WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України - Реферат

Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України - Реферат

Реферат на тему:

Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України

Інтеграція поняття "моральна шкода" в законодавство України почалася з надання їй значення підстави визнання потерпілим у ст.24 "Основ кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік" 1958 р. [12, с.7]. Аналогічна норма була внесена і до нового "Кримінально-процесуального кодексу УРСР" 1960 р. [9, с.15]. Отже, перший крок у напрямі захисту немайнових прав було здійснено. Ця норма, проте, викликала значні проблеми правозастосування, а офіційних роз'яснень не було зроблено.

Заподіяння моральної шкоди як юридичний факт для притягнення до кримінальної відповідальності та як підстава для порушення кримінальної справи і визнання потерпілим викликала наукову дискусію з приводу розуміння змісту і ознак моральної шкоди, кола злочинів, якими вона може бути заподіяна, особливо в частині об'єктів посягань, причинового зв'язку тощо. Зокрема, М.С.Строгович [18, с.257], В.М.Савицький, І.І. отєружа [15, с.7], А.Д.Рахунов [14, с.37] під моральною шкодою розуміли зганьблення честі, приниження гідності людини та виникнення внаслідок цього ускладнень в особистому житті і суспільному становищі особи, якщо злочин посягає саме на ці особисті блага.

Інші науковці (В.Дорохов [4, с.8], В.О.Дубрівний [5, с.9], Л.Д.Кокорєв [7, с.7], Б.В.Скріпченко [17, с.176]) моральною шкодою визнавали порушення нормального психічного, психологічного стану людини, заподіяне будь-яким злочином, що посягає на охоронювані кримінальним законом суб'єктивні права та інтереси.

Перетин цих позицій дав підставу для такого висновку: у широкому (кримінально-віктимологічному) розумінні моральна шкода заподіюється будь-яким злочином, який прямо чи опосередковано порушує охоронювані законом права людини; у вузькому (кримінально-процесуальному) розумінні моральна шкода – це такий юридично значущий злочинний результат, який утворює один з необхідних елементів складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У сфері правозастосування під впливом таких міркувань з'явилася тенденція до диференціації моральної шкоди як єдиної і достатньої підстави та як частки комплексної за структурою злочинної шкоди, яка є підставою для визнання особи потерпілим.

Окрім того, актуальною була проблема оцінки моральної шкоди близьких родичів загиблої від злочину особи, яка виходила на інший аспект – причиновий зв'язок моральної шкоди та злочину. Не аналізуючи усіх висловлених з цього приводу науковцями тез, подекуди суперечливих, наведемо погляд, що, як видається, найточніше відповідає чинному законодавству.

Відповідні кримінальні норми охороняють гарантоване Конституцією України право на життя, не охоплюючи інших суспільних відносин з приводу немайнових благ цієї людини, а тим більше інших осіб. Душевні страждання в даному випадку не передбачені як злочинний наслідок і перебувають в опосередкованому причиновому зв'язку зі смертю жертви злочину. Тому в "чистому" розумінні, що ґрунтується на кримінальному законі, близькі родичі не є потерпілими від вбивства. Однак, згідно з ч.5 ст.49 Кримінально-процесуального кодексу України та роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містититься у п.5 постанови від 22 грудня 1978 року №8 "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" [13, с.214], близькі родичі повинні визнаватися потерпілими. Видається, що така реакція судової практики є виправданою і ґрунтується на глибокій повазі до душевних страждань родини померлого, задля якої зроблено виняток із загального підходу до визнання потерпілими у кримінальному процесі. Це переконливий приклад втілення принципу гуманізму, етичних засад у кримінальне судочинство. Тому є підстави легалізувати таку норму і ввести її в майбутній Кримінально-процесуальний кодекс України. Однак для того, щоб запропоноване положення набуло довершеного вигляду, слід врахувати, що моральна шкода може бути заподіяна й іншим особам, які не входять в коло близьких родичів (зокрема, наречені, фактичні подруги, наприклад), взагалі не є членами родини (друзі, співробітники). Саме факт реальності певної шкоди (у даному випадку – моральної), безвідносно до родинних стосунків, повинен бути єдиною підставою для визнання потерпілим. Виправданий виняток варто зробити лише в частині причинного зв'язку.

