WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Категорії системного аналізу – методологічні основи дослідження правової системи - Реферат

Категорії системного аналізу – методологічні основи дослідження правової системи - Реферат

Реферат на тему:

Категорії системного аналізу – методологічні основи дослідження правової системи

Процес глобалізації, інтеграції та диференціації сучасної земної цивілізації спричинили ряд суттєвих змін у розвитку людства. Ці зміни зачепили й таку сферу соціальної дійсності, як правові системи, що викликало потребу їх реформування, основою якого має бути науковий аналіз правової дійсності. При проведенні такого роду дослідження особлива увага повинна приділятися системному підходу.

За своєю природою системний підхід є міждисциплінарним, загально-науковим методом, він виступає засобом формування цілісного світогляду, оскільки є методом дослідження об'єкта як цілого (тобто сукупності елементів, що пребувають у взаємодії та породжують цілісні властивості).

На сьогоднішній день системний підхід широко використовується у різних галузях знань, що дає підставу говорити про його універсальність [1; 2; 3]. Ефективність його застосування пов'язана з відносно закінченим процесом формування системного підходу як цілісної методології (зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату) [4; 5; 6; 7 та ін.].

Системний підхід необхідно відрізняти від принципу системності, який в методологічному плані забезпечує загальну позицію щодо пізнання того чи іншого явища з позицій закономірностей системного цілого та взаємодії частин і утворення особливого гносеологічного зрізу (виміру) реальності [8, c.10].

Системний підхід є таким аспектом дослідження, який передбачає розгляд об'єкта як складного, багатогранного та багатоякісного явища, що складається з елементів, зв'язки між якими утворюють його відносно незмінну структуру та забезпечують цілісність [9].

Якщо у системному підході виділити одну із його сторін, зокрема основні правила та принципи його елементно-структурної методології, то можна отримати системний аналіз. Він є комплексом спеціальних процедур, прийомів та методів, що забезпечують реалізацію системного підходу.

У науковій літературі міститься достатньо великий матеріал щодо системного аналізу [10; 11; 12; 13; 14; 15 та ін.]. Узагальнюючи основні позиції щодо поняття системного аналізу, його можна визначити як сукупність методів та прийомів дослідження і конструювання цілісних (складних) об'єктів.

При системному дослідженні оперують великим понятійним апаратом, основним (центральним) в якому є поняття системи.

У природі існують предмети, явища, об'єкти, процеси, які можна розглядати як систему, але методологічно правильною у спорі про те, що являє собою система – реальність чи плід розуму [16, c.37-46], є точка зору, що систем як таких у природі не існує. Системні об'єкти (біологічні, екологічні, космічні тощо) існували та існують незалежно від системного аналізу та поняття (терміна) "система". Тобто система – це поняття, яке є засобом дослідження складних об'єктів, а тому ототожнення його з реально існуючими явищами та процесами є методологічно неправильним.

Система – слово грецького походження, що означає "складене з частин", "об'єднання" (складаю, об'єдную). Воно використовується як у побутовій мові, так і у науковій сфері і трактується по-різному: як сукупність елементів у взаємодії, що утворюють певну цілісність; сукупність об'єктів, взаємодія яких викликає появу нових інтегративних властивостей (якостей, не притаманних окремим компонентам); взаємопов'язаний комплекс елементів, що виділені із оточуючого середовища і розглядаються як ціле, тощо [17, c.475-476; 18, c.408-409; 19, c. 99; 20, c.12; 13, c.6; 15, c.118].

Тлумачний словник української мови серед інших значень слово "система" трактує як сукупність елементів, одиниць, частин, що об'єднані спільною ознакою, призначенням, або структуру, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин [21, c.207].

Конкретизуючи поняття "система" у цій множинності тлумачень, можна визначити, що вона є цілісною сукупністю (комплексом) закономірно розташованих та взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів. До основних ознак системи, як правило, відносять: 1) комплексність (сукупність) елементів; 2) впорядкованість та подільність елементів; 3) наявність зв'язків між ними; 4) наявність цілісних властивостей. Ознаками, що відрізняють систему від інших явищ є цілісність, зв'язок, стійка структура.

У науковій літературі існують різні позиції стосовно класифікації систем [17, c.476; 15, c.122-123 тощо]. Їх поділяють на прості і складні; матеріальні та ідеальні; малі, складні, ультраскладні (зокрема, соціальні організації), суперсистеми; концептуальні, штучні, змішані (наприклад, суспільство, держав, право). Якщо всі існуючі у дійсності сукупності об'єктів розмежувати, то можна отримати три класи: неорганізовані сукупності, неорганічні та органічні системи. Двом останнім притаманна наявність зв'язків між елементами та поява у цілісній системі нових властивостей, не притаманних окремим елементам.

