WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові заходи щодо впорядкування судочинства гетьманщини (1648-1763) - Реферат

Правові заходи щодо впорядкування судочинства гетьманщини (1648-1763) - Реферат

Реферат на тему:

Правові заходи щодо впорядкування судочинства гетьманщини (1648-1763)

Гетьманщина – це усталена у науковій літературі назва відновленої української національної держави, яка існувала впродовж 1648-1782 рр. У ході національно-визвольної війни з-під влади Речі Посполитої влада гетьманської України поступово замінила статутові, шляхетсько-станові суди сіткою козацьких – сільськими, сотенними і полковими, очолюваними вищою апеляційною інстанцією – Генеральним військовим судом. Діяв також суд Генеральної військової канцелярії, а при Гетьманському правлінні – Третейський суд. Збереглись і деякі ланки старого судоустрою, до яких, зокрема, належали міські й духовні суди. Зазнавши значних змін, судочинство здійснювали окремі громадські та навіть домініальні суди, а у містах, інколи за участю козацької ради – отаманські суди. В особливих випадках створювали надзвичайні суди.

Судові функції виконували і такі органи, як Рада старшин, Генеральна старшина, цехові організації, словесні суди, суд грецького Ніжинського братства та деякі інші.

Поряд з докорінною реорганізацією судової сфери правовий простір теж зазнав змін, хоча скасовувались лише суто пропольські акти. Загалом залишались чинними всі так звані попередні права, закріплені у Березневих статтях 1654 року, тобто звичаєве право, польсько-литовські закони і магдебурзьке право. Дія ж російського права на територію Лівобережної України не поширювалась.

Різноманітні законодавчі акти, інколи взагалі несистематизовані, значною мірою були прикладом діяльності правників різних держав і часів на основі цілком відмінних принципів і часто задля діаметрально протилежних потреб.

Таке розмаїття судових органів і правових збірок на початку ХVІІІ ст. істотно не перешкоджало розгляду переважно незначних цивільних та дрібних кримінальних справ – адже найважчі у минулому земельні спори припинили своє існування разом з привілейованим шляхетським станом. Але з поступовим переходом країни до мирного життя правовідносини знову висунули на передній план приватні інтереси. Конфлікти, що потребували судової інтервенції, значно ускладнились, а їх кількість збільшилась. Особливо великі труднощі викликали ті випадки, коли рішення, винесені на підставі магдебурзького права, у порядку апеляції надходили до Генеральної військової канцелярії, де перегляд відбувався вже за Литовським статутом [1, с.417] (а тому у судовому декреті одночасно могли міститись посилання на обидва ці джерела) [2, с.191].

Однак найбільшою проблемою для всього судівництва було поєднання судових, адміністративних та військових повноважень у руках сотників і полковників у межах відповідних округів.

Проте подібна ситуація склалась не тільки у Лівобережній Україні, але й в цілому у Росії. Петро І зробив безуспішну спробу виправити становище, відокремивши суд і адміністрацію. Вжиті заходи мали вплив і на Гетьманщину: окремі укази Сенату – вищого органу управління російською державою (після царя), поставленого у 1711 р. на чолі усіх без винятку адміністративних установ – розв'язували в апеляційному порядку скарги на рішення українських суддів, а також давали загальні вказівки, що стосувались їхньої діяльності, наприклад указ від 4 квітня 1714 р. про прийняття постанов більшістю голосів [3, с.82].

На жаль, невиправдана тривалість процесів (справа в одній інстанції могла розглядатись у середньому 5 років, а в разі оскарження рішення – 10-15 років), штрафи на користь фаворизованої козацької старшини, призначення на посади за сімейними зв'язками – реальність, яка панувала в установах суду гетьманської держави [4, с.181].

З метою попередити подібне становище указом від 22 січня 1715 р. Петро І змінив порядок заміщення полкової і сотенної старшини. Цим самим передбачалось обрання гідних представників козацтва, котрі відзначались відданою службою і не заплямували честь ганебними вчинками [5, с.302]. Проте ці нововведення майже нічого не змінили, як і прийнятий згодом порядок безпосереднього призначення полковників царем [6, с.127-128], що призвело лише до узурпації адміністративно-судових посад вихідцями з Росії.

