WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Системи законодавства: суть та співвідношення з системою права - Курсова робота

Системи законодавства: суть та співвідношення з системою права - Курсова робота

формуються шляхом систематизації нормативне-правового матеріалу в єдину узгоджену систему. Найбільш поширеним видом систематизації є кодифікація, коли нормативно-правові акти систематизуються за змістом та предметом регулювання. Є ще інкорпорація, коли завдання систематизації обмежуються лише технічним характером. (Наприклад по хронології). Кодифікація - більш складний шлях систематизації, бо він передбачає зв'язок з системою права, хоч повністю з нею не співпадає. Бо формування галузей законодавства в більшій мірі залежить від суб'єктивного фактора (тобто волі і мети законодавця), який може систематизувати нормативні акти так, що правові норми різних галузей групуються в єдиний комплекс, чого немає в системі права. Тому система законодавства не може повністю співпадати з системою права. Але зміст, вкладений в правові норми (приписи), відображаючи об'єктивні закономірності життя зберігаються в нормативно-правових актах. І тоді закони не мертві, а дійові, бо вони відображають реалії права. Система законодавства в такому випадку виступає не просто як зовнішня форма, а й як носій глибокого правового змісту, в цьому їх єдність і різноманітність, в цьому виражається співвідношення системи законодавства і системи права на горизонтальному рівні.
Іншим найбільшим структурним утворенням системи законодавства являється його вертикальна структура. Вона виражається в ієрархічній побудові юридичних нормативних актів, їх субординації, і кожний акт займає чітко визначену сходинку в ієрархічній структурі. Головною ознакою, яка визначає таке місце являється юридична сила нормативного акту Вона розриває співвідношення та ступінь формальної залежності між ними та визначається місцем правотворчого органу в державному апараті. В правознавстві згідно цього існує декілька тлумачень поняття "законодавство".
В одних випадках склад законодавства обмежується лише законами, тобто нормативними актами, які прийняті законодавчою владою (тобто парламентом), в інших - в його склад включають всі нормативні документи, сформовані державною владою, що значно нівелює поняття "законодавство" в правовому значенні. Таким чином, у вертикальній системі законодавства, юридична сила виступає основним критерієм при визначенні виду нормативно-правового акту, а відтак і його місця в структурі. Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який має загальноооов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державою, спрямований на регулювання суспільних відносин та охорону соціальних цінностей. Отже, тільки тоді юридичний (нормативний) акт буде правовим, якщо його зміст містить гарантію прав людини в її відносинах з державою. В ієрархічній структурі законодавства розрізняють за видами нормативних документів згідно їх юридичної сили та значимості регульованих правовідносин. Це закони та підзаконні акти.
Поняття "закон" являє собою складне ціле, яке поєднує в собі зміст і форму права. Отже закон - це юридичний документ, прийнятий законодавчою або установчою (народ) владою в особливому порядку, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативних актів та втілює в собі загальнолюдські цінності. Таке визначення закону виражає право за змістом (тобто у його природному значенні) з однієї сторони. З іншої - за формою він являється правовим інститутом, який може виступати стабільним регулятором суспільних відносин. Закони за своїми значеннями являються правовими актами первинного характеру, бо вони мають найвищу юридичну силу, що означає: а)всі інші нормативні акти, видані органами державної влади повинні формуватись на основі законів і не суперечити їм; б)являючись актом вищого представницького органу Чи самого народу, вони не можуть контролюватись органами виконавчої влади (уряду); в)вони призначаються не чинними або змінюються чи доповнюються лише тим органом державної влади, яким були прийняті. Закон приймається в особливому порядку, тому ця процедура повинна регламентуватись в особливому нормативному документі. За місцем в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства всі закони поділяються на три групи: 1) Конституційні (основні); 2)поточні; З)надзвичайні.
1. Конституційні. Основним законом держави являється Конституція. Вона закладає підвалини формування правової системи. Вона являється нормативно-правовим актом вищої юридичної сили серед всіх інших законів, бо вона є актом установчої влади що належить народу. В Конституції закладається ідеологія державотворення, сутність якої полягає у побудові суверенної демократичної держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються суспільною цінністю держави. Конституція, являючись основним законом, є скоріше синонімом терміну "право", ніж закон, тому що в неї людство закладає своє уявлення про ідеал правової держави. Правова держава має забезпечити правову захищеність особи та її природних прав. Але інколи поведінка особи суперечить суспільним інтересам, порушує прийняті в суспільстві норми. І держава змушена проводити такі дії, які носять антисуспільний характер для того щоб привести поведінку такої особи у відповідність до загальноприйнятих норм. Це завдання вона вирішує шляхом законотворчої діяльності тобто прийняттям законів та їх реалізації. Тому саме тут, як у дзеркалі відображається природа держави, відразу стає зрозумілим чи може конкретна держава набути ознак правової. Конституція є основою вертикальної системи законодавства, вона є своєрідним фундаментом для побудови правової системи держави.
Для реалізації положень Конституції приймаються інші основні закони. Вони не повинні їй суперечити ні в тексті, ні в правовій ідеї, яка в неї закладена. В системі законодавства кожний закон, має бути не тільки органічно пов'язаний з іншими, а й відповідати, як об'єктивним потребам суспільного життя, так і реальним можливостям їх задоволення. Закон має враховувати не тільки пріоритети загальнолюдських цінностей, а й особливості національно-культурного і соціальне-класового характеру суспільних відносин,має включати досягнення юридичної науки на законодавчої техніки. Тільки такі закони, які при цьому мають пряму дію, не розмиті і приховані в чисельних підзаконних актах, створюють якісну систему законодавства.
Як зазначалось вище, правове тлумачення законодавства означає включення в його систему нормативно-правових актів, сформованих лише законодавчою владою. Але на перехідному етапі, коли в країні формується права система, акти, опосередковані іншими гілками влади, а саме виконавчою владою, відіграють значну роль в механізмі реалізації Конституції і законів. Ці акти приймаються у відповідності до закону і в порядку їх виконання. підзаконні акти являються формально-обов'язковим волевиявленням держави і поширюють свою чинність на певний час, певну територію і певне коло суб'єктів. Це нормативні акти президента, уряду (від його вищої інстанції - Кабінету Міністрів до міністерств і відомств) і інших органі в виконавчої влади. Виконавча влада являється важливою і необхідною гілкою влади в правовій державі, де діє принцип розподілу влад. Саме через неї проводиться різноманітна діяльність держави. А інструментом управління являється запровадження правил поведінки, тобто правових норм. Зовнішній вираз вони знаходять в нормативних актах, сформованих органами виконавчої влади. Всі ці акти повинні носити підзаконний характер, тобто вони створюються лише для реалізації, законів в житті. В правовій державі принцип
Loading...

 
 

Цікаве