WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в контрольних стадіях кримінального судочинства - Реферат

Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в контрольних стадіях кримінального судочинства - Реферат

Реферат на тему:

Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в контрольних стадіях кримінального судочинства

Касаційне та наглядне провадження є важливими гарантіями досягнення цілей та виконання завдань кримінального судочинства. Незважаючи на те, що касаційне та наглядне провадження виступають як різні процесуальні форми перевірки законності та обґрунтованості вироків, ухвал і постанов суду в кримінальних справах, вони, водночас, мають єдине спільне завдання – перевірка всіма закріпленими в законі засобами та методами законності та обґрунтованості судових вироків (рішень), виправлення судових помилок шляхом їх скасування або зміни. Відповідно до вимог ст.363, 394 КПК України суди касаційної та наглядної інстанцій зобов'язані забезпечити всебічну та об'єктивну перевірку кримінальної справи. При цьому, встановивши підстави для скасування або зміни вироку, вказані суди зобов'язані скасувати чи змінити вирок щодо осіб, яких стосуються допущені порушення, незалежно від того, чи подана щодо них касаційна скарга (подання).

Виходячи з загальних положень кримінально-процесуального закону, обвинувальний вирок суду першої інстанції може бути оскаржений або опротестований з приводу відшкодування матеріальної шкоди потерпілому і, зокрема, в частині відшкодування матеріальних збитків з ініціативи суду. В цьому випадку касаційна скарга подається засудженим або його захисником і може торкатися як підстав застосування судом майнової відповідальності, так і її обсягу. В свою чергу прокурор має право внести касаційне подання з цього ж приводу, але як на користь засудженого, так і проти нього. Виникає запитання – чи може сам факт утримання суду від відшкодування збитків з власної ініціативи стати достатньою підставою для перегляду вироку? На це запитання професор В.Т.Нор, як вважаємо, цілком обґрунтовано дає позитивну відповідь [9, с.134]. У ч.8 ст.334 КПК України на суд першої інстанції покладається обов'язок вказати у вироку мотиви застосування відшкодування матеріальних збитків з власної ініціативи. Відповідно ж до ст.29 КПК України на суд покладається обов'язок відшкодувати шкоду з власної ініціативи, якщо цивільний позов не був заявлений до початку судового слідства. А тому можна зробити висновок про те, що суд у постановленому вироку зобов'язаний навести також мотиви свого утримання від відшкодування збитків з власної ініціативи.

Якщо у встановлених законом випадках суд першої інстанції не виконав покладеного на нього обов'язку щодо відшкодування збитків з власної ініціативи і не тільки не застосував правила про відшкодування шкоди з власної ініціативи, але й не визнав за матеріально потерпілою від злочину особою права на її відшкодування в порядку цивільного судочинства, то такі дії суду треба розглядати як порушення кримінально-процесуального закону, яке підлягає усуненню касаційною інстанцією. Виходячи з практики судів України, суди, як правило, визнають за потерпілою особою (цивільним позивачем) право на задоволення позову в порядку цивільного судочинства, хоча такого положення кримінально-процесуальний закон України не передбачає. Проте слід наголосити, що суди йдуть таким шляхом тільки у випадку, коли неможливо докладно підрахувати розмір заподіяних злочином збитків без відкладення судового засідання, а також за умови, що розмір заподіяних збитків не впливає на кваліфікацію злочину та на призначення покарання. У всіх інших випадках, коли суди першої інстанції не вирішили питання про відшкодування збитків з власної ініціативи (або ж не вмотивували відмову в його вирішенні), воно вирішується в касаційному порядку. Спираючись на загальні положення касаційного розгляду справи в порядку кримінального судочинства, суд мав би винести одне з таких рішень: скасувати вирок в цілому і відправити справу на новий судовий розгляд; залишити подання (скаргу) без задоволення, а вирок в цій частині – без змін, враховуючи ту обставину, що потерпілий не втратив право на відшкодування і може його реалізувати в порядку цивільного судочинства; винести рішення про відшкодування матеріальних збитків з власної ініціативи; внести у вирок суду зміни, які полягають у визнанні за потерпілим права на відшкодування збитків з переданням вирішення питання про їх розмір на розгляд цивільного суду.

