WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціальна держава - Реферат

Соціальна держава - Реферат

Реферат на тему:

Соціальна держава

Згідно зі ст.1 Конституції 1996 року, Україна є соціальною державою. Безперечно, таке проголошення відображає не реальну дійсність, а лише прагнення та орієнтацію молодої Української держави, є декларацією її намірів. Це конституційне положення поставило на порядок денний актуальне завдання перед суспільними науками і, в першу чергу, теорією держави та права – визначити й дослідити сутність, ознаки і функції соціальної держави, науково обґрунтувати її загальнотеоретичну характеристику, накреслити шляхи побудови такої держави в Україні. Останнє завдання, яке логічно випливає з попередніх, уявляється особливо важливим. Проте, цілком зрозуміло, що без чіткої та цілісної науково-теоретичної концепції соціальної держави неможливо втілити в життя її основні ідеї та принципи. Слушною є думка академіка АПрН України Ю.С.Шемшученка, що "у державотворчій діяльності краще йти від загального до конкретного, а не навпаки, бо без теорії практика дійсно сліпа" [1 с.3].

Разом з тим, загальновизнаною є теза про те, що будь-яка теорія, будь-яка наукова думка виникає, існує та розвивається в певній поняттєвій формі. Чіткому розумінню поняття "соціальна держава" заважає низка обставин, серед яких дослідники виділяють складність цього явища [2 с27], неоднозначність самого слова "соціальна" [3, с.101; 4, с.118; 5, с.54], невизначеність завдань держави, яка, згідно з сучасними теоріями, повинна не просто бути уособленням влади, але таким інститутом, що існує саме для людей [6, с.64].

Аналіз доступної нам сучасної наукової літератури (передусім – української та російської) з проблематики соціальної держави приводить до думки щодо можливості виділити три основні, системно-взаємопов'язані між собою "блоки" завдань такої держави, розгляду яких і присвячується дана стаття.

Перший "блок" завдань – це створення юридичних та фактичних умов для самостійного забезпечення працездатною людиною для себе та для своїх близьких гідного життя, а також здійснення державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення, "соціальних аутсайдерів", хоча б на рівні прожиткового мінімуму. Другий "блок" завдань – забезпечення реальних гарантій реалізації економічних і соціальних прав громадян. І третій – це заходи, спрямовані на мінімізацію невиправданих соціальних відмінностей, стримування майнового розшарування населення, зміцнення соціальної злагоди і єдності народу.

Розглянемо зазначені "блоки" завдань докладно.

1. Соціальна держава повинна створити необхідні передумови для того, щоб її громадяни мали змогу забезпечити себе та свою сім'ю усім необхідним, не вдаючись до державної опіки. І лише особи, які не можуть з тих чи інших об'єктивних, не залежних від них причин (хвороба, непрацездатний вік та ін.) утримувати себе, повинні одержувати від держави достатню допомогу, щоб вести гідний людини спосіб життя. Для виконання цих завдань держава має проводити активну соціальну політику, проте не перетворювати суспільство, за висловом Г.Габіша, в "суспільство отримувачів допомоги" [7, с.171], щоб за наявності соціальних гарантій та субсидій було ліпше отримувати допомогу, ніж працювати.

Соціальна держава може бути визначена в своєму конкретному та загальному значенні як держава, яка передусім зобов'язана сприяти самостійності та відповідальності кожного індивіда за свої дії і, крім того, надавати соціальну допомогу тим громадянам, які не з власної вини не можуть визначити або нести відповідальність за власний добробут [5, с.56].

Таке розуміння завдань соціальної держави деякими ученими [8, с.16-17; 9, с.4; 10, с.37; 11, с.3] відображає їхню прихильність до ліберальної моделі соціальної політики, яка припускає надання можливостей для розв'язання індивідуальних проблем самому громадянинові, а держава лише формує для цього умови й покладає на себе ті функції, які не може виконати власними силами особа або сім'я. Метою соціальної політики за такого підходу є забезпечення рівності можливостей, надання рівних шансів усім у досягненні того соціального статусу, який відповідає кожній особистості [12, с.5-6]. Сучасний лібералізм визнає необхідність державної підтримки тих, хто опинився в складній ситуації, визнає відповідальність суспільства і держави за забезпечення всім гідного людини рівня життя, але вважає таку відповідальність лише вторинною. Первинною ж є особиста відповідальність людини за своє матеріальне становище, в тому числі і пов'язана з соціальним страхуванням від різних чинників ризику.

У контексті викладеного не можна не згадати відому енцикліку папи Пія XI "Quadradesimo anno", в якій був сформульований принцип субсидіарності. Цей принцип католицької доктрини повинен був сприяти досягненню "золотої середини", що гарантує найбільш справедливий суспільний устрій, рівновагу між свободою та рівністю. У найзагальнішому вигляді його можна розуміти як заборону і недоцільність надмірної соціальної опіки держави над людиною при вирішенні проблем, з якими особа взмозі дати собі раду самостійно.В цьому сенсі католицька доктрина головним завданням соціальної держави вважає гармонійний розвиток соціально відповідальної особи, піклування про її свободу та гідність.

