WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Доктрина меж національного (внутрішнього) оцінювання європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини як вагомий чинник її тлумачення - Реферат

Доктрина меж національного (внутрішнього) оцінювання європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини як вагомий чинник її тлумачення - Реферат

Реферат на тему:

Доктрина меж національного (внутрішнього) оцінювання європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини як вагомий чинник її тлумачення

Вступивши до Ради Європи і ратифікувавши Конвенцію про захист прав і основних свобод людини (далі – Конвенція), Україна повинна неухильно виконувати низку взятих на себе обов'язків.

Ратифікація Конвенції зумовила виникнення жвавих дискусій щодо юридичної природи цього акта, особливостей його застосування у конкретних умовах нашої держави і ролі та значення практики Європейського Суду з прав людини (далі – Євросуд) стосовно розуміння змісту передбачених Конвенцією прав та основних свобод людини.

Конвенція виступає чи не єдиним прикладом міжнародного договору, реалізація положень якого забезпечується ефективним механізмом, представленим Євросудом і Комітетом Міністрів Ради Європи. Завдяки їхньому функціонуванню дотримання та виконання конвенційних норм країнами-учасницями перебуває під безпосереднім контролем Ради Європи, що своєю чергою зумовлює можливість швидкого й ефективного реагування на порушення прав та основних свобод людини у тій чи іншій державі.

Рішення Євросуду у їх резолютивній частині виступають основною формою реакції контрольного механізму Ради Європи на "невідповідну" поведінку держави. Беручи до уваги практичну неможливість невиконання згаданих рішень з огляду на негативні для держави політичні наслідки такого кроку, очевидною є наявність серйозного втручання у суверенітет країн-учасниць. Таке втручання не є порушенням юридичних норм, оскільки носій суверенітету попередньо погодився на добровільне виконання рішень Євросуду, однак з погляду прихильників абсолютної національної самостійності подібний примус однозначно є неприпустимим, оскільки він безпосередньо втручається у внутрішню політику держави. Зважаючи на неабияку роль, що її відіграють у політичному житті – прихильники концепції "сильного суверенітету" у країнах-членах Ради Європи і конкретні історичні умови, в яких відбувалось підписання Конвенції, її автори передбачили щодо застосування окремих положень акта широку дискрецію національних органів державної влади.

Однак надання державам широкої дискреції не означає відсутність контролю з боку Ради Європи за її межами та способом реалізації, оскільки Конвенція безпосередньо встановлює вичерпний перелік факторів внутрішньої ситуації країни, зважаючи на які правозастосовний орган може обмежити право, яке перебуває під конвенційним захистом. Тому проблема розмежування "європейської" та "внутрішньої" юрисдикції є однією із ключових, що постали на стадії практичного застосування конвенційних норм.

Доктрина сфери оцінювання бере свої початки з теорії подвійної юрисдикції, згідно з якою окремі питання є водночас у межах компетенції двох систем права: національної і міжнародної. Практичне застосування цієї теорії покликане оптимально гармонізувати дію норм внутрішнього законодавства і положень міжнародного права. Причому важливою є можливість, чи навіть обов'язок національних правозастосовних органів використовувати при вирішенні справ як національні, так і міжнародно-правові норми.

Левову частку питань, які є предметом розгляду Євросуду, традиційно відносять до сфери внутрішньої компетенції держави. Звичайно, створення системи органів Ради Європи не мало на меті ліквідувати уряди чи будь-як обмежити їхні владні повноваження. Перше і головне завдання полягало у створенні механізму, який був би здатний ефективно захищати права людини. Саме у такому контексті слід розглядати значення і роль Євросуду як своєрідної наглядової інстанції стосовно правозастосовних органів країн-учасниць. Стаття 19 Конвенції чітко вказує на мету створення Євросуду – забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Іншими словами, за умови виконання сторонами своїх зобов'язань взагалі не буде потреби втручання у сферу їхньої компетенції. Однак, оскільки підходи до розуміння і застосування норм щодо окремих прав у країнах-учасницях можуть докорінно відрізнятися від тих, які передбачені Конвенцією, необхідне перманентне здійснення Євросудом наглядової щодо національних правозастосовних органів функції.

