WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Галицький становий сейм: історія становлення та діяльність(1775-1845 рр.) - Реферат

Галицький становий сейм: історія становлення та діяльність(1775-1845 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Галицький становий сейм: історія становлення та діяльність(1775-1845 рр.)

У 1775 р. в Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений Галицький становий сейм (Landstnde), або так звані Стани крайові [7, с.98]. Це був провінційний становий сейм, організований за взірцем сеймів інших коронних земель Австрії. Створюючи цей орган, австрійська влада мала на меті ліквідувати традиційні установи польських сеймиків та прихилити на свою сторону шляхетську верхівку краю і в такий спосіб укріпити панування на галицьких землях.

Із зміцненням абсолютної влади Габсбургів сейм, колись важливий орган законодавчої влади та крайового самоуправління, перетворився на допоміжну установу австрійської адміністрації [4, с.15]. Лише назва та форма цього органу нагадувала про його минулу вагомість.

Згідно з патентом 1775 р., сейм повинен був складатися з магнатів, шляхти та представників міст. До магнатів відносили князів, графів, баронів, архієпископів, єпископів та інфулатів римо-католицького та греко-католицького обряду. Серед шляхти право участі у сеймі визнали за всіма поміщиками, котрі сплачували щорічно мінімум 75 ринських (тобто 300 польських злотих) так званої домінікальної контрибуції, та прелатами і каноніками обох обрядів. Крім того, магнати, як і шляхта, могли брати участь у роботі сейму, якщо не були мішаними підданими або, як їх ще називали, подвійними обивателями (sujets mixtes). Ними вважали усіх поміщиків, нерухома власність яких внаслідок розмежування опинилась по обидві сторони кордону, і не вдавалося встановити їх постійного місця проживання (domicylu). До категорії подвійних обивателів зараховували також осіб, землі яких знаходились на території Галичини, але вони реально виконували певні функції у Польщі і тому постійно перебували у Варшаві. Цих осіб позбавляли права участі в сеймі, оскільки вони "не зовсім належать до Галіції, і тому як станам держави, так і краю, якоюсь мірою через свою несвідомість, стають шкідливими" [2, с.56]. Міста мали у сеймі скромну репрезентацію в особі двох представників Львова. Імператриця Марія Терезія пообіцяла іншим містам, що і вони згодом здобудуть право представництва у сеймі, однак ні вона, ні її наступники не дотримали обіцянки, а тому участь міст у сеймі була лише символічною.

У 1787 р. до складу сейму ввійшли представники знаті Буковини, яка з 1786 р. підпорядковувалась галицькій адміністрації.

Повноваження галицького станового сейму були мізерними. Він розглядав деякі питання розподілу податків та мав право складати щодо цього певні документи і надсилати їх на розгляд Надвірної Канцелярії.

Сесії сейму відбувалися під керівництвом губернатора один раз на рік. Крім того, сейм обирав терміном на шість років зі свого складу виконавчий орган – Становий (Крайовий) комітет (Landes Ausschuss), який складався з трьох магнатів і трьох представників шляхти. Посади ці були платні – 2000 ринських за термін скликання. Що два роки двоє членів комітету змінювались, а нові кандидатури обирались таємним голосуванням і затверджувались імператором. Комітет мав також постійних членів: секретаря, архіваріуса та двох переписувачів (копістів) [1, с.146]. Комітет був також інформаційним та представницьким органом сейму.

Патент 1775 р. залишався на папері до кінця правління Марії Терезії. Впроваджений у життя він був імператором Йосифом ІІ у 1782 р. з деякими змінами, які полягали головно в обмеженні участі духовенства у роботі сейму [8, с.18]. У цьому ж році провели урочисту інаугурацію Галицького станового сейму. За йозефінських часів він збирався ще тричі – у 1784, 1786 та 1788 роках з метою вибору нових членів Cтанового комітету, проте він не мав жодного впливу на хід крайових справ і не представляв справжньої думки шляхетського стану. Лише у 1790-1791 рр. роках за підтримки імператора Леопольда ІІ сейм та його Cтановий комітет розвинули більш активну діяльність, зокрема виступили проти урбаріальної реформи та підготували проект "Хартії Леопольда" ("Charta Leopoldina"). За правління імператора Франца ІІ аж до кінця наполеонівських воєн Галицький становий сейм не збирався жодного разу.

Проте уряду був потрібний орган, який би підтримував думку, що центральна влада враховує потреби краю. На Віденському Конгресі були прийняті зобов'язання, що піддані австрійської корони отримають установу, "котра гарантує збереження їх нації" [6, с.12]. У зв'язку з цим силою патенту від 13 квітня 1817 року [9, с.32] віденський уряд відновив діяльність Галицького станового сейму. Насправді уряд не мав на меті посилити його позиції щодо центральної влади, проте цей досі недієвий політичний орган набув дещо більшого значення.

