WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення і розвиток судової медицини на теренах Львівщини - Реферат

Становлення і розвиток судової медицини на теренах Львівщини - Реферат

Реферат на тему:

Становлення і розвиток судової медицини на теренах Львівщини

Формування судової медицини на західноукраїнських землях відбувалося під значним впливом західноєвропейських правових систем і на основі досягнень медицини Німеччини, Австрії, Польщі, а тому історичний досвід використання здобутків класичної медицини для цілей юриспруденції, досвід теоретичної розробки проблем судової медицини та підготовки відповідних кадрів судово-медичних експертів може бути особливо актуальним тепер для незалежної України, яка активно прагне увійти в систему європейської демократії та в різні європейські структури. З цього погляду Західна Україна може розглядатися як історичний міст між Західною Європою і слов'янським Сходом.

Є підстави стверджувати, що зародження судової медицини зумовлене не стільки рівнем розвитку лікування, скільки характером правових відносин.

Значні зміни у суспільно-економічному житті України, які породили соціальні явища, характерні для становлення незалежної держави, привели до реформування судової системи та демократизації судочинства, а отже, й до перебудови експертної допомоги громадянам та державним установам.

Відомо, що в Польщі опубліковано чимало праць, присвячених історії діяльності судових медиків, починаючи з давнини і до наших часів, де, зокрема, висвітлюється робота судових лікарів Львова. Але в них віддзеркалена діяльність судових медиків, пов'язана з викладанням судової медицини студентам-правникам, студентам лікарського відділу Львівського університету, наукові здобутки, а їхня практична діяльність не показана (Л.Фінкель, С.Стажинській 1894 (1); В.Серадський 1928 (2), 1937 (3); Б.Скаржинський, 1957 (4); Б.Попельській, 1961 (5); З.Траунфельнеж 1991 (6); Баран, 1997 (7)).

Історіографія судової медицини на теренах Західної України у XVIII, XIX та першій половині XX століття радянською історичною медичною наукою не вивчалася, з різних причин замовчувалась. Істориками медицини Польщі вона трактувалась у світлі політики полонізації західноукраїнських земель, тому їхні праці потребують критичної оцінки. Тому бажано показати еволюцію судово-лікарської експертизи у Галичині в умовах різних утворень, що історично склалися на цій території за різних форм правової практики, якої не було в інших регіонах України за часів Російської імперії та Радянського Союзу. Аналізуючи джерела формування судово-лікарської думки на Львівщині за Австро-Угорської імперії, Польщі, порівнюючи діяльність судових медиків в ті часи з роботою нині діючих судово-медичних закладів, хотілось би, образно кажучи, навести мости між минулим та сучасним, усвідомити місце лікаря судово-медичного експерта в юридичній практиці за конституційних часів у державах Західної Європи та в умовах одержавлення судово-медичних закладів, як практичної галузі охорони здоров'я в період існування СРСР.

У ХІХ сторіччі за часів австрійського панування у Львові була створена дворічна медико-хірургічна студія з п'ятьма кафедрами, де на кафедрі загальної патології передбачалося викладання судової медицини у вигляді окремих тем. У 1817р. університет у Львові відновив свою роботу, проте без лікарського відділу [3], тому Медико-хірургічна студія продовжувала свою діяльність. Судова медицина у ній була окремим предметом. Упродовж 1805-1847 рр. судову медицину, а також декілька інших предметів викладав В.Жердінський. Пізніше, у 1851 р., – І.Гавранек. З 1852 до 1871р. викладачем з цього предмета став Ф.Гатшер (?-1883), найвідоміший професор Медико-хірургічної студії, яка називалася ще інститутом. Одночасно Ф.Гатшер був надзвичайним професором Львівського університету, де викладав судову медицину юристам. Після від'їзду Гатшера його обов'язки протягом трьох років виконував Ю.Вейгель (1845-?), лікар-практик, член Ради м. Львова. У Медико-хірургічній студії проводили практичні заняття з судової медицини, зокрема розтини трупів у Суспільному шпиталі. Викладачі студії скадали також колективні висновки у спірних справах, що розглядалися судами.

У 1872-1874 рр. Медико-хірургічна студія була ліквідована, і протягом 20 років у Львові не було лікарського навчального закладу. Судову медицину вивчали тільки на відділі права в університеті. Ю.Вейгель після ліквідації студії до 1879 року працював в університеті на посаді так званого заступника викладача до 1879р. Згодом його замінив доцент Л.Фейгель (1845-1893). У результаті наполегливих клопотань Міністерство дозволило у 1884р. відкрити самостійну кафедру судової медицини на відділі права, доручивши керівництво Л.Фейгелю, і водночас йому було надано звання надзвичайного професора. Він був останнім викладачем судової медицини до відкриття лікарського відділу. Л.Фейгель працював у Закладі патологічної анатомії у Кракові, декілька років був прозектором Суспільного шпиталю у Львові й одночасно судовим лікарем. У 1879р. здобув ступінь доцента на відділі права, захистивши роботу "Отруєння окисом вуглецю, особливо світильним газом, з судово-лікарської точки зору". Він був першим у Львові викладачем судової медицини, що захистив дисертацію. У 1883р. у Львові ним було видано "Підручник судової медицини", який являв собою компіляцію німецьких підручників. Протягом 1894-1895 академічного року після смерті Л.Фейгеля львівським студентам-правникам викладав професор Л.Вахгольц.

