WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Органи самоврядування на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.) - Реферат

Органи самоврядування на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Органи самоврядування на західноукраїнських землях (1921-1939 рр.)

За ризьким мирним договором, підписаним 18 березня 1921 р., до Польщі відійшли західна частина Білорусії, де проживало близько 80% білорусів (поляки на цій території становили близько 10% всього населення), і західна частина України – Волинь і Східна Галичина [1], де українців проживало 70-80%, 10-11% на цих землях становило єврейське населення. Решта – поляки та ін [2, с.220-221].

Територія відродженої Польщі становила 388,6 тис. кв. км, тобто 52% в кордонах перед 1772 р. За даними перепису 1921 р., Польща налічувала 27, 2 млн. чоловік населення. З них поляки становили 69,2%, українці – 14,3%, євреї – 7,8%, білоруси – 3,9%, німці – 3,9% та інші – 0,9% населення. Національні меншини становили 29,8% загальної кількості населення Польської держави [3, с.304-305].

Укладаючи мирний догові з Польщею, радянський уряд домігся ввести в договір статтю, яка зобов'язувала польський уряд гарантувати права національних меншин – українського, російського і білоруського народів, і забезпечити їм вільний розвиток культури, мови та віросповідання. "Польща, – підкреслювалось в ст.7 договору, – надає особам російської, української і білоруської національностей всі права, які забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія і Україна забезпечують особам польської національності, які перебувають у Росії, Україні і Білорусії, всі ті ж права. Особи російської, української і білоруської національностей у Польщі мають права в межах внутрішнього законодавства поширювати рідну мову, організовувати і підтримувати свої школи, розвивати свою культуру і закладати з цією метою товариства і спілки" [4, с.626-627].

Введення цієї статті створювало правову основу захисту життєвих інтересів українців, росіян і білорусів, які опинилися у складі Польщі. Проте на практиці цю статтю не виконували. Щоправда, польський сейм 26 вересня 1922р. ухвалив закон про так звану воєводську автономію [5, с.1553-1555], за яким у Львівському, Станіславському (нині Івано-Франківському) і Тернопільському воєводствах [6] створювалися воєводські сеймики [7] та їх виконавчі органи – воєводські виділи (комітети). До компетенції сеймиків відносилися, зокрема, питання релігії, початкової і середньої освіти, охорони здоров'я, будівництво шляхів, сприяння промисловості й торгівлі тощо. Прийняті сеймиками воєводські закони у переважній більшості потребували санкції президента держави. Воєвода як представник уряду міг зупинити виконання рішень сеймику, які не потребували санкції президента, а також будь-яких рішень воєводського комітету.

Отже, діяльність "автономних" органів була поставлена під суворий контроль з боку органів урядової адміністрації. Стаття 21 закону забороняла державним органам проводити на території названих воєводств колонізаторську політику, а ст.24 обіцяла навіть заснування українського університету. Статті цього закону передбачалося реалізувати упродовж двох років після опублікування, проте насправді вони ніколи не були впроваджені в життя.

На пленарному засіданні Ризької мирної конференції радянська делегація оголосила заяву Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 23 вересня 1920 р. про те, що вирішення долі Західної України залежить від вільного волевиявлення всіх національностей, які її населяють. Проте у березні 1923 р. Рада послів у Парижі на вимогу польського уряду узаконила анексію Західної України Польщею, яка до того вважалася лише військовим окупантом Західної України [8, с.29].

17 березня 1921 р. була прийнята конституція Польщі, яка дістала назву "Березневої". В ній записані демократичні права і свобод, що було, безперечно, великим досягненням прогресивних сил. Але постанови Березневої конституції з бігом часу щораз залишалися у значній суперечності з повсякденною практикою [9, с.155]. Внаслідок травневого перевороту 1926 р. у в Польщі був створений політичний режим, який зводив нанівець основні принципи, що лежали в основі Березневої конституції. У 1928 р. приступили до перегляду, а 25 квітня 1935 р. в умовах переходу Польщі до тоталітарного режиму прийнято нову конституцію, яка дістала назву "Квітневої". Обидві конституції поряд з урядовою адміністрацією передбачали утворення органів місцевого самоврядування.

