WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права і свободи людини: класична доктрина і сучасна концепція - Реферат

Права і свободи людини: класична доктрина і сучасна концепція - Реферат

Реферат на тему:

Права і свободи людини: класична доктрина і сучасна концепція

Однією із невід'ємних складових життя як міжнародної спільноти, так і кожного політично організованого суспільства виступають права людини. Останнім часом поняття прав людини настільки вкорінилося у політико-правове і навіть побутове спілкування, стало такою мірою звичним для використання у програмних документах різноманітних суб'єктів політичної діяльності, що "неозброєним оком" його смислове навантаження іноді видається самоочевидним. Проте це далеко не так, про що свідчить, зокрема, практика судових органів України [1, с.3-7; с.35-38] або ж Європейського суду з прав людини [2, с.1]. Дається взнаки своєрідна природа такого явища, як права людини: воно, як і будь-який інший феномен, має свою, так би мовити, вдачу, свої закономірності, незнання яких спричиняє труднощі різнопланового, передусім правозастосовного (практикоприкладного) характеру. Однією з передумов подолання таких труднощів виступає з'ясування глибинних, основоположних основ природи цього явища, насамперед дослідження філософсько-світоглядних засад концепцій прав людини. Деякі аспекти таких засад розглянуто у цій статті.

Як зазначено в одному з найавторитетніших світових енциклопедичних видань – "Британіці", права людини – це словосполучення, що увійшло у мовний лексикон лише після Другої світової війни, ознаменувавши народження сучасної концепції прав людини, яка прийшла на зміну доктрині природного права [3, с.652]. Головним чинником формування зазначеної концепції виявилося становлення нового міжнародного правопорядку, запровадженого ООН: з діяльністю цієї організації саме й пов'язано розробку документів, які згодом утворили фундамент міжнародної нормативної системи прав людини.

Однак зрозуміло і те, що сучасна концепція прав людини не з'явилася та й не могла з'явитися на, так би мовити, порожньому місці. Адже найперші документи, в яких було закріплено права людини, були результатом саме внутрішньодержавної, а не міжнародної правотворчості. Тому видається слушним та доцільним простежити наявність спільних та відмінних рис у класичній доктрині природних прав та сучасній концепції прав людини – це, гадаємо, дасть змогу з'ясувати, якою мірою сучасна концепція виступає, з одного боку, своєрідною ланкою ланцюга еволюції зазначеної доктрини, а з іншого – у чому виявляються нові, невідомі раніше риси та тенденції феномена прав людини.

Поняття прав людини як окрема категорія з'явилося лише в епоху Просвіти (XVIII ст.), хоч окремі положення, які дотичні ідеї прав людини, можна виявити задовго до того вже у творах грецьких філософів та й у деяких релігіях світу [4, с.95-100]. Зокрема, згадаємо, епохи деякі країни Європи, де було ухвалено декілька хартій, що кодифікували певні свободи людини. Приміром, такі документи, як Magna Charta Libertatum 1215 р., датська Erik Klippings Handfaestinung 1282р., не стільки виголошували права людини, які можна було відстоювати за тих чи інших обставин, скільки визначали межі втручання державної влади у життєдіяльність певної, кількісно обмеженої групи осіб. Відтак вони ще не містили всеосяжної філософської концепції свободи – концепції, в якій права людини виступали б як самостійне правове начало, а не лише критерій визначення легітимності державної влади.

В епоху Просвіти набула поширення думка про те, що саме природа наділяє людину певними фундаментальними правами, які можуть бути протиставлені урядові, але разом з тим мають ним й охорянитися. З того часу права людини, їх здійснення, стали розглядатися як елементарні передумови гідного людського існування.

Спочатку спробуємо виділити складові концепції природних прав та сучасної концепції прав людини, а потім порівняємо їх принаймні на двох рівнях: термінологічному та правозастосовному.

Одним з перших принципів концепції природних прав є їхній загальний, тобто універсальний, характер:такі права торкаються всіх без винятку людей, – лише завдяки їхньої належності до роду людського; вічність (позаісторичність) змістутаких прав, який із плином часу не змінюється –адже, породжені одного разу і назавжди, такі права є незмінними; абсолютність (невід'ємність) таких прав, заперечення наявностіяких єнеприпустимим з огляду на їхню "вмонтованість" у природу людини і тому може кваліфікуватися як посягання на саме існування людської істоти як такої.

Тепер простежимо основні характеристики сучасної концепції прав людини, зокрема, ті, що відображені у рішеннях міжнародних судових органів, найперше – Європейського Суду з прав людини [5, с.327]. Ця концепція деякими авторами позначається як "соціально-конструйована доктрина" прав людини [6, с.7].

До положень згаданої концепції можна віднести тези щодо: а) соціальної зумовленості змісту прав людини, тобто їхньої залежності від рівня та характерурозвитку суспільства, який визначається, з одного (внутрішнього) боку, діалектикою взаємодії людини та суспільства, а з іншого (зовнішнього) – взаємодією того чи іншого політично організованого суспільства з міжнародним співтовариством, мірою залученості цього суспільства до глобальних процесів; б) історичного характеру зумовленості як змісту, так і номенклатури прав людини, чим визначається можливість виникнення нових прав людини, яких до певного часу взагалі не існувало, і модифікування з плином часу змістучи обсягуправ людини.

"Генна спадковість" класичної доктрини прав людини найяскравіше виявляється стосовно так званих особистих та політичних прав і свобод: неважко простежити, вони без істотних змін "перекочували" у новітню (соціально-конструйовану) доктрину прав. Однак й у цьому аспекті варто зробити певні зауваги.

Основною посилкою концепції природних прав людини служить положення про автономію індивіда, тобто вважалося, що політичні та особисті права і свободи визначають ту сферу буття індивіда, в яку не допускається втручання жодних інших суб'єктів, передусім держави та суспільства. А відтак обов'язки усіх, хто, умовно кажучи, протистоїть індивіду, зводяться до негативних: утримуватися від таких дій, які посягали б на цю окреслену сферу автономії індивіда. Сучасна ж концепція прав людини робить уже дещо інші акценти, відображаючи інші тенденції щодо цих, "випробуваних часом" прав людини. Як показує практика міжнародних органів контролю за станом здійснення прав людини, покладення на державу "простого" обов'язку лише не втручатися у здійснення прав особистого та політичного характеру в деяких випадках ще не є достатньою гарантією того, що вони не будуть порушені. Європейський суд з прав зазначає що, людини, за певних умов держава повинна вживати заходів не лише негативного, але й позитивного характеру задля забезпечення навіть таких, тобто "негативних", прав [7, с.92].

Ще однією ознакою підтвердження, яке виявляє еволюційний характер сучасної концепції, є практика термінологічного позначення відповідних правових можливостей людини.

Loading...

 
 

Цікаве