У другій половині ХІХ ст. в Австро-Угорській імперії було запроваджено призначення лікарів-експертів як судових лікарів. Про це свідчить розпорядження міністерства внутрішніх справ Австро-Угорської імперії для Галицького намісництва про порядок призначення лікарів експертів (1848) [6]. Вони були зобов'язані проводити судові огляди, судово-лікарські та санітарно-поліційні розтини. Ці дипломовані спеціалісти перебували на адміністративній службі як повітові, міські або гминні лікарі. З 21 вересня 1898 року на лікарському відділі (по-сучасному – медичному факультеті) Львівського університету була відкрита кафедра та заклад судової медицини, яку організував та якою 42 роки керував професор В.Серадський [5, 6]. На кафедрі та в закладі зосереджувалася уся практична, навчальна і наукова діяльність судових медиків Львова й Галичини. Із статей, кафедральних звітів тих часів відомо, що упродовж тих років до Другої світової війни щорічно проводились: до 1918 р. – 225 розтинів, з 1918 по 1930 р. – 300 розтинів, з 1931 по 1940 р. – 400 розтинів. Загалом це були судово-лікарські, санітарно-поліційні та наукові розтини. Функції судових лікарів могли виконувати всі дипломовані спеціалісти.

У Малопольщі (куди входила територія Західної України) були посади судових лікарів, передусім в університетських містах. Відповідно до кримінальної інструкції, чинної у Польщі, трьох медичних експертів персонально призначали та затверджували судді кримінального суду. Тому розтини завжди здійснювалися особисто професором, тобто керівником кафедри та закладу судової медицини, який був затверджений кримінальним судом на роль судового лікарського експерта спеціальною угодою.

У закладі проводили судово-хімічні дослідження для визначення наявності етилового алкоголю, а також у випадках отруєнь чадним газом. Крім того, розроблялися серо-гематологічні дослідження в судово-медичному аспекті. Проте через брак коштів в університеті (тобто матеріального забезпечення), за словами В. Серадського, не було змоги розширити роботу судово-медичної лабораторії при закладі [2, 3].

На жаль, у центральному державному історичному архіві України у Львові, Львівському обласному архіві, в архівах Львівського університету та Львівського медичного університету не збереглися пам'ятки діяльності кафедри та закладу судової медицини, за якими можна було б повести ретельний аналіз. Тому ми вдалися до інших джерел – до статистичних даних про рух населення, про загальну смертність та число смертей неприродним способом (див. табл.1) [8, 9, 10] порівняно з практикою Львівського окружного суду (див. табл. 2) [11, 12].

У 1912 році із загальної кількості смертей, що становила 4630 випадків, неприродних було 195 випадків. У 1924 році із 3977 випадків, неприродних було 167. А в 1937 році, із 3827 смертей, неприродних виявлено у 105 випадках. У Львівському обласному державному архіві зберігаються справи Львівського окружного суду за 1919-1924 рр., з яких видно практику розгляду матеріалів справ, пов'язаних з різними видами злочинів проти особи, із залученням лікарів-експертів та лікарів Закладу судової медицини [11, 12]. Фактично в цей час у Львівському окружному суді (кримінальний відділ) розглядалися різні кримінальні справи (див. табл. 2):

Таблиця 1

Статистичний звіт про смертність населення у Львові

за 1912-1937 рр. [8, 9, 10]

Рік

Всього вмерло

Смерть насильна

Самогубства

Причина не встановлена

1912

4630

95

96

4

1913

4401

102

95

5

1914

4780

115

72

8

1915

6834

130

23

5

1916

4406

75

32

6

1917

4664

86

14

11

1918

5230

347

17

31

1919

5865

442

25

47

1920

5461

108

40

27

1921

4160

107

42

9

1922

4074

*

*

*

1923

*

*

*

*

1924

3977

98

74

3

1925

3724

115

75

5

1926

4059

105

78

12

1927

3930

103

80

11

1928

3711

95

93

16

1929

2910

60

50

10

1930

2794

45

77

9

1931

3400

70

81

13

1932

3319

29

102

16

1933

*

*

*

*

1934

3586

21

85

13

1935

3679

24

89

22

1936

3889

30

73

24

1937

3827

17

69

19

Loading...

 
 

Цікаве