WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в контрольних стадіях кримінального судочинства - Реферат

Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в контрольних стадіях кримінального судочинства - Реферат

Правильною, на наш погляд, у цій дискусії є перша позиція. При цьому ми виходимо з таких міркувань. Передусім, цивільний позов у кримінальній справі є інститутом цивільного, а не кримінального права. Незважаючи на те, що доказування його здійснюється за правилами кримінального судочинства, це не змінює його цивілістичної природи в кримінальному і цивільному процесах, враховуючи їх загальні риси і єдину суть. Отже, є всі підстави для застосування в кримінальному процесі положень цивільно-процесуального закону, зокрема в бік збільшення суми цивільного позову, стягнутої з засудженого за вироком, у тих випадках, коли по справі не вимагається збирання і додаткової перевірки доказів і якщо при цьому така зміна не впливає на фактичні обставини справи, що встановлені вироком, і розмір стягнення не тягне за собою кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання. У протилежному випадку склалась би невиправдана ситуація, за якої до однорідних за своєю суттю правових відносин у цивільному і кримінальному процесах застосовувались би принципово різні правила і приймались би протилежні рішення. Крім цього, у зв'язку з тим, що цивільний позов у кримінальній справі за своєю природою є інститутом цивільного, а не кримінального права, то й правовідносини, які можуть виникнути в процесі його розгляду судом касаційної інстанції (у тому числі пов'язані із збільшенням суми цивільного позову), повинні бути врегульовані на підставі норм цивільного права і процесу, оскільки вони не врегульовані кримінально-процесуальним законом і не тягнуть для засудженого більш тяжких кримінально-правових наслідків. У таких випадках збільшення суми цивільного позову, а в нашому випадку і збільшення розміру відшкодування судом збитків з власної ініціативи, не буде розцінюватись як відступ від заборони "повороту на гірше", бо це становитиме для засудженого лише матеріальну відповідальність за реально заподіяні збитки, а не кримінальне покарання і повною мірою відповідатиме положенням ст.311 ЦПК України.

Немає сумніву, що це правильне по суті положення слід було б закріпити в законодавчому порядку шляхом внесення відповідних доповнень до ст.28 КПК України [2, с.17-21], а також ст.29 КПК України.

Саме таку позицію займають автори проекту нового КПК України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, які в ч. 9 ст.53 чітко закріпили, що в тих випадках, коли процесуальні відносини, які виникли в зв'язку з відшкодуванням шкоди, кримінально-процесуальним кодексом не врегульовані, то до них застосовуються норми цивільно-процесуального кодексу за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства [5, с.35].

І, нарешті, правильність такої позиції підтверджується й тим, що такий порядок вирішення питання про відшкодування заподіяних злочином збитків вищестоящим судом забезпечить найоперативніше усунення порушень закону з найменшими затратами людських сил і матеріальних коштів та служитиме надійною гарантією охорони прав та законних інтересів осіб, які зазнали матеріальної шкоди від злочину. Це повною мірою відповідатиме як інтересам правосуддя, так і інтересам особи в кримінальному процесі та в кінцевому підсумку забезпечить успішне виконання завдань кримінального судочинства.

Питання заборони "повороту на гірше" тісно пов'язане з питанням про межі допустимої зміни обвинувачення судом касаційної і наглядної інстанцій. Як уже наголошувалось, чинний КПК України (ст.ст.365, 394) встановлює дві підстави для зміни вироку в цих стадіях процесу: 1) неправильне застосування кримінального закону: 2) призначення покарання, яке не відповідає тяжкості злочину і особі засудженого.

А проте суди касаційної і наглядної інстанції значну кількість вироків та ухвал змінюють не лише з указаних, але й з інших підстав (зокрема, шляхом вилучення з вироку окремих епізодів обвинувачення або обтяжуючих обставин, які не тягнуть за собою зміну кваліфікації злочину, зменшення розміру задоволеного цивільного позову та інше). Змінюючи вирок і наступні рішення, суди керуються при цьому ст.365, 394 КПК України, хоча вони і не передбачають зазначених вище підстав для зміни винесених по справі рішень. Тому необхідно підтримати висловлену в юридичній літературі пропозицію про доцільність розширення в законі підстав для зміни вироку і наступних рішень в результаті розгляду справи в суді касаційної та наглядної інстанції [8, с.16].