Інститут самоврядування як форма державного управління виник у процесі гострої боротьби, коли політично безправні верстви намагалися захищати свої права і створювали окремі органи управління на місцях, протиставляючи їх органам урядового управління. Незважаючи на велику кількість структурних форм самоврядування, вони завжди були придатком до бюрократичного централізованого державного апарату.

Самоврядування поділялось на територіальне, яке називалось також загальним, господарське і професійне. Становище самоврядування, що відбивалося як на його організаційній структурі і сфері компетенції, так і на ступені підпорядкованості урядовій адміністрації, залежить від форм політичного ладу. Ліберально-демократичні режими надають самоврядуванню значну функціональну самостійність, тоді як тоталітарні режими намагаються обмежити його компетенцію і самостійність аж до повного підпорядкування адміністративним органам.

Творці Березневої конституції хотіли, щоб політичний лад держави спирався на розширення самоврядування, яке подекуди неправомірно ототожнюється з автономією [10, с.69]. Цій проблемі Конституція присвятила 12 статей (3, 65, 67, 68, 70, 71, 72, 73, 109, 113, 114, 115). Але декларації про запровадження "широкого територіального самоврядування" (ст.3) не перешкоджала проголосити в цій же Конституції підпорядкування органів самоврядування чиновницькому апаратові управління. Демократичні декларації Березневої конституції були продиктовані революційною обстановкою в Польщі і мали на меті послабити цю ситуацію обіцянками різного роду формально-демократичних інститутів та свобод, у тому числі й інституту самоврядування.

Визначаючи основи територіально-адміністративного поділу держави, Березнева конституція передбачала двоякого роду органи державної влади і управління на місцях – органи урядової адміністрації та органи самоврядування. Стаття 65 Конституції встановлювала: "З адміністративною метою Польська держава буде поділена в законодавчому порядку на воєводства, повіти і міські та сільські общини (гміни), які будуть одночасно одиницями територіального самоврядування"[11, с.250]. Наступна ж 66 стаття уточнювала, що "органи урядової адміністрації в окремих територіальних одиницях мають бути об'єднанні в міру можливості в одній установі під одним керівництвом" [12]. Так Конституція забезпечувала урядовим органам можливість керівництва діяльністю органів самоврядування і нагляду над ними.

На західноукраїнських землях, що примусово увійшли до складу Польщі, діяли дві системи самоврядування. На території Львівського, Станіславського і Тернопільського воєводств (Східна Галичина) територіальне самоврядування було організовано на основі австрійського закону від 12 серпня 1866 р. [13, с.40-44], за яким принцип самоврядування полягав не в залученні громадян до діяльності державних органів, а в розчленуванні завдань і функцій урядового управління і самоврядування. Проте структура органів місцевого самоврядування і порядок їх формування за австрійським законом перебувала в різкій суперечності з декларативними принципами Березневої конституції Польщі. Вибори органів самоврядування відбувалися на основі феодальної куріальної системи, яка забезпечувала виняткову перевагу поміщиків [14] і буржуазії. Урядові органи контролювали діяльність органів самоврядування, які не мали жодної реальної влади і були "п'ятим колесом до воза" державного управління. Відповідно до територіально-адміністративного поділу в Східній Галичині діяла триступенева структура органів місцевого самоврядування: громадське (гмінне), повітове і воєводське.

Питання структури і способу організації органів самоврядування у Волинському і Подільському воєводствах були врегульовані декретом Начальника держави (офіційна посада Ю.Пілсудського з 14 листопада 1918 р. до 9 грудня 1922 р.) від 4 лютого 1919 р. Тут була залишена чотириступенева структура органів місцевого самоврядування з поділом на громадське, волосне, повітове і воєводське, яке залишилось від земської реформи 1864 р. в Росії [15, с.406-409].

За законом від 23 березня 1933 р. "Про часткову зміну устрою територіального самоврядування" ця структура місцевого самоврядування була поширена на всю Польщу.

Loading...

 
 

Цікаве