WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів - Реферат

Вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів - Реферат

Статтею 154 КПК України передбачена порука громадської організації або трудового колективу, яка полягає в тому, що зазначені суб'єкти ручаються за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і суду, що забезпечується авторитетом, впливом, шляхом встановлення контролю за поведінкою обвинуваченого.

У зв'язку з тим, що статтею 15 Закону України "Про підприємства в Україні" визначена компетенція трудового колективу, до якої не входить контроль за поведінкою працівників та проведення з ними виховної роботи, постає питання, чи вправі органи попереднього розслідування або суд покладати на них невластиві їм функції? Оскільки питання риторичне, то пропонуємо вилучити поруку трудового колективу як запобіжний захід.

Кримінальному процесу з давніх часів відомі такі запобіжні заходи, як застава і майнова порука.

У 1996 р. в КПК України як вид запобіжних заходів введена застава, проте поки що вона не набула широкого застосування. У судочинстві ж інших держав застава є одним з найефективніших і найдієвіших видів запобіжних заходів.

Відповідно до ст.1541 КПК України застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Заставу як запобіжний захід треба застосовувати у тих випадках, коли для забезпечення явки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного за викликом органу розслідування і суду підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового перебування (ст.151) за певних обставин є недостатньою, а для взяття під варту (ст.155) немає підстав або застосовувати його недоцільно [5, с.216].

Статтею 1541 КПК України не передбачено будь-яких обмежень застосування застави щодо кола осіб, тому питання про можливість застосування застави повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку особою чи органом, у провадженні яких перебуває справа.

Законом також не встановлено будь-яких обмежень і щодо кількості заставодавців: ними можуть бути сам обвинувачений (підозрюваний, підсудний) та інші – дієздатні фізичні чи юридичні особи. Залежно від цього застава, на нашу думку, може бути особистою (при її внесенні обвинуваченим) чи неособистою (при її внесенні іншими особами). Допускається також можливість внесення застави в певних частинах обвинуваченим та іншими особами.

Відповідно до вимог ст.1541 КПК України предметом застави можуть бути гроші, інші матеріальні цінності, у тому числі рухоме і нерухоме майно, що перебуває в цивільному обігу і належить заставодавцю на праві власності. Отже, застава може бути в грошовому виразі, у вигляді речей, нерухомого майна (іпотека), цінних паперів.

Законом чітко визначені мінімальні розміри застави. Зокрема, ст.1541 КПК України передбачено, що стосовно особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який належить покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років, розмір застави не може бути меншим ніж одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17000 грн.); щодо особи, обвинуваченої у скоєнні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої особи – не менше ніж п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн.); щодо інших осіб – п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.).

Визначаючи розміри застави, було б доцільно врахувати досвід інших держав. Зокрема, згідно з Актом про реформу порядку звільнення під заставу чи поруку 1984 р., прийнятого в США, судді заборонено встановлювати такі фінансові умови застави, які б спричинили утримання обвинуваченого під вартою через його неспроможність сплатити визначену суму грошей. Тобто грошова застава повинна бути призначена в такій сумі, яку обвинувачений спроможний сплатити [1, с.135].

Як свідчить судова практика, процедура застосування застави є досить складною і це є однією з причин незначного її застосування. Отже, є потреба розробити чітку процедуру застосування цього запобіжного заходу, що, безумовно, сприятиме його широкому практичному застосуванню.

Далеко не завжди обвинувачений, підсудний, заставодавець мають змогу відразу внести визначений розмір застави, тому пропонують запровадити додатково такий вид запобіжних заходів, як майнова порука. В разі майнової поруки майно відразу не передається поручителем органам попереднього слідства чи суду, а поручитель бере на себе зобов'язання сплатити визначену цими органами суму у випадку порушення обвинуваченим покладених на нього обов'язків.

У разі застосування як застави, так і майнової поруки не порушується особиста свобода людини і примус, викликаний цими заходами, полягає в реальній загрозі втрати обвинуваченим (заставодавцем, поручителем) майна, грошей, цінностей, тобто виникають мотиви економічного характеру, що примушують добросовісно виконувати обов'язки, які він бере на себе.

На нашу думку, у сучасних умовах досить ефективним міг би бути такий запобіжний захід, як домашній арешт. Цей вид заходу, як видається, має застосовуватись тільки за рішенням суду до обвинуваченого, підсудного у тих випадках, коли цілковита ізоляція не викликана необхідністю або є недоцільною за конкретних обставин (хвороба, вік тощо). Водночас судом мають визначатись і конкретні обмеження волі, зокрема арештований може бути обмеженим у виході з місця проживання чи у спілкуванні з певними особами, місце його проживання може охоронятись. Застосовуючи такий захід, суд міг би покласти на обвинуваченого певні обов'язки, наприклад своєчасно з'являтись на виклики, а за його поведінкою встановити нагляд.

У нормі КПК, якою б передбачалось введення домашнього арешту, доцільно зазначити, що його строк та порядок продовження строку повинні визначатись нормами, що діють для такого заходу, як взяття під варту.

Домашній арешт з економічного погляду є набагато ефективнішим і для людини, і для держави, ніж взяття під варту, не кажучи вже про моральний аспект. Та обставина, що у випадку допущення порушень, встановлених судом обмежень, домашній арешт замінюється на більш суворий – взяття під варту, повинна бути надійною запорукою ефективності та надійності цього заходу.

Пропонуємо також ввести в новий КПК такий вид запобіжних заходів, як передача під нагляд міліції. Особи, відносно яких застосовуватиметься такий захід, були б зобов'язані систематично з'являтись в органи міліції, а органи міліції мали б право перевіряти поведінку обвинувачених, підсудних за місцем проживання з метою здійснення належного контролю за ними.

Зазначимо, що правове регулювання запобіжних заходів як заходів кримінально-процесуального примусу потребує вдосконалення, оновлення з урахуванням набутого досвіду, міжнародних норм, наукових розробок з метою виконання завдань, які поставлені перед кримінальним судочинством у зв'язку з прийняттям нової Конституції України при безумовному дотриманні гарантованих прав і свобод громадян.

Література

  1. Дженин Юнкер. Содержание под стражей на досудебной стадии и во время суда // Матеріали Семінару з питань застави та досудового утримування під вартою. – Л., 1998.

  2. Пилипчук П.П. Питання застосування в слідчій та судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №3.

  3. Михайлов В.А. Меры пресечения в российском уголовном процессе. – М., 1996.

  4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1999.

  5. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: За станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997р. – К.: Юрінком Інітер, 1997.

  6. Фенив Л.И. Уголовный процесс (Составлен в виде ответов на вопросы программы испытаний в юридической комиссии). – Харьков, 1911.

Loading...

 
 

Цікаве