WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Надання місту Львову магдебурзького права - Реферат

Надання місту Львову магдебурзького права - Реферат

Рада виконувала адміністративні функції. З часом вона стала виконувати також судові та законодавчі функції. Раді підпорядковувались усі громадяни міста, що володіли міським правом і проживали в місті або на його території.

Рішення ради, так звані "вількрани", мали силу закону і були загальнообов'язкові для населення міста. Судочинство спочатку здійснював війт. Згодом із підвищенням ролі міської ради вона поступово почала перебирати ці функції, що нерідко приводило до конфлікту між радою та війтом.

Рада володіла широкими повноваженнями також у галузях торгівлі та промислу. Вона була представником міської громади у зносинах з іншими державними органами. Лише рада вирішувала питання про надання міського права окремим особам або групам осіб. Свої засідання рада проводила у приміщенні ратуші. Головував на засіданнях ради бургомістр. Протокол вів писар, який вносив записи до книги ради. Найдавніша книга засідань відома з 1382 р. Кожен радник управляв окремою галуззю міського життя.

Певну роль в управлінні містом відігравали війт та лава. Повноваження війта в період перебування Львова у складі Галицько-Волинської держави були досить широкі. Усі ці повноваження зберігалися в часи Казимира Великого та Владислава Ягайло. З часом вони поступово обмежувались. Спочатку війт обирався громадою, потім його стали обирати лавники. Лавників обирала рада, спершу їх було 7, а з ХV cт. – 12 разом з війтом. Обирали їх пожиттєво, здебільшого з числа докторів права, медицини та ін. [2, с.182]

Війт разом з лавниками здійснював судівництво. Вони переважно розглядали кримінальні справи. З кінця ХІV ст. Львівська лава була апеляційним судом для міських судів, які судили за магдебурзьким правом у всій Галичині на основі привілею короля Владислава Варненчина з 1444 р. Львів був також "Mutterstadt", тобто взірцевим містом для міст округу. Міська рада, війт та лава разом з іншими службами творили магістрат, тобто апарат управління містом.

У місті не було єдиного суду. Діяв війтівський суд, де війт здійснював судочинство одноособово. Діяли й інші суди: 1) "потрібний" суд, який проводили тричі на тиждень; 2) "гайонний виложений" (відбувався кожного 15-го дня); 3) "гайонний гостинний", у якому брали участь гості міста; 4) "гайонний гарячий" – у тому випадку, коли злодія спіймано на місці злочину; 5) "великий бурграбський", який відбувався тричі на рік і де головував бургомістр. З середини XVIII ст. війтівсько-лавинні суди припинили свою діяльність.

Війт був головою суду дванадцяти лавників і оголошував вирок на підставі їхнього рішення. Суд лавників мав право виносити смертні вироки. Дохід війта та лавників складався з доходів із судових витрат, орендної плати із сіл та ін. Посада лавника була досить почесною. Так, щоб бути радником, спочатку треба було стати, лавником.

Міське громадянство могли набувати особи на підставі певної процедури. Міське право могла здобути повнолітня, добропорядна, законнонароджена особа, християнин. Воно надавалось на підставі рекомендаційних листів з місця прибуття особи або якщо за нього поручалось кілька львів'ян. Шляхтич мав надати документи, які підтверджували його родовід [9].

Особа, яка бажала набути міського права, повинна була зректися своїх попередніх прав. Надаючи магдебурзьке право українцям та вірменам, зазначали, що міське право сягає так далеко, що навіть поширюється на "вірмен та русинів". Для іноземців, які хотіли дістати міське право, необхідною умовою було католицьке віросповідання. Міське право не набувалось за спадщиною та за народженням. Діти львівських міщан могли набути міського права тільки після проходження спеціальної процедури. Виняток був лише для представників давніх та відомих львівських родин. Міським правом не володіли жінки та неодружені чоловіки. Неодружені чоловіки з 1411 р. сплачували спеціальний податок "бикове". Відомий також і майновий ценз, який полягав у володінні нерухомим майном у межах міста на суму від 3 до 6 тис. злотих. Новообрані особи, яким було надано міське право, мали сплатити міський податок на кілька років наперед та зробити місту подарунок відповідно до своєї професії і кваліфікації.

Особи, які діставали міське право, складали присягу на вірність громаді та міській владі. Датою прийняття до міської громади вважали день винесення магістратом відповідного рішення. Після цього новообраного вписували у відповідний реєстр і повідомляли про його права. Якщо особа з певних причин втрачала міське право, то вона зобов'язувалась повернути цей документ до магістрату.

В окремих випадках міське право могли набути й жінки, проте рада повинна була призначити опікуна. Міське право звичайно не надавалось у часи безкоролів'я.

Надання міського права не мало масового характеру. Так у 1405 р. його було надано 16 особам, у 1410 р. – 19 [10]. Осіб, яким надавали міське право, реєстрували у спеціальних книгах "Libri electionum et jus givitatis susci pientium" (Книги виборів та реєстрації осіб, яким надавалось міське право).

Надання міського права підвищувало матеріальний та соціальний статус особи. Жителі м. Львова, які володіли міським правом, звільнялись від сплати окремих податків. Це також давало право участі у міському самоврядуванні, тобто обирати та бути обраним. Наприклад, радником могла стати особа чоловічої статі, що володіла міським правом та була віком від 25 до 90 років [5, с.119]. Така особа мала бути народжена у шлюбі, не зраджувати та не бути зрадженою у шлюбі, а також не займатися лихварством. Лавником міг бути будь-який житель м. Львова, що володів міським правом та досяг 21-річного віку.

Посади радника та лавника не могли діставати жінки, психічно хворі особи, особи з певними фізичними вадами (сліпі, глухі), євреї, неодружені та незаконнонароджені [11].

Після надання місту магдебурзького права найбільше до Львова прибувало німців, дещо меншу кількість становили поляки. Певну кількість становили українці, євреї та інші. Поляки прибували переважно з таких міст: Вроцлав, Краків, Люблін; українці – з Перемишля, Белза, Самбора, Галича.

Надання м. Львову магдебурзького права та надані місту привілеї в цілому створили правові та соціально-економічні передумови існування м. Львова як важливого політичного та соціально-економічного центру середньовічної Європи.

Література
  1. Jakowliw A. Das Deutsche Recht in der Ukraine. – Leipzig, 1942.

  2. Владимирський – Буданов М. Німецьке право в Польші і Литві // Розвідки про міста і місцевості на Україні – Руси в XV-XVIII ст. – Львів, 1903.

  3. Zubrycki D. Kronica miasta Lwowa. – Lwow, 1844.

  4. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 55. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 2.

  5. Heiner Luck Magdeburger Becht in der Ukraine. – Wien, 1990.

  6. Akta Grodrki i Zimski. – Lwow, 1872. – Т.3.

  7. Львівська наукова Бібліотека імені Василя Стефаника.

  8. Відділ рукописів. Ф. 63. Спр. 36. Арк. 57.

  9. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 131. Спр. 171. Арк. 1.

  10. Zimorowicz B. Historia miasta Lwowa. – Lwow, 1844.

  11. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 955. Арк. 8.

  12. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 955. Арк. 18.

  13. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 955. Арк. 19.

Loading...

 
 

Цікаве