WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Органи самоврядування на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.) - Реферат

Органи самоврядування на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.) - Реферат

Квітнева конституція 1935 р. пішла по шляху обмеження ролі самоврядування в житті суспільства і перетворення його в придаток органів урядової адміністрації. Конституція визначила роль самоврядування як "здійснення завдань урядової адміністрації в галузі місцевих потреб" (ст.25). Уся діяльність органів самоврядування відбувалась під пильним наглядом уряду, який здійснював цей нагляд за допомогою органів урядової адміністрації (повітові старости, воєводи, міністри) і органів місцевого самоврядування вищого ступеня (повітові і воєводські ради).

Громада (гміна) була найнижчою адміністративною одиницею територіального самоврядування. Кілька місцевостей могли бути об'єднані в одну громаду. Органами громадського самоврядування були громадська рада (8-36 членів) і громадське правління, до якого входили війт (з 1933 р. – солтис), його заступник (підсолтис) і присяжні. Активне виборче право мали особи, що досягли 24 років і протягом року проживали в даній громаді. Остання вимога не стосувалася державних службовців, військових на дійсній службі та їх сімей, а також осіб, що мали в громаді нерухоме майно. Пасивним виборчим правом володіли особи, яким виповнилося 30 років. До того ж призначувані урядом виборчі комісії в Західній Україні різними засобами не допускали небажаних осіб до голосування [16, с.46-47].

Якщо під час виборів оголошувався тільки один список кандидатів у члени громадської ради або в кількох списках загальне число кандидатів не перевищувало кількість мандатів, вибори не відбувалися, а кандидати ставали членами громадської ради. З цією метою виборчі комісії оголошували недійсними опозиційні до уряду списки кандидатів, а проурядові партії подавали спільні компромісні списки, тому у більшості громад Західної України вибори, як правило, не відбувалися [17, с.48]. Так внаслідок вилучення компромісних списків у 1939 р. в Жовківському повіті (нині Львівської області) голосування відбулося тільки в 7 громадах з 68, у Рава-Руському – в 15 з 68, а в Рудківському – в 21 з 68 [18, с.49].

Солтиса і підсолтиса обирала громадська рада на 3 роки з осіб віком не менше ніж 30 років, що володіють усно і письмово польською мовою. Повітові старости затверджували на посадах солтисів і підсолтисів, мали право, порозумівшись з повітовою радою, звільнити їх з роботи, розпустити громадську раду і оголосити нові вибори.

Волосне (об'єднання декількох сіл) самоврядування, що, як зазначалось, існували тільки на території колишньої царської Росії (Волинь і Полісся), у 1933р. було поширене на територію всієї Польщі, в тому числі й на три інші воєводства Західної України. У трьох східногалицьких воєводствах було створено 540 волостей з понад 7-тисячним апаратом війтів, писарів та ін. [19, с.5].

Органами волосного самоврядування були волосна рада (12-20 членів), яку обирала виборча колегія, що складалася з членів громадських рад волості, їх солтисів і підсолтисів, а також волосне правління (війт, підвійт, волосний писар і 2-3 лавники), яке обиралося на 5 років волосною радою таємним голосуванням. Члени волосного правління могли обиратися і не з членів волосної ради, що давало урядові можливість насаджувати на західноукраїнських землях чиновників з інших воєводств корінної Польщі. Вибір війта і підвійта вимагав затвердження повітового старости.

У випадку, коли з якихось причин волосна рада не обирала війта чи підвійта або кандидат двічі не був затверджений повітовим старостою, останній призначав війта чи підвійта без обрання. Волосні писарі призначалися війтом і затверджувалися повітовим старостою, причому до них, як і до війтів, пред'являлися досить високі вимоги.

До 1933 року на західноукраїнських землях діяли дві системи міського самоврядування: австрійська – у Східній Галичині і німецька – на Волині і Поліссі. Проте закон від 23 березня 1933 р. не скасовував повністю старі законодавчі акти про міське самоврядування, а лише вносив деякі зміни.