Важливим у цьому відношенні є положення ст.35 Конвенції, яке серед інших умов прийнятності справи до розгляду виділяє обов'язковість вичерпання усіх національних засобів правового захисту. Тим самим констатується вторинна "наглядова" природа функцій Євросуду. Доцільність такої норми є беззаперечною, оскільки вона не лише уберігає Євросуд від надмірної кількості звернень та дає можливість зосереджуватись на ключових моментах, на яких акцентувалася увага на стадії розгляду справи національними органами, але й заохочує правозастосовні органи держав до повсюдного використання конвенційних положень.

Етимологію терміна сфера оцінювання слід шукати в англійському "margin of apreciation". З точки зору відомого дослідника практики Євросуду Вонга, "apreciation" (оцінення, оцінювання) означає "ідеальне сприйняття вражень чи відмінностей"; під терміном "margin" (межа, сфера) розуміється "ліміт, поза яким щось перестає бути можливим чи бажаним". Отже, зміст концепції зводиться до аналізу одного права крізь призму іншого. Тобто сфера оцінювання є дискрецією, якою наділені держави у справі забезпечення оптимального балансу між закріпленим Конвенцією правом та дозволеними нею ж обмеженнями цього права.

Зважаючи на загальне значення складових терміна, а також конкретну практику Євросуду, дотичну до реалізації державами права на сферу оцінення, її можна визначити так: передбачена конвенційними нормами ширина дискреції держави, яка використовується нею при вирішенні питань щодо застосування обмежень стосовно закріплених Конвенцією прав чи виконання обов'язків, що забезпечує ефективну реалізацію прав та основних свобод людини.

Наголошуючи на важливості застосування доктрини сфери оцінювання Євроcдом при вирішенні конкретних справ, вважаємо за доцільне навести декілька таких прикладів.

По справі Хендісайд проти Сполученого Королівства Євросуд виклав свою позицію з цієї доктрини у контексті свого тлумачення статей, що містять обмеження, а саме Євросуд зазначає, що в силу свого прямого і постійного контакту з рушійними силами своїх країн державні органи в принципі перебувають у вигідному становищі, ніж міжнародний суддя, стосовно того, щоб зробити висновок відповідно точного змісту цих вимог, а також стосовно "необхідності" відповідного "обмеження" або "покарання".

По справі Санді таймс проти Сполученого Королівства Євросуд заявив, що до завдань Євросуду аж ніяк не входить підміна компетентних національних судів – вона, скоріше, полягає у перегляді рішень, що винесені ними у здійсненні свого права на оцінку.

Це не означає, що здійснюваний Євросудом нагляд обмежується засвідченням того, чи здійснює держава-відповідач своє дискреційне право осмислено, виважено і добросовісно. Навіть Договірна Країна, яка так діє, підлягає контролю з боку Євросуду щодо відповідності її поведінки до зобов'язань, взятих нею на себе за Конвенцією [1, c.36, пар.59].

Іншим прикладом застосування концепції сфери оцінювання є рішення по справі Класс проти Німеччини, де Євросуд заявив про те, що він (Євросуд) аж ніяк не повинен підміняти оцінку національних органів влади якою б то не було іншою оцінкою. Однак це не означає, що Договірні Сторони користуються необмеженою свободою дій. Договірні Держави не можуть вживати будь-яких захолів, які вони вважають належними [2, c. 23, пар.49].

Саме за Євросудом закріплено право виносити остаточні рішення з питань про те, чи відповідають обмеження положенням Євроконвенції. По справі Хендісайд Євросуд також заявив, що концепція сфери оцінювання йде пліч о пліч з функцією нагляду зі сторони європейських органів.

Зокрема, Органи Конвенції зазначали, що держави та Європейська Комісія і Євросуд наділені сумісною компетенцією у тлумаченні й застосуванні обмежувальних положень Євроконвенції. Так наприклад, по справі Лінгенз проти Австрії Євросуд заявив, що при здійсненні своїх повноважень по нагляду Євросуд не може обмежуватись розглядом оспорюваних судових рішень ізольовано. Він повинен підходити до них з позицій справи в цілому. Євросуд повинен визначити, чи було це втручання "пропорційним переслідуваній законній меті" і чи подані на його доказ підстави є "доречними і достатніми" [3, c.25-26, пар.40].