Обвинувачуючи гетьманський уряд, козацьку старшину і суди у різного роду порушеннях і в безладді, Петро І звернувся до гетьмана Скоропадського з суворими указами, вимагаючи провести низку реформ в адміністративно-судовій системі, зокрема реорганізувати Генеральну військову канцелярію [7. Ф.1407. Оп.2. Спр.223].

Виконуючи царську волю, гетьман у 1720 р. вніс істотні зміни у роботу Генеральної військової канцелярії і наказав проводити засідання визначеному колу осіб з Генеральної старшини [8, с.29].

Крім того, він розпорядився перекласти "правні книги" на тогочасну українську мову для полегшення їх використання у судових установах. Спеціальна комісія розпочала роботу над перекладом, проте задумане не виконала [9, с.46].

Посилаючись на численні скарги з приводу діяльності Генерального суду, у 1722 р. за указом царя було створено Малоросійську колегію. Суто російська за персональним складом, наділена функціями апеляційного суду у Лівобережній Україні, вона не тільки не поліпшила, а, навпаки, значно погіршила становище, "прославившись" хабарництвом під час здійснення судових повноважень.

Гетьман Полуботок, очолюючи Генеральну канцелярію, взагалі заборонив звертатися зі скаргами до Малоросійської колегії попри встановленого законом і практикою апеляційного порядку в українських судах, видавши у 1722-1723 рр. три акти, покликані усунути безладдя у судовій сфері. Першим універсалом від 19 серпня 1722 р. Генеральна канцелярія, різко засудивши діяльність сільських судів, заборонила вести процеси одноособово у непристосованих приміщеннях, не дотримуючись відповідних формальностей, та накладати надто великі штрафи. Другий універсал від 6 грудня 1722 р. і лист від 26 січня 1723 р. встановлювали порядок подання і апеляційного розгляду скарг. Особливо підкреслювалась недопустимість звернення до вищої інстанції, минаючи нижчу [10, див.: с.1-7].

Не покидав законодавчих спроб окреслення судової влади і сам цар: за указом від 5 листопада 1723 р. "Про форму суду" процес набував якісно нових рис, суттєво обмежуючи свободу дій українських суддів. Та й Верховна таємна рада при імператорі, пильно стежачи за козацькими судами, періодично коректувала їхню роботу. Так у 1727 р. царський представник в Україні таємний радник Ф. Наумов дістав таємну інструкцію, згідно з якою йому доручалось переглядати постанови в апеляційному порядку. Судам, зокрема Генеральному, наказувалось рішуче боротися з хабарництвом і надмірними накладами [11, с.81 82].

Проте незабаром центральний уряд усе ж таки реорганізував Генеральний суд, мотивуючи реформу його незадовільною роботою.

У 1728 р., зважаючи на скарги простих козаків з приводу рішень Генеральної військової канцелярії та окремих членів старшини, імператорський указ від 10 липня у котрий раз суворо вимагав припинити ущемлювати козацькі права. Заборонялось отримувати за ведення судових процесів будь-яку винагороду чи то у грошовій, чи то у натуральній формі, а особливо – привласнювати земельні наділи та інше майно, яке належить козакам, тим самим розорюючи їх і обертаючи на своїх підданих, а також використовувати козацтво на різноманітних роботах для власних потреб як оплату за розгляд справи або призначеного покарання [12, с.141].

Незважаючи на намагання керівництва гетьманської України і уряду імперської Росії налаштувати судову машину, процесуальні відносини відзначались численними порушеннями, викликаними, зокрема, застосуванням суддями законодавства на власний розсуд, залежно від їхнього особистого розуміння ситуації, а також пов'язаними з незнанням мови першоджерел та обмеженою кількістю друкованих видань чинних законів.

Після невдалої першої спроби впорядкування джерел права вдруге це питання порушив гетьман Апостол у проекті нового договору з Росією. У так званих "Рішучих пунктах гетьману Данилу Апостолу" 1728 року цар у загальних рисах підтвердив існуючу систему козацьких судів, регламентуючи порядок розгляду справ, апеляцій до Генерального суду, гетьмана і Колегії закордонних справ та накладення штрафів за несправедливі вироки. Для користі ж правосуддя, внаслідок того, що чинні в Україні законодавчі акти містять суттєві суперечності, які перешкоджають судочинству, Петро II наказав перекласти ті права, за якими судиться малоросійський народ, звести їх в одне ціле і для апробації надіслати до царського двору [13, с.60].

Loading...

 
 

Цікаве