Міста були поділені на виділені і невиділені з повітового самоврядування. До першої групи належали міста з населенням понад 25 тис. мешканців. Міста з населенням понад 75 тис. мешканців (у Західній Україні – Львів) утворювали окремі міські повіти. В усіх містах обиралися на 5 років загальними, рівними [20] і прямими виборами при таємному голосуванні міські ради, що складалися з 12-72 членів відповідно до кількості населення.

Виконавчими органами міського самоврядування були міські управи (магістрати), що складалися у виділених містах з президента, віце-президента і лавників, а в невиділених містах – з бургомістра, його заступника (віце-бургомістра) і лавників. Міські управи обиралися міськими радами і затверджувалися повітовими старостами (бургомістри та їх заступники), воєводами (президенти та їх заступники) і міністром внутрішніх справ (президент і віце-президент міста Львова).

Повітові ради очолювалися старостами і обиралися на 5 років членами волосних рад і членами міських рад невиділених міст. Нагляд над повітовим самоврядуванням здійснювали воєводи, які призначалися президентом держави за поданням міністра внутрішніх справ і наділялися широкими повноваженнями. Зокрема, їм була підпорядкована поліція, яка будувалася за армійським зразком [21].

Воєводське самоврядування в Польщі, за винятком Познанського, Поморського і Сілезького воєводств, не було організоване [22], а також не було створено органу, який очолював би і координував роботу всіх рад. Функції воєводського самоврядування на західноукраїнських землях виконували призначені воєводські ради та їх комітети, що очолювалися воєводами і були їх дорадчими органами.

Компетенція органів місцевого самоврядування обмежувалась другорядними господарськими питаннями і їх діяльність цілком і повністю підпорядковувалась органам урядової адміністрації. Увесь державний апарат довересневої Польщі (у тому числі жалюгідна роль органів самоврядування) був у Західній Україні знаряддям соціального і національного пригнічення широких народних мас.

Література
  1. Загарбавши за першим поділом Польщі 1772 р. українські і польські землі, австрійський уряд об'єднав їх в один коронний край та офіційно встановив назви Східної і Західної Галичини.

  2. Див.:Ольшанский П.Н. Рижский договор и развитие советско-польских отношений 1921-1924 гг. – М., 1974.

  3. Kallas M. Historia ustroju Polski X-XXw. – Warszawa, 1997.

  4. Див.: Документы внешней политики СССР. – М., 1959. – Т.3.

  5. Dziennik ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1922. – №90.

  6. Територія Польщі поділялася на 16 воєводств і одне виділене місто-Варшава, 264 повіти (в тому числі 23 міських), 611 міських гмін і 3195 сільських гмін.

  7. Львівський сеймик мав 100, а Станіславський і Тернопільський – по 60 членів з поділом на українську і польську палати.

  8. Див.: Герасименко М., Дудикевич Б. Боротьба трудящих Західної України за возз'єднання з радянською Україною. – К., 1960.

  9. Rozwoj demokracji socjalistycznej. – Lublin, 1977.

  10. Див.: Кumaniecki K. Ustroj wtadz samorzgdowych na ziemiach Polski w zarysie. Warszawa; Krakow (б.р.).

  11. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa, 1997.

  12. Там же.

  13. Див.: Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.). – Львів, 1965.

  14. Вони входили до складу рад автоматично.

  15. Див.: Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М., 1990.

  16. Докладніше див.: Калинович В.І. Органи місцевого "самоврядування" панської Польщі в Західній Україні // Вісник Львівського університету. Серія юрид. – 1956.

  17. Там же.

  18. Там же.

  19. Putek J. Balagan biurokratyczny i smierc samorzgolu. – Biola, 1936.

  20. Рівність виборчого права була фіктивною, оскільки для пасивного виборчого права вимагалося знання польської мови усно і письмово. Це позбавляло багатьох українців права бути обраними, бо кандидати до міських рад мали складати іспит з польської мови.

  21. Державну поліцію очолював головний комендант. Йому підлягали воєводські і повітові коменданти. У 1934 р. повноваження поліції були значно розширені.

  22. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – М., 1980.

Loading...

 
 

Цікаве