Повертаючись до проблеми розуміння змісту моральної шкоди як підстави для визнання потерпілим, вкажемо на її часткове подолання офіційним загальним визначенням, яке міститься у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" [6, с.215]. Найвища інстанція системи судів загальної юрисдикції під моральною шкодою розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інші негативні явища, заподіяні фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Таке визначення, проте, не відповідає потребам практики та рівню наукових досліджень, оскільки, не відображає суттєвих ознак, які "індивідуалізують" даний феномен. Водночас викликає сумнів структура та суб'єктний склад, окреслені вказаним тлумаченням змісту правової категорії. Однак практика кримінального судочинства дістає більш конкретні роз'яснення щодо механізму заподіяння моральної шкоди злочином з абзацу 3 пункту 2 та абзацу 2 пункту 3 вказаної постанови. З них випливає, що душевні страждання можуть бути заподіяні у випадках злочинного приниження честі, гідності, ушкодження здоров'я, порушення права власності, незаконного перебування під слідством та судом, а також й усіма іншими злочинами, внаслідок яких порушуються нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, окрім того порушені стосунки з оточуючим людьми.

У міжнародному гуманітарному праві простежується зростаюча увага, а також інший підхід до розуміння змісту моральної шкоди жертви злочину . Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року, як одну з ознак жертви злочину зазначає заподіяння їй моральної шкоди та емоційних страждань (п.1 Декларації) [3, с.39]. Порівнявши такі норми, бачимо, що чинне законодавство України об'єднало дещо різні форми нематеріальної шкоди під єдиним поняттям "моральна шкода". Не заглиблюючись у суть іншої проблеми правового регулювання – термінологічної, вкажемо лише на потребу її вирішення відповідно до наведеної норми міжнародного права.

Екстраполюємо утверджені в науці кримінального процесу ознаки злочинної шкоди як підстави визнання потерпілим на об'єкт нашого дослідження.

Насамперед моральна шкода повинна бути заподіяна злочинним діянням, тобто готуванням, замахом чи закінченим злочином. Такий висновок щодо наявності фактичної шкоди навіть у результаті попередньої злочинної діяльності був засвоєний практикою з наукових досліджень В.М.Савицького, В.А.Дубрівного, Л.Д.Кокорева та ін. І справді, переживаючи замах на власне життя, здоров'я, недоторканість, майнові блага, особа зазнає інтенсивних психічних страждань, втрачає спокій. Навіть у тих випадках, коли особа не була очевидцем посягання, а отже, психічні страждання заподіяні їй опосередковано (якщо не завдано фізичної чи майнової шкоди), вона повинна мати право на участь у провадженні як потерпілий, оскільки є зацікавленою у недопущенні подальших посягань як з боку конкретного правопорушника, так і усіма іншими особами. У випадку вчинення замаху на очах у жертви, як видається, її душевні переживання будуть рівновеликими моральній шкоді від завершеного злочину. Це зумовлено самим психологічним механізмом утворення моральної шкоди, який є єдиним процесом послідовного сприйняття, осмислення та відповідного реагування, яке залежить від індивідуальних особливостей жертви посягання.

Щодо заподіяння моральної шкоди готуванням до вчинення злочину, то теоретично це можливо. Однак у практиці правозастосування такої ситуації встановлено не було, але вона повинна аналізуватися як імовірна у майбутньому.

Отже, злочинний результат у розглянутих випадках являє собою реальну можливість порушення охоронюваних кримінальним законом прав людини, поєднану з опосередкованою чи безпосередньо заподіяною готуванням чи замахом моральною шкодою. Опосередкована моральна шкода, проте, набуває правового значення лише у випадку спеціальної вказівки законодавця на певний виняток. Аналогічно чинне законодавство не вказує на можливість визнання потерпілим у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваному кримінальним законом об'єкта. Оскільки вчинення готування чи замаху є достатньою підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, то є слушною пропозиція про уточнення та доповнення ст.49 КПК України вказівкою на підставу для визнання потерпілим не лише у разі безпосереднього порушення прав і законних інтересів особи, а і в разі встановлення реальної загрози їх порушення. Така новела створить додаткову гарантію права на судовий захист порушених прав людини, забезпечить більш якісний підхід до його функціонування. Тому шкода, що проект Кримінально-процесуального кодексу України не врахував цієї утвердженої у науці тези.

По-друге, вона повинна бути реальною. Якщо жодних проблем з встановленням факту майнової чи фізичної шкоди немає, то попереднє нефахове дослідження душевного стану особи є дуже ускладненим, тому що до моральної шкоди важко застосувати такий критерій, як об'єктивність [19, с.27]. Первинне встановлення наявності моральної шкоди залежить від суб'єктивної думки жертви посягання, відбувається в сфері психіки та доступне лише їй [1, с.23]. Однак незалежно від констатації моральної шкоди жертвою злочину та угляду компетентного органу, який ухвалює рішення про визнання потерпілим, йдеться про наслідки конкретного злочину. Важливо пам'ятати, що згідно з принципом публічності потерпілий не може бути зобов'язаний доводити подію злочину, а відповідно – і шкоду як частину складу злочину.

Loading...

 
 

Цікаве