Як і раніше, сейм складався з чотирьох станів: духовного, магнатського, лицарського та міського, які приймали спільні рішення. До складу духовного стану входили архієпископи, єпископи, абати та інші вищі духовні особи обох обрядів, за якими імператор, на їхнє прохання, визнав право засідати у сеймі. Магнатський стан охоплював усіх князів, графів та баронів, як в Галичині, так і в інших краях австрійської монархії, якщо вони підписали галицький індигенат. Лицарський стан охоплював шляхту, записану до галицької метрики [3, с.26]. Міський стан представляли, як і раніше, два депутати міста Львова. За весь період існування сейму жодне інше галицьке місто не здобуло права представництва у сеймі, натомість до його складу увійшов ректор Львівського університету.

Як і раніше, виконавчим органом Станового сейму був Становий (Крайовий) комітет. Він складався з чотирьох відділів: шкільного, у справах управління, суспільних прибутків та шляхетських метрик. До його складу входили по два представники від перших трьох станів (духовенства, магнатів, лицарів) та один від четвертого – представник львівського міщанства. Крім того, Становий комітет отримав скромний службовий персонал та становий архів [5, с.37]. З 1829 р. він видавав друком короткі звіти про діяльність сейму.

Компетенція сейму була дещо розширена, хоча він був наділений лише дорадчими функціями винятково у справах краю. Але і цими питаннями сейм займався лише тому, що крайова адміністративна влада вимагала від нього "думки" [1, с.153]. З власної ініціативи сейм мав право вносити пропозиції до адміністрації краю з окремих господарсько-економічних питань.

Патент від 13 квітня 1817 року перечислив ті завдання, які сейм повинен був вирішувати: виконання вказівок губерніальної та центральної влади, стягнення та розподіл визначених урядом податків, зокрема квартирного податку, управління власним, так званим "становим вітчизняним фондом", збирання з дозволу губерніальної влади внесків для потреб краю, призначення станових посадових осіб, затвердження станових звань, ведення шляхетської метрики. Крім того, сейм здобув право делегувати представників до імператора, проте тільки за попереднім дозволом Надвірної Канцелярії [6, с.8].

З викладеного видно, що ці повноваження були значно ширшими, ніж передбачені інструкціями 1775 та 1782 рр., але жодне з них не мало істотного політичного значення для Галичини.

Сейм збирався один раз на рік у визначений імператором термін. Імператор також міг скликати надзвичайне засідання сейму, але цим правом ніколи не скористався. Сеймові сесії тривали, зазвичай, не довше ніж один тиждень. Головуючим був губерніальний службовець або один з магнатів, призначений імператором. Крім того, у сесіях брали участь спеціальні імператорські комісари, які перед початком роботи сейму оголошували завдання уряду, а після закінчення сесії забирали її протокол. Стала звичною практика перед офіційними сесіями проводити зібрання приватного характеру, на яких узгоджувалися погляди представників станів, щоб на офіційних сесіях не виникало жодних непорозумінь [3, с.51].

Виконавши урядові постулати, сейм ухвалював так званий "адрес" до імператора, після чого губернатор наказував розпустити цей орган.

Закон не визначав, якою мовою слід проводити сеймові наради. Була внесена пропозиція урядовою мовою встановити латинську. Цьому протистояв губернатор Хауер, який запропонував у робочому порядку вживати польську мову, а у кореспонденції з імператором та центральною владою – німецьку. Проект Хауера був прийнятий як тимчасовий, але на практиці застосовувався досить довго [1, с.152].

Усупереч побоюванням урядових кіл, що низький маєтковий ценз спричинить зосередження у Львові великої кількості шляхти, сеймові сесії не користувалися значною популярністю. Однак патент від 16 вересня 1818 року стверджував, що брак уповноважених на участь у сеймі не впливає на важливість прийнятих ним рішень, якщо присутні від імені усіх інших вислуховують та приймають до відома імператорську волю [5, с.24].

У такому вигляді Галицький становий сейм проіснував до 27 вересня 1845 року. За період своєї діяльності сейм не зробив нічого суттєвого для населення Галичини, представницьким органом якого був, хоча на його сесіях і виголошувались прогресивні думки щодо демократизації суспільства, зменшення фіскального тиску уряду, припинення політики онімечування населення. У цілому ж він діяв як становий орган галицької шляхти і не відігравав важливої ролі у політичному житті краю.

Література
  1. Grodziski St. Historia ustroju spoleczno-politycznego Galicji 1772-1848. – Krakow, 1971.

  2. Grodziski St. Postulaty szlachty Galicji Zachodniej z okazji holdu w 1796 roku. – Krakow, 1968.

  3. Kalinka W. Galicya i Krakow pod panowaniem austriackiem. – Pariz, 1853.

  4. Кульчицький В.С. До питання про Галицький становий сейм (1775-1848 рр.). // Наукові записки Львівського університету. Серія юридична. Вип.3. – Львів, 1956, – Т.38.

  5. Lozinski B. Z historii Stanw Galicyjskich. Szkice z historii Galicji w XIX wieku. – Lww, 1913.

  6. Lozinski B. Seim Stanowy (1817-1845). – Lww, 1905.

  7. Pilleriana. – 1772. – №V.

  8. Pilleriana. – 1775. – №XIII.

  9. Pilleriana. – 1782. – №IV.

  10. Pilleriana. – 1817. – №XVIII.

Loading...

 
 

Цікаве