WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист прав та законних інтересів цивільного позивача в кримінальному судочинстві (питання судової практики) - Реферат

Захист прав та законних інтересів цивільного позивача в кримінальному судочинстві (питання судової практики) - Реферат

Реферат на тему:

Захист прав та законних інтересів цивільного позивача в кримінальному судочинстві (питання судової практики)

Стаття 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Зокрема, має право звернутися за захистом до суду особа, якій злочином заподіяна майнова шкода, причому вона може зробити це як у порядку цивільного судочинства, так і кримінального. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні у кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою (ст.28 КПК України). Ця особа набуває правового статусу цивільного позивача після визнання її такою постановою органу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (ст.50 КПК України).

Закон (п.7 ст.32 КПК) відносить до учасників процесу певне коло осіб, в яке входить цивільний позивач. Визнання цивільного позивача учасником процесу є суттєвим для характеристики його правового становища. Правове становище визначає його правовий статус як суб'єкта, за яким держава визнає зацікавленість у певному результаті справи, наділяючи цивільного позивача правами, зміст і обсяг яких дають можливість активно і особисто (а також через представника) здійснювати захист своїх законних інтересів.

Законність реалізації інтересів цивільного позивача визначається не лише засобами і методами, до яких він вдається, але й цілями, до яких він прагне. Метою реалізації прав цивільного позивача є його кінцевий законний інтерес, що вміщує рішення, яке відповідає закону і об'єктивній дійсності, та висновок про матеріальну відповідальність обвинуваченого або особи, котра несе таку відповідальність за дії останнього.

З огляду на те, що між законними інтересами і суб'єктивними правами цивільного позивача є безпосередній зв'язок, який виявляється в їх співвідношенні як цілі і засобу, можна класифікувати права цивільного позивача. У першу групу увійдуть права позивача, які виступають передумовами, створюють підґрунтя для досягнення кінцевого законного інтересу (право подавати цивільний позов, просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого ним позову, ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, – після віддання обвинуваченого до суду, знати про строки і порядок принесення касаційної скарги).

Безпосередньо досягненню законного інтересу цивільного позивача служать такі його права, як подавати докази, заявляти клопотання, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах, які становлять другу групу прав.

До третьої групи суб'єктивних прав цивільного позивача треба віднести ті права, за допомогою яких позивач домагається усунення як власне порушень, що можуть негативно вплинути на його кінцевий законний інтерес, так і причин, що можуть викликати такі порушення (право заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову).

Невід'ємною частиною правового статусу цивільного позивача є його обов'язки, в які входить: з'являтися на вимогу особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду; пред'являти всі необхідні документи, пов'язані з цивільним позовом; підкорятись розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання.

Щоб реалізація правового захисту законних інтересів цивільного позивача була реальною, необхідна певна система умов і засобів забезпечення цих інтересів, серед яких значне місце посідають юридичні, зокрема кримінально-процесуальні, гарантії.

Юридичні кримінально-процесуальні гарантії слід розглядати як передбачені законом засоби захисту прав та законних інтересів особи. До процесуальних гарантій прав та законних інтересів цивільного позивача, як і будь-кого з інших учасників процесу, слід віднести: конституційні засади кримінального судочинства; структуру кримінального процесу; норми процесуального права, що закріплюють права і обов'язки суду (судді), прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, а також ті, що закріплюють окремі права, які належать самому цивільному позивачу (його представнику) [2, с.127-128].

Для забезпечення прав і законних інтересів особи (цивільного позивача) в кримінальному процесі, для вирішення завдань кримінального судочинства велике значення має судова практика, яка виступає різновидом правозастосовної практики. Коли йдеться (у теоретичних роботах, у практичній діяльності) про судову практику, її переваги і недоліки, то під цим треба розуміти прийняті у конкретних справах судові рішення. Цим рішенням властива якість, яка вдало визначена як об'єктивований досвід індивідуально-правової діяльності [1, с.341]. Судове рішення не можна відокремити від попередньої діяльності суду, підсумком якої воно є, тому судову практику слід розглядати як єдність діяльності суду і результату цієї діяльності.

Для поняття судової практики характерним є те, що ним охоплюються рішення у конкретних судових справах. Керівні ж роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не є рішенням у конкретній кримінальній справі. Разом з тим названі постанови входять у судову практику як узагальнююча і в цьому розумінні "вторинна" практика. Авторитетність і обов'язковий характер керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України мають велике значення в забезпеченні правового статусу особи (цивільного позивача) в судовій і слідчій практиці.

Отже, судова практика характеризується: діяльністю певного суб'єкта – суду (це може бути як суд першої інстанції, так і суди касаційної та наглядової інстацій); обмежена рамками здійснення правосуддя; охоплює рішення суду та його дії по розгляду конкретних кримінальних справ; вміщує як "вторинну" практику керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Значення судової практики вищестоящих судів у забезпеченні правового статусу особи розкривається у виконуваних нею функціях: правоскеровуючій (орієнтуючій), правоконкретизуючій, сигнально-інформаційній. Такі функції юридичної практики обґрунтовано виділяються професором С.С.Алєксєєвим [1, с.348-349].

Правоскеровуюча функція судової практики, в даному випадку практики вищестоящих судів, надає цілеспрямований характер правозастосовній діяльності певних державних органів, привертає увагу прокурора, слідчого, суду, судді і особи, що проводить дізнання, до важливих положень закону, до прав і законних інтересів особи, до забезпечення її правового статусу. Наявність правоконкретизуючої функції судової практики, в тому числі практики вищестоящих судів, дає змогу розкрити правові ознаки, що містяться в законі, конкретизувати його поняття, не створюючи при цьому нових юридичних норм, що є суттєвим для забезпечення правильного застосування правових норм, які визначають правовий статус цивільного позивача.

Важливе значення судової практики в забезпеченні правового статусу особи в кримінальному судочинстві виявляється в її сигнально-інформаційній функції. Збираючи необхідну інформацію, що грунтується на застосуванні норм права, судова практика має підзаконний характер, може сигналізувати про необхідність створення нового правового акта, зміні, доповненні, скасуванні чинного. Вона виявляє прогалини в законодавстві, ставить питання, вирішення яких законодавцем є необхідним з метою, як у нашому випадку, більш повного і послідовного забезпечення правового статусу особи (цивільного позивача).

Практика вищестоящих судів служить забезпеченню правового статусу цивільного позивача як у кримінальній справі, в якій прийнята касаційна, наглядова ухвала чи постанова, так і на підставі інструктивного значення цих судових рішень.

Механізм забезпечення правового статусу цивільного позивача і цивільного відповідача за допомогою керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України і за допомогою касаційної та наглядової практики судів є різним.

Пленум Верховного Суду України дає, по-перше, керівне роз'яснення законів, обов'язкове для застосування всіма судами у всіх кримінальних справах, при розслідуванні і розгляді яких постає питання про застосування правової норми, щодо якої є роз'яснення Пленуму; по-друге, дає роз'яснення, які є результатом аналізу практики і узагальнення судової статистики. Крім того, керівні роз'яснення Пленуму скеровують і саму касаційну і наглядову практику.

Loading...

 
 

Цікаве