У справі Лісгоу проти Об'єднаного Королівства (що торкалася права на компенсацію і способу її здійснення) заявник скаржився на порушення ст.1 Протоколу №1 Євроконвенції. У цьому випадку Євросуд вважав природним, що для проведення соціально-економічної політики законодавчий орган має бути наділеним можливостями оцінки з тим, щоб вони не протидіяли винесенню їм рішень відносно того, що саме відповідає громадським інтересам, якщо тільки це рішення явно не позбавлене розумних підстав. Щодо різноманітних аспектів економічної політики країни-учасниці, то з цього приводу Євросуд додає, що в силу безпосереднього знання свого суспільства та його потреб і ресурсів національні органи влади перебувають у більш вигідному становищі, ніж міжнародний суддя, щодо визначення заходів, які необхідно вжити в тій чи іншій галузі, і, як наслідок, повинні бути наділені більшими граничними можливостями оцінки [4, с.51, пар.122 ].

Сфери оцінювання можуть змінюватись залежно від того, про які елементи конкретного положення йде мова. У справі Даджен проти Об'єднаного Королівства скарга торкалась існування у Північній Ірландії законодавства відповідно до якого здійснення певних гомосексуальних дій навіть між повнолітніми мужчинами кваліфікувалось як кримінальний злочин. По цій справі Євросуд заявив, що не тільки сутність цілі обмеження, але й характер пов'язаних з цим заходів впливає на сферу граничних можливостей оцінки. Ця справа торкається одного з найінтимніших аспектів приватного життя. Тому для того, щоб втручання з боку державних органів могло набути законної сили для цілей пункту 2 ст.8 Конвенції, мають бути надзвичайно серйозні підстави [5, с.21, пар.22].

Щодо позитивних зобов'язань, то Євросуд схильний залишити за національними органами досить широкі дискреції для оцінювання Конвенції. Так по справі Ріс проти Об'єднаного Королівства і по справі Коссі проти Об'єднаного Королівства (які обидва торкались відмови від визнання нової сексуальної належності прооперованого транссексуала) Євросуд заявив, що на Об'єднаному Королівстві не лежить позитивне зобов'язання змінити свою систему реєстрації актів народження. Незважаючи на широку дискрецію, надану державам у цій сфері, не можна вимагати, щоб позитивні зобов'язання, які випливають зі ст.8 Конвенції, мали настільки ж широкий обсяг [6, с.14, пар.35]. Євросуд зайняв ту ж позицію в справі В. проти Франції. Він висловив думку про неоспорюваність того факту, що ставлення до транссексуалізму змінилось, наука досягла прогресу і цій проблемі надається дедалі більшого значення. Однак серед держав – членів Ради Європи поки немає достатньо широкого консенсусу відносно того, щоб переконати Євросуд дійти інших висновків, ніж ті, які були зроблені у його рішенні по справі Ріс від 17 жовтня 1986 року і справі Коссі від 27 вересня 1990 року.

Література
  1. Див. Рішення у справі Sunday Times v. UK від 26 квітня 1979 р. // E.H.R.R., Series A, №30. – Strasbourg, 1979.

  2. Див. Рішення у справі Klass and others v. Germany від 6 вересня 1978 р. // E.H.R.R., Series A, №28. – Strasbourg, 1978.

  3. Див. Рішення у справі Lingens v. Austria від 8 липня 1986 y. // E.H.R.R., Series A, №103. – Strasbourg, 1979.

  4. Див. Рішення у справі Lithgow v. UK від 8 липня 1986 р. // E.H.R.R., Series A, №102. – Strasbourg, 1979.

  5. Див. Рішення у справі Dudgeon v. UK від 22 жовтня 1981 р. // E.H.R.R., Series A, №45. – Strasbourg, 1979.

  6. Див. Рішення у справі Rees v. UK від 17 жовтня 1986 р. // E.H.R.R., Series A, №106. – Strasbourg, 1979.

Loading...

 
 

Цікаве