Використовуючи різні критерії, можна було б продовжити виділення окремих видів систем. Проте більш доцільною видається класифікація, яка здійснюється відповідно до предмета та мети дослідження. Так правову систему (що є підсистемою соціальної системи суспільства як впорядкованої сукупності людей) можна віднести до органічних систем. Ці системи відрізняються від неорганічних тим, що: 1) мають структурні та генетичні зв'язки; 2) мають зв'язки координації та субординації; 3) мають управляючі механізми; 4) внутрішня організація цих систем складається з блоків (підсистем); 5)властивості частин визначаються структурою цілого; 6) відбувається постійне оновлення елементів у системі: 7) активність частин передається цілому; 8) функціонуючі частини є якісно перетвореними (трансформованими з первинних) [15, c.129-131].

Поряд з поняттям "система" у понятійному апараті важливу роль відіграють поняття "елемент", "структура", "зв'язок", "функція", "функціонування", "мета", "ціле".

Первинною щодо структури є система. Якщо відома система, то структура є її деяким аспектом, а саме – єдністю її інваріантних властивостей. У процесі дослідження об'єкт виступає як система, в якій виявляються закономірні зв'язки між її елементами. Елемент, як правило, визначається як "складова частина, складник чого-небудь"; "частина системи, що не підлягає подрібненню"; "внутрішньо вихідна одиниця системи, яка у взаємодії з іншими елементами складає систему як ціле" тощо [22, c.890; 13, c.4; 23, c.231; 9, c.14; 15, c.151].

Отже, можна сказати, що елементи системи це її внутрішні компоненти (мінімальні одиниці), які у взаємодії з іншими необхідними компонентами утворюють систему як ціле. Елемент є своєрідною межею можливого членування об'єкта. При характеристиці не розглядається його будова, а розглядаються його властивості як одиниці у межах цілого. У системі як органічному цілому елемент є мінімальною одиницею, здатною до відносно самостійного функціонування. Елемент завжди є функційною одиницею і цим він відрізняється від частини. Частина тлумачиться, як правило, як "складова одиниця, елемент цілого", як філософська категорія парна з категорією "ціле" [21, c.804; 17, c.571; 18, c.515-516]. Частина є вказівкою лише на внутрішню належність чогось об'єктові. Таким чином, кожний елемент може бути частиною, але не кожна частина – елементом. Елементами можуть бути не тільки предмети, а й різні явища та процеси. Часто елементи у складних системах групуються у підсистеми, які є відносно самостійними частинами системи, що складаються з елементів.

Окремі автори повну (необхідну та достатню) сукупність елементів системи називають складом (набором елементів, взятих поза структурою системи) [24, c.17]. Однак серед понять системного аналізу більш важливим є поняття структури, системи, оскільки саме структура виконує роль системоутворюючого фактора і співвідноситься з поняттями "елемент", "зв'язок".

Більшість визначень поняття структури дається через зв'язки та відносини [24, c.18]. Самі ж елементи в дане поняття не входять. Однак такий підхід не розмежовує статику і динаміку, зв'язків у об'єкті, що є найсуттєвішим моментом у структурному "зрізі". Структура ж є сукупністю стійких взаємозв'язків, що забезпечують цілісність об'єкта, збереження основних властивостей при різних внутрішніх та зовнішніх змінах [9, c.14]. Стійкість є характерною особливістю структури взагалі. У структурному аналізі важливим є не тільки вияв стійких у часі елементів, але й зв'язків, які характеризують стійкість системи та виявляються в цілісних властивостях останньої. Це дає підставу деяким авторам визначати структуру як стійку єдність елементів, їх відносин і цілісності системи або як склад елементів та постійні зв'язки між ними [15, c.145; 13, c.7]. Отож, під структурою системи слід розуміти стійку єдність елементів та постійних зв'язків між ними, що утворюють цілісну систему.

В той же час необхідно відзначити, що у системних дослідженнях обов'язковими є не тільки структурний (статичний), але й функційний аспекти системи, який розкриває організаційно-цільову динаміку системи, а функціонування елементів у ній забезпечується встановленням та реалізацією зв'язків.

Серед різних значень [13, c.5; 25, c.133; 17, c.152] під поняттям "зв'язок" розуміють спосіб взаємодії, взаємозалежності явищ чи елементів певної системи. Зв'язки є виразом єдності системи, адже елементи її не є випадковим нагромадженням, а становлять єдине ціле, що існує на основі зв'язків. Взаємодія елементів виступає умовою самого процесу виникнення системи, її функціонування, зміни та розвитку. Будь-які зв'язки реально існують лише через різноманітні форми руху. Тому зміст тієї чи іншої форми зв'язку визначається природою відповідної форми руху матерії. Особливого характеру набувають зв'язки соціальні, що виникають у процесі людської діяльності.

Існують різні точки зору щодо класифікації зв'язків [26, c.135-138; 15, c.138 та ін.], їх поділяють на: суттєві та несуттєві, внутрішні та зовнішні, необхідні та випадкові, прямі та зворотні, взаємні та односторонні, жорсткі та гнучкі (у суспільстві зокрема) тощо. Особливу увагу у літературі звертають на такі їх види: 1) рекурсивний (необхідний з'язок за правилом причина – наслідок); 2) симетричний (посилений зв'язок елементів, що породжує цілісні властивості системи); 3) циклічний (складний зворотний зв'язок).

Loading...

 
 

Цікаве