На нашу думку, заслуговують на увагу всі з зазначених рішень суду касаційної інстанції. Відповідно до нині діючого в Україні кримінально-процесуального закону, на суди покладається обов'язок вирішити питання про відшкодування заподіяних злочином збитків одночасно з розглядом і вирішенням питання про кримінальну відповідальність. Тому невстановлення судом розміру заподіяних злочином збитків, як необхідного елементу структури предмета доказування, дає всі підстави розглядати це як неповноту судового слідства, а нестягнення судом цих збитків з засудженого – як порушення кримінально-процесуального закону. Проте скасування вироку тільки з вказаних підстав та ще й за умови, що потерпілий не втрачає можливості для відшкодування збитків у порядку цивільного судочинства, негативно вплинуло б на реалізацію принципу процесуальної економії часу і засобів у вирішенні основних завдань кримінального судочинства, що є досить небажаним.

З таких же положень виходить практика судів України в касаційній та наглядній інстанції, які у випадку неправильного вирішення цивільного позову судом першої інстанції скасовують вирок не в повному обсязі, а тільки в частині цивільного позову із скеруванням його для розгляду в порядку цивільного судочинства. Така діяльність судів контрольних інстанцій повинна б стосуватись і вирішення питань неправильного відшкодування збитків з власної ініціативи судами Першої інстанції, що вказує на недоцільність скасування вироку лише з приводу незастосування судом першої інстанції правила про відшкодування збитків з власної ініціативи.

Якщо суд першої інстанції не приймав рішення про відшкодування збитків з власної ініціативи, то неможливою є і скасування(зміна) вироку в частині розміру відшкодування збитків. Інша річ, якщо суд першої інстанції прийняв рішення про їх відшкодування, але розмір їх помилково "занизив". У цьому випадку суд контрольної інстанції повинен розглянути питання про розмір відшкодування збитків з власної ініціативи.

Прийняття касаційним судом рішення про відшкодування матеріальних збитків з власної ініціативи також має певні особливості, оскільки в такому випадку на перший погляд, безумовно, буде порушений принцип заборони "повороту на гірше", яким охоплюються кримінально-процесуальні відносини з приводу відшкодування заподіяних злочином матеріальних збитків.

Передбачити всі випадки, які ведуть до погіршення становища засудженого (виправданого) в результаті перегляду справи вищестоящим судом не видається можливим, оскільки вони можуть виявлятись у найрізноманітніших формах. Не випадково законодавець не подає чіткого переліку обставин, які можуть спричинити погіршення становища засудженого (ст.385 КПК України). Але такі обставини на контрольних стадіях судочинства торкаються здебільшого кримінально-правових питань, що, в свою чергу, зміцнює гарантії права засудженого на захист [2, с.17]. Зокрема, вказано, що рішеннями, які погіршують становище обвинуваченого (засудженого), визнаються лише такі, що пов'язуються з настанням небажаних для нього кримінально-правових наслідків (збільшення розміру покарання, перекваліфікація на більш тяжкий злочин тощо) або обмежують його в процесуальних правах [7, с.154].

При цьому вказівка на поширення заборони "повороту на гірше" в частині кримінально-правових питань зумовлена тим, що дія цієї заборони не поширюється на питання цивільного позову в кримінальній справі, сума якого може бути збільшена судом касаційної і наглядної інстанції, якщо у справі немає потреби збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком, або не тягне за собою зміни кваліфікації на статтю закону, яка передбачає більш суворе покарання. Саме таку вказівку висловлено Пленумом Верховного Суду України в постанові від 12.10.1989р., п.4 [15, с.241].

Разом з тим це положення викликало в юридичній літературі гостру дискусію. Одні вчені поділяють саме таку позицію, посилаючись на те, що цивільний позов у кримінальній справі є інститутом цивільного, а не кримінального права, хоча доказування його здійснюється за правилами кримінального процесу [1, с.19; 6, с.149; 7, с.153; 10, с.23; 11, с.14; 12, с.13; 18, с.65]. Тому, на думку цих вчених-процесуалістів, розглядаючи цивільний позов в кримінальній справі, суд касаційної і наглядної інстанції повинен застосовувати такі ж правила, які передбачені для цивільного судочинства в цій частині, тобто касаційна і наглядна інстанція повинні наділятись правом самостійно змінювати рішення в частині цивільного позову (у тому числі, в бік збільшення суми позову) в тих випадках, якщо по справі не має потреби збирати або додатково перевіряти докази, обставини справи були встановлені судом першої інстанції повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права (ст.311 ЦПК України).

Інші вчені займають протилежну позицію і вважають, що це положення не може бути визнане правильним і ґрунтуватись на законі, оскільки суперечить одній із керівних ідей кримінального процесу – недопустимості "повороту на гірше", сфера дії якої, на їхню думку, поширюється також і на рішення вищестоящих судів у частині відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди [3, с.62; 4, с.136; 13, с.339; 14, с.65; 16, с.271; 17, с.416].

Loading...

 
 

Цікаве