WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України - Реферат

Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України - Реферат

Оскільки правове становище жертви посягання визначається в межах первинної кваліфікації, неодмінно має місце початкове дослідження характеру та розміру заподіяної шкоди. Хоча такі висновки посадової особи, яка веде провадження, потребують подальшого підтвердження, вони повинні містити вагомі підстави, що об'єктивуються у зібраних доказах. Встановлення факту моральної шкоди є ускладненим у зв'язку з притаманними їй властивостями. Будучи неочевидною, вона не може та й не повинна констатуватися у постанові про визнання особи потерпілим. Це, своєю чергою, унеможливлює початок позовного провадження з метою компенсації моральної шкоди у кримінальному процесі. Аналізуючи проблему обов'язку доказування злочинної шкоди, М.І.Гошовський дійшов висновку про наявність фактичного тягаря доказування факту моральної шкоди в справах публічного обвинувачення та юридичного обов'язку доказування у справах обвинувачення приватного [2, с.129]. Ця теза не викликає заперечень, оскільки встановлення наявності моральної шкоди залежить тільки від її констатації жертвою посягання з подальшою активною участю у статусі потерпілого в її доказуванні. Зауважимо, що твердження жертви посягання про втрату душевної рівноваги, не підкріплене іншими доказами, оцінюються як голослівні та недостатні, а тому не призводять до бажаного результату. Крім того, у випадку відмови у порушенні кримінальної справи чи визнання потерпілим через недостатність даних про заподіяння суспільно небезпечним діянням моральної шкоди за браком очевидних доказів виникає колізія принципів кримінального процесу – публічності та об'єктивної істини.

Подолати виявлені недоліки можливо на підставі законодавчого дозволу проведення експертиз до порушення кримінальної справи як дій, що допомагають встановити правомірність приводу. У нашому випадку це буде психологічна чи психофізіологічна експертиза жертви посягання, яка допоможе встановити наявність психічних чи фізичних страждань. Така пропозиція обговорюється науковцями і, як видається, вона є слушною. Висновок експерта-психолога дасть підставу зробити науково обґрунтований та юридично підставний акт – порушити кримінальну справу та визнати потерпілим особу, якій заподіяно моральну шкоду, або утриматись від цих дій.

Щодо справ приватного обвинувачення (ч.1 ст.27 КПК України), то згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 січня 1974р. №2 "Про судову практику в кримінальних справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого" із змінами та доповненнями, у разі подання потерпілим скарги у порядку приватного обвинувачення, у ній, зокрема, повинні бути наведені й докази, що підтверджують вчинення злочину, а це неодмінно передбачає підтвердження його наслідків [13, с.209]. Якщо жертва посягання не дасть таких доказів, які є в її розпорядженні внаслідок особливостей провадження, справу буде вирішено всупереч її інтересу. Це видається справедливим.

Однак, якщо доказів моральної шкоди у жертви немає або їх недостатньо для об'єктивної констатації події злочину, то доцільно знову призначати психологічну експертизу, яка за своєю суттю здатна забезпечити суд достовірним доказовим матеріалом та сприятиме реалізації права особи на судовий захист. Тому, на нашу думку, вказане положення повинно набути загального характеру та застосовуватися у справах як публічного, так і приватного обвинувачення. Отже, варто до переліку обов'язкових випадків призначення експертиз додати відповідний її вид для встановлення факту та характеру психічних і (чи) фізичних страждань, якщо таке твердження висловлює потерпілий.

По-третє, шкода повинна знаходитися у безпосередньому причинному зв'язку із злочинним діянням, тобто шкода завдається тому благу, яке є об'єктом кримінально-правової охорони тієї норми, за якою здійснюється попередня кваліфікація на стадії порушення справи. За чинного правового регулювання виконання цієї умови, як видається, може бути досягнуте завдяки тлумаченню родового об'єкта відповідної групи злочинів – особи – як єдності матеріального та ідеального. Як уже зазначалося, у виняткових випадках допускається визнання потерпілими осіб, яким душевні страждання заподіяні опосередковано, а саме: близьким родичам загиблої жертви злочину. Однак не можуть визнаватися потерпілими очевидці злочинних посягань, що вчиняються стосовно інших осіб, незважаючи на можливі душевні потрясіння.

