WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист прав та законних інтересів цивільного позивача в кримінальному судочинстві (питання судової практики) - Реферат

Захист прав та законних інтересів цивільного позивача в кримінальному судочинстві (питання судової практики) - Реферат

Касаційна і наглядова практики є засобом забезпечення правового статусу цивільного позивача і відповідача:

1) у конкретній кримінальній справі;

2) в результаті перевірки законності і обгрунтованості судового рішення, прийнятого у справі;

3) за умови його оскарження чи опротестування.

Касаційна і наглядова практики служать забезпеченню правового статусу в такий спосіб:

  • виявляючи допущені порушення і застосовуючи передбачені законом заходи до їх усунення;

  • залишаючи без змін судові рішення, де таких порушень немає;

  • а також тим, що касаційні та наглядові ухвали (постанови) мають інструктивне значення.

Процесуальною формою впливу касаційних, наглядових інстанцій на практику нижчестоящих судів виступають касаційні (наглядові) ухвали (постанови), в яких викладено рішення, дані обов'язкові вказівки.

Вивчення кримінальних справ, вироки в яких переглянуті Закарпатським, Львівським та Рівненським обласними судами в касаційному порядку і в порядку судового нагляду показало, що основною причиною неповного відшкодування заподіяної злочином шкоди є неналежне виконання, насамперед органами дізнання і досудового слідства, вимог ст.125, 126 КПК України, особливо на ранніх стадіях розслідування справи. Виявлені випадки, коли постанови про накладення арешту на майно виносять наприкінці досудового слідства. Це приводить до складання протоколів про відсутність у обвинуваченого майна, що підлягає опису та арешту.

У жодній з вивчених кримінальних справ не виявлено будь-якої реакції суду щодо цих порушень, допущених на досудових стадіях процесу, а отже, можна зробити висновок, що суди не пред'являють необхідної вимогливості до виконання органами дізнання і досудового слідства вимог закону щодо вжиття заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, як цього вимагають ч.1 ст.29 і ч.1 ст.125 КПК України.

Як свідчать проаналізовані справи, за своєю ініціативою суди досить рідко виносять постанови про накладення арешту на майно. Взагалі не встановлено випадків, коли суддя або суд у розпорядчому засіданні в порядку ст.247 КПК України зобов'язали б слідчі органи вжити заходів щодо відшкодування і арешту майна обвинуваченого. Фактично дані про наявність майна збираються вже на стадії виконання рішень державними виконавцями.

Однією з головних причин скасування і зміни вироків у частині цивільних позовів є невиконання органами слідства і судами вимог закону щодо необхідності доказування характеру і розміру завданої злочином шкоди.

У випадках, коли розмір шкоди не впливає на кваліфікацію діяння, органи слідства всупереч вимогам п.4 ст.64 КПК України обмежуються відібранням від потерпілих позовних заяв та винесенням постанов про визнання їх цивільними позивачами.

Суди приймають такі заяви до свого провадження і, зі свого боку, не завжди вживають відповідних заходів до усунення допущених недоліків. В окремих випадках цивільні позови задовольняються без перевірки розміру заявленої шкоди, тобто за відсутністю доказів щодо суми збитків.

Зокрема, постановою президії Рівненського обласного суду скасовано вирок Кузнєцовського міського суду у справі про обвинувачення С., К., Ч. і П. за ч.3 ст.81 КК України в частині вирішення цивільного позову, оскількии у резолютивній частині вироку зазначено, що цивільний позов задоволений частково, а в мотивувальній частині жодних аргументів такого рішення суд не навів; не взяв до уваги акт ревізії, що проводилась у магазині, в якому відбулася крадіжка, де була зазначена сума нестачі.

Встановлено випадок, коли суди всупереч роз'ясненням, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", притягають як цивільного відповідача осіб, котрі не несуть матеріальної відповідальності за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Наприклад, Виноградівський районний суд Закарпатської області у справі про обвинувачення К. за ч.2 ст.215 КК України передав цивільний позов на розгляд у порядку цивільного судочинства, посилаючись на те, що у справі не притягнуто як цивільного відповідача власника автомобіля. Причому суд не врахував, що під власником джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі не тільки права власності, а й за дорученням. У зв'язку з цим, а також на підставі інших порушень закону судовою колегією обласного суду вирок скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування.

Допускаються порушення вимог ст.334 та 335 КПК України, коли у вироках не наведені мотиви прийнятого рішення щодо цивільного позову, наприклад в резолютивній частині вироку зазначено про залишення цивільного позову без розгляду, в той час як у мотивувальній частині засуджені визнаються винними у заподіянні шкоди у повному розмірі.

Судовою колегією в кримінальних справах і президією Рівненського обласного суду скасовано відповідно постанови Рівненського і Млинівського районних судів, якими вирішено цивільні позови, заявлені в кримінальних справах. Обласним судом вказано, що вирішення цивільного позову в кримінальній справі постановою судді не передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Як роз'яснив Верховний Суд України в п.12 постанови Пленуму №11 від 12.12.1990 р. "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" відповідно до ст.409-411 КПК України розмір задоволення цивільного позову змінений бути не може.

Є випадки, коли не враховуються роз'яснення п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 р. "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна", згідно з якими в разі заподіяння матеріальної шкоди підсудним спільно з іншою особою, справа щодо якої виділена в окреме провадження, суд покладає обов'язок щодо відшкодування шкоди у повному розмірі на підсудного. Далі, виносячи вирок про обвинувачення особи, справу щодо якої було виділено в окреме провадження, суд вправі покласти на неї обов'язок відшкодувати шкоду солідарно з раніше засудженим. Так Хустський районний суд Закарпатської області, розглядаючи кримінальну справу про обвинувачення М. і П. за ст.198 КК України задоволив цивільний позов лише у 2/3 заявлених вимог, а в 1/3 частині позов залишив без розгляду, мотивуючи це тим, що справу щодо П. виділено в окреме провадження. Таке рішення суперечить вимогам ст.328 КПК, згідно з якими суд може задоволити позов повністю або частково або відмовити в ньому. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Закарпатського обласного суду даний вирок скасовано як необґрунтований, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Усупереч загальним підставам відшкодування майнової шкоди (ст.440 ЦК України) в судовій практиці є випадки відмови у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди потерпілому в разі закриття кримінальної справи на підставі ст.51 КК та 72 КПК України із застосуванням до особи заходів адміністративного стягнення. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області звільнено від кримінальної відповідальності Ф. із застосуванням до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Цією ж ухвалою потерпілій М. відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з винного заподіяної шкоди. У цьому ж випадку суд повинен був залишити цивільний позов без розгляду. З огляду на це постановою президії Закарпатського обласного суду ухвалу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд.

Аналіз касаційної і наглядової практики дає підставу дійти висновку, що ця практика справляє значний вплив на розгляд справ нижчестоящими судами, і в кінцевому підсумку це повинно привести до зменшення судових помилок у розгляді цивільних позовів у кримінальних справах.

Література

  1. Алексеев С.С. Общая теория права. – М., 1981. – Т.1.

  2. Куцова З.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе (предмет, цель, содержание). – М., 1973.

Loading...

 
 

Цікаве