WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційне законодавство в період директорії - Реферат

Конституційне законодавство в період директорії - Реферат

22 червня 1920 р. була прийнята постанова, в якій доручалось міністру внутрішніх справ О.Саліковському створити комісію з представників міністерств, наукових та громадських організацій для вироблення закону про тимчасовий устрій та порядок законодавства УНР, а також про Передпарламент.

25 червня 1920 р. заступник голови комісії М.Корчинський у своїй доповіді вказував: "... перед нами стоїть завдання розробити закон про розмеження прав Верховної Влади і Ради Міністрів та побільшення прав останньої. Але нас, представників Національної Ради уповноважено бути не в такій комісії, а в комісії по розробленню повної конституції Устрою У.Н.Р." і брати участь у цій комісії вони відмовились [5].

Постановою від 2 липня 1920 р. визначався термін роботи комісії – "не пізніш як на протязі трьох тижнів з дня затвердження цієї постанови" [6].

За основу комісією було взято законопроект Ради Міністрів. Основна мета законопроекту, на думку комісії, полягала в тому, щоб визначити правничими нормами "верховне тимчасове управління та порядок законодавства", яке складалося в процесі безпреривної боротьби за самостійну Україну" [7].

Комісія на другому ж засіданні, 31.07.1920 р., ухвалила таку постанову: "... звернувся до Ради Народних Міністрів з докладом про необхідність розробити текст повної конституції УНР, що і було зроблено в пояснюючій записці до законопроекту про "Тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства УНР". Проте з такою позицією не погоджувались представники Всеукраїнської Ради, які будь-якою ціною намагалися ввести закон про державний устрій УНР, розроблений заступником голови Всеукраїнської Національної Ради С.Бараном.

Комісія схвалила законопроект і передала його з своїми висновками на розгляд уряду [8].

Однак 30 серпня 1920 р. Рада Міністрів окремою ухвалою створила нову урядову комісію у складі 16 членів у справі вироблення повної Конституції Української держави. Головою комісії був призначений міністр закордонних справ А.Ніковський, але фактично очолював комісією його заступник, член Всеукраїнської Національної Ради М.Білінський.

Приблизно в той час був завершений переклад українською мовою окремий проект конституції професора О.Ейхельмана. Провівши порівняльний аналіз цих двох проектів, можна побачити що, на відміну від першого проекту, який передбачав унітарний устрій Української держави, другий виходив з двох принципових положень – про суверенітет народу та феодально-державний устрій України [ 7].

З 2 вересня по 1 жовтня 1920 р. урядова комісія провела 39 засідань. На першому засіданні перевагу було віддано першому проекту, який розробила комісія і який був прийнятий за основу для подальшого обговорення [8]. Проект О.Ейхельмана також передбачали обговорити, проте голова ВНР М.Корчинський заявив що він "рішуче не погоджується з основними принципами конституції О.Ейхельмана, який на старості літ зберіг молодечу душу і закликає нас до запровадження в життя непридатної нам драгоманівщини" [9, с.122-123 ].

Комісія закінчила свою роботу наприкінці жовтня [10]. Вона виробила новий проект, який було подано Раді Міністрів для розгляду, ухвалення й оголошення [11, с.93].

Проект дістав назву "Основний державний закон Української Народної Республіки". Він складався з 10 розділів: 1. Українська держава (з 1 по 11 артику); 2. Православна Церква (12 артикул); 3. Права та обов'язки громадян (з 13 по 53 артикул); 4. Державна Рада і Державний Сойм (з 54 по 105 артикул); 5. Голова Держави (з 106 по 119 артикул); 6. Правительство (з 120 по 132 артикул); 7. Самоврядування (з 133 по 135 артикул); 8. Суд (з 136 по 143 артикул); 9. Оборона Держави (з 144 по 150 артикул); 10. Переходові і кінцеві постанови (з 151 по 158 артикул) [12].

Згідно з арт.1, Українська держава визнавалася "незалежною державною з демократично-республіканським, на основах парламентаризму, устроєм і яка має назву: Українська Народна республіка". У арт. 2 вказано, що "Повнота влади в Українській Державі належить загалу її громадян, що здійснює цю владу в справах законодавчої влади через Державну Раду, в справах виконавчої влади – через Голову держави і раду Міністрів, в справах справедливості – через незалежні суди". З цього артикулу вже можна судити про деякі зміни у загальній орієнтації державної політики. Тут мова йде вже не про владу тільки трудящих, як це було раніше, а про владу усіх громадян Української держави.

У Конституції закладено етнографічний принцип вивчення українських земель, що видно з арт: 4: "Територію Української Держави складають: Київщина, Волинь, Поділля, Херсонщина, Таврія, Катеринославщина, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина та Слобожанщина, а рівно всі інші землі, що їх в більшості заселяє український народ ...".

Артикул 12 визначав правове положення Православної Церкви в державі. Згідно з цим артикулом, Православна Церква відтворювала свою автокефалію з Патріархом на чолі у Києві. Загальні основи організації Православної Церкви у межах Української Держави передбачалося визначити окремим державним законом. Порівняно з проектом Конституції Всеукраїнської національної Ради у цьому проекті більш стримано ставиться питання щодо прав автономії у законотворчості, мала місце розробка законів, які були відірваними від реалії життя й не давали очікуваного ефекту. Наприклад, закон "про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР" від 28 лютого 1919 р. [13].

Усе це переконує в тому, що тодішні акти є для нас не тільки пам'ятками права. Ми бачимо в них цілком актуальні проблеми, і навіть негативний досвід наших попередників має неоціненне значення, щоб їх запобігти у нинішній законотворчості.

Література
  1. Солдатенко ВФ. Українська революція, концепція та історіографія (1918-1920 рр.). К., – 1999.

  2. Винниченко В. Відродження нації. – К., Відень. 1920. – Т.3.

  3. Музиченко П.П. Історія держави і права України: У 2 т. – Одеса, 1997-1998. – Т.2.

  4. ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп. 2. – Спр. 88. – Арк. 1, 2.

  5. Протоколи засідань комісії для вироблення закону про тимчасовий устрій та порядок законодавства У.Н.Р. ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп. 2. – Спр. 295.

  6. ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп. 2. – Спр. 87. – Арк. 16; Спр. 119. – Арк. 1-17.

  7. ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп.2. – Спр. 296. – Арк. 18.

  8. ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп. 2. – Спр. 52. – Арк. 269; Спр. 295. – Арк. 59-63; Спр. 52. – арк. 23-24.

  9. Слюсаренко А., Томенко М. Історія Української Конституції. – К., 1997.

  10. Слово. – К. – 1920. – 16 жовтня.

  11. Слюсаренко А., Томенко М. Історія Української Конституції. – К., 1993.

  12. Текст подано за: ЦДАВО України. – Ф.1065. – Оп. 2. – Спр. 294.

  13. Вісник державних законів ... – К., 1919. – Вип. 17.

Loading...

 
 

Цікаве