WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Надання місту Львову магдебурзького права - Реферат

Надання місту Львову магдебурзького права - Реферат

Реферат на тему:

Надання місту Львову магдебурзького права

Магдебурзьке право (Sachsishes Weichbild або Weichbildrecht) являє собою збірник законів, які з'явилися наприкінці ХІІ ст. Основою магдебурзького права стало Саксонське зерцало та Магдебурзьке міське шиффенське право.

Магдебурзьке право з'явилося у Німеччині після ознайомлення її імператорів із звичаями італійських міст. Уперше це здійснив Оттон Великий, надавши містам на ріках Ельбі, Одері прав міського самоврядування. Ці нові міста виникали на місцях проведення ярмарків. Місце проведення ярмарків позначалось особливим законом "Wechbild", що в перекладі означає "укріплений будинок" і зображалось хрестом разом з мечем та капелюхом або щитом.

Після звільнення міст від влади місцевих феодалів термін "Wechbild" у Саксонському праві вживають у значені "міське право". У Алеманському праві йому відповідали "Markrecht", а у Баварії та Aвстрії – "Burgfrieden".

В Україні, Польщі та Литві магдебурзьке право було введене німецькими колоністами. З 1252 р. магдебурзьке право поширюється на польські міста, а в 1294 р. і на українські землі. Вперше воно було надане м. Новий Санч [1, с.8], а в 1339 р. м. Сяноку Галицьким князем Болеславом Юрієм ІІ [2, с.1].

Відомий історик м. Львова Денис Зубрицький (1772-1862) у своїй "Хроніці міста Львова" зазначає, що німці почали селитись у Львові та інших галицьких містах ще за часів Данила Галицького [3, с.41]. Це також стверджували М.Грушевський, М.Владимирський-Буданов та інші. Німці судилися за своїм правом і їхня громада у Львові була досить численна. Деякі дослідники пов'язували численність німецької громади з німецькою назвою міста Львова "Lemberg". Ця назва вживалась у грамоті князя Юрія ІІ від 1334 р., у документі Львівських радників 1340 р. та ін. [4]. Зберігалась вона і у грамотах польських та угорських королів.

М.Владимирський-Буданов згадував не просто про використання магдебурзького права німецькою громадою, але й про його можливе широке застосування. Це, на його думку, стало однією з причин, що король Казимир Великий не згадував прямо про надання м. Львову вперше магдебурзького права [2, с.6-7]. Такої ж думки, дотримується сучасний німецький дослідник професор Гейнер Люк [5, с.113-114].

Після смерті у 1340 р. останнього галицького князя Юрія ІІ Тройденовича місто Львів було захоплено військом польського короля Казимира Великого. Остаточно м. Львів, як і всю Галичину, Казимир захопив у 1349 р.

У грамоті короля Казимира Великого від 22 червня 1352 р. вказано про надання онукам колишнього львівського війта Бертгольца права на володіння млином в с. Малі Винники, що є ще одним підтвердженням існування у м. Львові значної німецької громади [6, с.13-18]. Німецька громада у своїй діяльності користувалася магдебурзьким правом, а деякі його правові норми поширювались на все населення міста. Тобто існував магістрат за німецьким зразком з бургомістром на чолі, який використовував у своїй печатці герб міста.

Першим офіційним документом про надання м. Львову магдебурзького права став привілей, виданий 24 червня 1356 р. королем Казимиром Великим [7]. Він починався із вступу, де вказувалось, що для піднесення добробуту міста на вічні часи йому надається німецьке (магдебурзьке) право. У привілеї зазначалось, що місто виводиться з-під юрисдикції руського (українського) права, а також з-під влади каштелянів, воєвод, суддів, підсуддів, возних та інших службовців. Жителі міста були відповідальні тільки перед своїм війтом. Війт був відповідальний перед королем або старостою, якого призначав король. Він мав право видавати відповідні постанови та застосовувати кримінальні покарання. Війт здійснював судочинство як у цивільних, так і кримінальних справах. Магдебурзьке право поширювалось на всіх жителів міста, а також на "Вірмен, Євреїв, Русинів, Татар та Сарацинів" та іншого всякого стану і професій, але у тому випадку, коли вони на власне бажання захочуть користуватись магдебурзьким правом. Якщо згадані нації відмовляться від магдебурзького права, то вони можуть судитися за своїм правом та виносити відповідні судові рішення, проте зі згоди війта. Згідно з привілеєм для поліпшення матеріального становища міста йому надавалось 70 франконських ланів у лісах, виноградниках, луках і пасовищах. За 60 ланів мала сплачуватись орендна плата у розмірі 24 "руських грошей" за кожен лан. Десять ланів після викорчовування у місцевості Білогорщі надавалась під пасовища безоплатно.