Розглядаючи перший "блок" завдань соціальної держави, стикаємось з питанням – чи може людина мати атрибут громадянської самостійності, щоб, за словами І.Канта, бути зобов'язаною своїм існуванням та утриманням не свавіллю когось іншого у складі народу, а своїм власним правам і силам, як члена спільноти, при адміністративно-командному методі ведення господарства, при відсутності права приватної власності? Безумовно, що ні.

Сумний приклад СРСР та інших країн "соціалістичного табору" наочно довів, що альтернативи ринку немає. Проте досвід капіталістичних країн показує, що ринковій економіці властиві свої, теж досить непривабливі і негативні риси. Тому економічною основою соціальної держави повинно бути не просто ринкове господарство, а соціально орієнтоване, яке відомий німецький економіст А.Мюллер-Армак уявляв у вигляді певного магічного трикутника, вершинами кутів якого є цілі особистої свободи, економічного і соціального забезпечення та економічного зростання [13, с.268]. Соціальна орієнтованість економіки полягає, по-перше, в тому, що виробництво дає змогу створити й нагромадити матеріальні ресурси, необхідні для забезпечення існування соціально найбільш незахищених верств населення – непрацездатних (за віком чи за станом здоров'я) та вимушено безробітних. А, по-друге, в тому, що це виробництво у кінцевому підсумку підпорядковується задоволенню матеріальних та культурних потреб усіх членів суспільства [14, с.27].

2. Соціальна держава – це держава, основним завданням якої є створення умов і відповідальність за реалізацію так званих прав людини "другого покоління", тобто соціальних, культурних та економічних. Це положення, як видається, є, безперечно, центральним у сучасній концепції соціальної держави [15, с.130; 16, с.23; 17, с.3; 18, с.118] – адже держава, в якій реально не забезпечені вищеназвані права і яка навіть не прагне до цього, однозначно не може називатися соціальною.

Загальна Декларація прав людини проголошує, що кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній й культурній галузях за допомогою національних зусиль та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (ст.22). Положення цієї та інших статей Декларації, присвячених правам "другого покоління", були розвинені і деталізовані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії, Конституціях багатьох країн, у тому числі й України. Але, незважаючи на це, питання про статус та гарантії соціально-економічних прав до наших днів залишається дискусійним.

Безумовно, ця категорія прав людини має свою специфіку – адже ступінь їх гарантованості з боку держави, на відміну від "класичних" прав (політичних і особистих), перебуває у досить жорсткій залежності від стану справ в економіці або, за виразом І.Ледях, від "соціальної дієздатності держави" [16, с.27]. За прикладами для підтвердження цієї тези далеко ходити не треба: на тлі масового безробіття, тотального зубожіння та інших сумних реалій життя в Україні, закріплені Конституцією положення про забезпечення прав особи на працю (ст.43), соціальний захист (ст.46), житло (ст.47), достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.48) виглядають досить декларативними і, є, скоріше, "добрими намірами" держави.

Якщо особисті права головно спрямовані на забезпечення свободи від протиправного втручання державної влади, то для соціальних прав характерною є наявність претензій на забезпечення і здійснення інтересів індивіда за допомогою державних дій. На державу покладаються додаткові вимоги щодо здійснення державної соціальної політики на основі тих ресурсів, які держава може виділити на ці цілі. Тому основні громадянські та політичні права людини, такі як право на життя, право на визнання правосуб'єктності, свобода думки, совісті, релігії та інші не мають суттєвих відмінностей за ступенем їх забезпечення, чого не можна сказати про рівень забезпечення соціально-економічних прав, який багато в чому зумовлений рівнем промислового та соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни [15, с.131; 19, с.43]. Не випадково, багато західних учених не визнають прав людини "другого покоління" суб'єктивними, оскільки вони не можуть бути безпосередньо захищені державно-правовими засобами передусім у судовому порядку. Тому чимало держав, наприклад США, не приєдналися до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, посилаючись саме на цю обставину [18, с.109].

Забезпечення соціальних прав у суспільстві потребує докорінної перебудови відносин власності, визнання непорушності та гарантованості кожному громадянинові економічної свободи. Збереження і розвиток усіх форм власності – необхідна умова для набуття особою економічної свободи, без якої неможлива і свобода політична. Економічна свобода індивіда, його економічна незалежність – умови становлення громадянського суспільства як суспільства незалежних і повноправних громадян, свобода яких гарантована, права надійно захищені [20, с.81-82].

Loading...

 
 

Цікаве