Ми вже наголошували, що правило про недопустимість посилення покарання засудженому чи застосування до нього закону про більш тяжкий злочин судом касаційної інстанції стосується безпосередньо тільки кримінального покарання. Рішення ж про обов'язок засудженого відшкодувати заподіяні ним збитки, безумовно, має дещо інший характер, а тому можливим є проведення аналогії з цивільно-процесуальним законом, який позбавляє суд касаційної чи наглядної інстанцій змінити чи винести нове рішення на підставі обставин, які не були обговорені, перевірені і встановлені судом першої інстанції. Названі суди мають таке право тільки у випадку, якщо немає потреби в додатковому зборі чи додатковій перевірці доказів, коли обставини справи судом першої інстанції встановлені повно і правильно, але суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального права (ст.ст.311, 337 ЦПК України), що виключається при вирішенні розглядуваного питання.

Це положення також випливає з керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України [15, с.241-242], де вказано, що суд касаційної інстанції має право внести у вирок зміни, що стосуються відшкодування матеріальних збитків, якщо в справі немає потреби збирати і додатково перевіряти докази, а обставини справи в частині заподіяних збитків встановлені судом першої інстанції повно і правильно. У цьому випадку збільшення розміру збитків, що стягуються судом, не погіршують становища засудженого, тому що суд лише підтверджує те, що він зобов'язаний був зробити, тим більше це фактично знайшло своє підтвердження в матеріалах справи.

Проте, якщо суд першої інстанції під час винесення вироку зовсім не розглянув питання про відшкодування заподіяних злочином збитків, хоч для цього були всі підстави, то в такому випадку застосування судом касаційної інстанції правила про відшкодування збитків з власної ініціативи, безперечно, погіршить становище засудженого, і більше того, порушить його право на захист. У такому випадку ми схиляємося до думки, що найбільш прийнятним рішенням суду касаційної інстанції була б ухвала про залишення касаційної скарги чи подання без задоволення, а вироку без змін із зазначенням мотивів про те, що потерпілий може звернутися з цивільним позовом про відшкодування збитків у порядку цивільного судочинства.

Отже, зміна судом касаційної або наглядної інстанції розміру заподіяних злочином збитків у бік збільшення, якщо це не тягне посилення кримінального покарання, ні в якому разі не погіршує становища засудженого і не порушує принцип заборони "повороту на гірше" в процесі.

Література

  1. Божьев В. Применение норм ГПК при рассмотрении гражданского иска в уголовном процессе // Сов. юстиция. – 1971.-№15.

  2. Бойко В.П. Заборона "повороту на гірше" в судових стадіях кримінального процесу України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.– Львів, 1997.

  3. Добровольская Т.Н. Изменение обвинения в судебных стадиях советского уголовного процесса. – М.: Юрид. лит-ра, 1977.

  4. Кобликов А.С. Существенные вопросы судебного надзора по уголовным делам // Сов. гос-во и право. – 1975. – №3.

  5. Кримінально-процесуальний кодекс України (проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України). – К.: Право, 1996.

  6. Куцова 3.Ф. Производство в кассационной инстанции // Вопросы уголовного процесса в практике Верховного Суда СССР и Верховного Суда РСФСР. – М.: Юрид. лит-ра, 1974.

  7. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит-ра, 1977.

  8. Мартынчик Е. Г. Недопустимость поворота решения к "худшему" в кассационном производстве // Сов. юстиция. – 1970. – №8.

  9. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща шк., 1989.

  10. Нор В.Т. Правовые и теоретические основы защиты нарушенных преступлением имущественных прав в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. ... д-ра. юрид. наук. – К., 1989.

  11. Омельяненко Г. Питання заборони "повороту на гірше" у касаційній практиці // Юридичний вісник. – 1996. – №24.

  12. Пашкевич П.Ф. Правомочны ли кассационная и надзорная инстанции изменить или принять новое решение по гражданскому иску в уголовном деле? // Сов. юстиция.-1972. – №8.

  13. Перлов Й.Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит-ра, 1968.

  14. Петрухин И.Л. Гражданский иск и демократичекие принципы советского правосудия // Сов. гос-во и право. – 1973. – №1.

  15. Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.10.1989р. "Про практику розгляду судами справ в касаційному порядку" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – №1. – К.: Юрінком. – 1995.

  16. Савицкий В. М. Право обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе. – M.: Наука, 1983.

  17. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1970. – Т.2.

  18. Темушкин О. П. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров. – М.: Наука, 1978.

Loading...

 
 

Цікаве