Зубрицький Д. ставить під сумнів наявність такого привілею за браком оригіналу. Проте інші дослідники вважають, що такий документ був, але оригінал міг згоріти під час численних пожеж [3, с.36-37]. У відділі рукописів Львівської Національної Бібліотеки імені В. Стефаника зберігається копія цього документа [7].

Іншим був привілей, виданий королем Казимиром Великим у 1368 р. Ним збільшувалась територія міста до 100 ланів, з них 1 лан призначався для будівництва костела, 10 ланів – для пасовища, а 89 ланів – для потреб міщан з річною оплатою 12 "празьких грошей" від лану до королівської скарбниці [6, с.27-33].

Після смерті Казимира Галичиною правив опольський князь Владислав з уповноваженнями від угорського короля Людовика. Привілеєм 1372 р. він підтвердив привілеї Казимира Великого [8], а привілеєм у 1373 р. надав місту право на вільну торгівлю в усіх польських та угорських містах із сплатою звичайного мита [6, с.8]. У 1378 р. князь Владислав надав право вільного вибору війта та з сплатою 1/3 доходів війта у дохід князя [6, с.59].

Наступним був привілей, виданий угорським королем Людовиком 9 травня 1379 р., який підтверджував попередні привілеї і надавав місту Львову "право складу" [6, с.50]. Це право зобов'язувало всіх купців, які їхали з Угорщини на північ або, навпаки, заїжджати до міста Львова упродовж 14 днів і продавати та виставляти свій товар. Якщо товар був куплений, то купці мали сплачувати мито до бюджету міста. Дочка Людовика королева Ядвіга дипломом від 8 березня 1387 р. затвердила надані місту привілеї. Король Владислав Ягайло також підтверджував попередні привілеї та надав радникам права вибору війта із сплатою 2/3 доходів у дохід короля, а 1/3 у дохід війта.

З інших документів вартий уваги привілей, виданий 1415 р., який надавав місту королівські ґрунти, що знаходились поза межами міста. З часом на цих землях було побудовано кілька підміських сіл. Протягом наступних кількох століть польські королі надавали ще цілу низку привілеїв, які значно розширили статус міста Львова.

Громадянськими правами у повному обсязі володіли лише католики – спочатку це були німці, а згодом поляки. Українці, вірмени та євреї поступово обмежувались у своїх правах. Крім національного поділу, існував ще й територіальний. Міським правом у повному обсязі користувались особи, які проживали у межах міста.

Міське самоуправління здійснювалось міською радою на чолі з бургомістром, який спочатку виконував лише адміністративні, а з часом і судові функції. Аналізуючи архіви та інші джерела, можна дійти висновку, що рада діяла ще до 1356 р. Вона складалась з шести радників, що обиралися на виборах громадянами міста. Називалися вони урядуючими, а радників, обраних у попередні роки – називали "старими" радниками. З XVI ст. їхня кількість збільшилась до дванадцяти, а довибори радників здійснювали самі радники, що суттєво обмежило вплив населення міста на міське самоврядування, унаслідок чого спалахнула боротьба між населенням та міською олігархією. У результаті цього на підставі декрету короля у 1577 р. було створено "колегію 40 мужів" [9, с.123-125], які обиралися серед купців та ремісників і були представниками міщан в адміністрації міста. Проте ця колегія виконувала переважно дорадчі функції.

Засідання міської ради проводив бургомістр, якого обирали із числа радників. Бургомістра обирали кожного року з трьох радників – одного призначав староста як представник короля, другого обирала громада, третього – радники. Кожен з обраних виконував обов'язки бургомістра упродовж чотирьох місяців. Бургомістр був головою ради, проводив засідання, представляв міську раду у зносинах з іншими органами та зберігав міську печатку з міським гербом.

Loading...

 
 

Цікаве