Щодо питання про визнання потерпілими юридичних осіб саме за ознакою заподіяння їм моральної шкоди, то вперше теза про таку можливість була висловлена В.М.Савицьким і М.С.Строговичем [16, с.259] та базувалася на можливості цивільно-правового захисту честі та гідності юридичних осіб. Однак як тоді, так і тепер у кримінальному законі немає загальної норми, що охороняла б ділову репутацію, авторитет юридичних осіб.

Згідно з визначенням моральної шкоди, даним Верховним Судом України, ст.49 КПК України, окремими статтями Кримінального кодексу України (наприклад, ст.56-1, 63, 148-6, 148-7, 165, 166) формально відсутні підстави для відмови у визнанні юридичної особи потерпілим. Однак ми додержуємось думки тих науковців, які протиставляють фактичні змісти понять моральної шкоди та юридичної особи. І справді, помилковим є використання єдиної моделі моральної шкоди для фізичних та юридичних осіб. Таке бачення проблематики підтверджується й доповненням до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. №11 "Про судову практику про перевищення влади або службових повноважень", зробленим Пленумом 3 грудня 1997 р. у постанові №12, згідно з п.21 якої істотною шкодою, якщо вона полягає у нематеріальному вимірі, має визнаватися порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини й громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснювати основні функції [8, с.261].

Проте, розуміючи необхідність та можливість правового захисту немайнових інтересів юридичних осіб в інший спосіб, передбачаємо появу відповідної норми кримінального закону та вказівку на немайнову шкоду юридичних осіб як на підставу визнання їх потерпілими. З цього приводу відзначимо прогрес у формуванні якісно нового вітчизняного кримінально-процесуального закону – якщо проект Кримінально-процесуального кодексу України, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів станом на 1995 рік, не називає немайнову шкоду юридичної особи як підставу для визнання потерпілим (п.1 ст.52), то цей проект станом на 1996 рік містить таку вказівку у п.5 ст.51 [10, с.16], [11, с.32].

Тому легітимним є визнання потерпілими державних установ та інших юридичних осіб за ознакою заподіяння їм нематеріальної шкоди із представництвом їх інтересів у процесі за допомогою спеціально уповноважених на те осіб (ст.52 КПК України) чи у спосіб відповідної діяльності прокурора згідно з ст.121 Конституції України.

На завершення наголосимо на важливості дослідження моральної шкоди в аспектах кримінального судочинства. Вона є підставою для порушення кримінальної справи і визнання потерпілим, яка повинна з'ясовуватися органами досудового слідства та суду як складова предмета доказування в кримінальній справі. Окрім того, названою постановою Пленум Верховного Суду України роз'яснив можливість потерпілого від злочину заявляти у кримінальному процесі цивільний позов про компенсацію моральної шкоди [6, с.215]. Нарешті, моральну шкоду як особливий негативний наслідок злочину повинні враховувати посадові особи, що ведуть провадження у кримінальній справі, обираючи відповідну тактику слідчих та судових дій.

Література

  1. Белоконев В. Возмещение морального ущерба военннослужащим // Юридичний вісник України. – 1997. – №51(129).

  2. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі Україіни. – К.: Юрінком, 1998.

  3. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступления и злоупотребления властью // Советская юстиция. – 1992. – №9-10.

  4. Дорохов В. Основание признания лица потерпевшим // Cоветская юстиция.-1976. – №14.

  5. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном следствиии в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1966.

  6. Законодавство України про інформацію. – К.: Юрінком, 1998.

  7. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1964.

  8. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком, 1997.

  9. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР. // Відомості ВР УРСР. – 1961. – №2.

  10. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К.: Право, 1995.

  11. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією. – К.: Право, 1996.

  12. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №4.

  13. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком, 1995.

  14. Рахунов А.Д. Расширение прав потерпевшего // Социалистическая законность. – 1969. – №4.

  15. Савицкий В.М., Потеружа И.И. Потерпевший в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. л-ра, 1963.

  16. Основы демократического социалистического правосудия /Под ред. М.С.Строговича. – М.: Изд-во АН СССР, 1965.

  17. Скрипченко Б.В. Вред как основание признания потерпевшим // Потерпевший от преступления. – Владивосток, 1974.

  18. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – Т.1.

  19. Яни П. Моральный вред как основание для признания потерпевшим // Советская юстиция. – 1993. – №8.

Loading...

 
 

Цікаве