогубству" [12, с.10, 11].

Отже, українські правники, виступаючи в міжвоєнний період за збереження судів присяжних у судовій системі Польщі, захищали загальнодемократичні права громадянства і національні права українства Галичини в їхній єдності.

Література
  1. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – М., 1980.

  2. Stachańczyk Piotr. Sąd przysięgłych w ustawodawstwie karnym i doktrynie w Polsce w latach 1918-1929 // Czasopismo prawnohistoryczne. – 1989. – №1.

  3. Stachańczyk Piotr. Spr o sądy przysięgłych w Polsce (1930-1938) // Studia z historii prawa. – Krakуw, 1992.

  4. Петрів М. Союз Українських Адвокатів у Львові. – К., 1998.

  5. Ганкевич Лев. Чи усунути суди присяжних? // Життя і Право. – 1932. – Ч. 1.

  6. Ганкевич Лев. Ще в справі судів присяжних // Життя і Право. – 1932. – Ч. 2.

  7. Ганкевич Лев. Суди присяжних в сеймі і в сенаті // Життя і Право. – 1937. – Ч. 1-2.

  8. Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. 7 (Львівське повітове староство). – Оп. 3. – Спр. 55.

  9. ДАЛО. – Ф. 7. – Оп. 3. – Спр. 59.

  10. ДАЛО. – Ф. 7 – Оп. 3. – Спр. 99.

  11. Горбачевський Антін. Справа судів присяжних // Життя і Право. – 1937. – Ч.3.

  12. Горбачевський Антін. За вдержанням судів присяжних // Життя і Право. – 1938. – Ч. 2.

Loading...

 
 

Цікаве