WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів - Реферат

Вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів - Реферат

Реферат на тему:

Вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів

Нова Конституція України створила правову базу для прискорення розробки та проведення судової реформи, якою передбачається прийняти, крім законів, пов'язаних з судоустроєм і судочинством, нові кодекси, зокрема Кримінальний і Кримінально-процесуальний.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що найвищою соціальною цінністю в Україні визнані людина, її життя й здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпека.

Цією конституційною нормою не лише визначено сутність і ціль держави, скеровані на встановлення прав та свобод людини, але й закріплено головний її обов'язок – утвердження й забезпечення цих прав та свобод, а також відповідальність держави за свою діяльність. "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість" – проголошено в ч. 1 ст.29 Конституції.

Одним з інститутів кримінально-процесуального законодавства є запобіжні заходи. Цей інститут активно втручається в конституційні права громадян, оскільки так чи інакше обмежує їхню особисту свободу, хоч і на підставах та в порядку, які встановлені законом. Оскільки Конституція вимагає посилення правових гарантій дотримання прав і свобод громадян, інститут запобіжних заходів потребує реформування, яке б відповідало принципам демократичної правової держави, що розбудовується в Україні, певним досягненням вітчизняної науки, позитивному досвіду інших правових систем, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Згідно з чинним КПК України, запобіжні заходи виділені в окрему главу 13. Цю главу вміщено не в загальних положеннях, а в розділі 2, в якому вирішуються питання порушення кримінальної справи і проведення попереднього розслідування. Окремі норми щодо запобіжних заходів є в інших главах КПК, зокрема в главі 36.

З огляду на те, що запобіжні заходи – це загальнопроцесуальний інститут кримінального судочинства, пропоновано норми про запобіжні заходи викласти окремою главою в розділі КПК, який регулюватиме загальні положення кримінального процесу.

У різних державах запобіжні заходи називають по-різному. Зокрема, в Республіці Польща – це примусові заходи, у Народній Республіці Болгарії – заходи процесуального примусу, в Румунії – превентивні заходи.

Можливо, інша назва (наприклад, заходи забезпечення) і точніше відповідала б змісту таких заходів, проте термін запобіжні заходи закріпився як у практичній діяльності, так і в науковій літературі, й тому його змінювати недоцільно.

Запобіжні заходи – різновид заходів кримінально-процесуального примусу, які застосовуються органами дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом до обвинуваченого (у виняткових випадках – підозрюваного) або підсудного шляхом певного фізичного чи психологічного впливу, або застосуванням деяких обмежень його майнових прав та інтересів тощо.

Запобіжні заходи характеризуються особливою спрямованістю і можуть бути обраними лише з певною метою, а саме – з метою позбавити можливості обвинуваченого чи підсудного вчинити такі дії: ухилитись від слідства і суду; перешкодити встановленню істини в кримінальній справі; займатись злочинною діяльністю, а також ухилитись від виконання вироку.

Для застосування запобіжних заходів необхідні певні підстави: доведеність матеріалами справи факту скоєння злочину, а також наявність у кримінальній справі доказів, які вказують на те, що обвинувачений може ухилитися від слідства і суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю [4, с.159-163].

Підстави для застосування запобіжних заходів, які вміщенні в ст.148 КПК України, є не досить чіткими, оскільки не виключають застосування запобіжних заходів на підставі суб'єктивної думки щодо можливості поведінки обвинуваченого в майбутньому, що є недопустимим. З огляду на це пропонуємо зазначити в цій нормі закону, що слідчий, прокурор, суддя чи суд вправі обрати один з запобіжних заходів при наявності достовірних фактичних даних, стверджених матеріалами справи, про те, що без застосування такого заходу обвинувачений, підсудний вчинить дії, для перешкоди яких цей захід застосовується.

Згідно із ст.14 КІІК можливе застосування лише одного із запобіжних заходів, передбачених ст.149 КПК. Це положення треба зберегти і в новому КПК, оскільки застосування декількох заходів одночасно (наприклад, підписки про невиїзд та особистої поруки) значно погіршувало б становище обвинуваченого, що суперечило б ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою приймаючи нові закони або вносячи зміни до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод людини та громадянина.

Згідно із ст.149 КПК в Україні застосовуються такі запобіжні заходи: підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командування військової частини. Згідно із ст.436 КПК, до неповнолітнього обвинуваченого може застосовуватись також запобіжний захід – передача його під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячого закладу.

В юридичній літературі в основу класифікації видів запобіжних заходів, покладені різні критерії, відтак класифікуються вони неоднаково. Це має практичне значення, оскільки надає можливість слідчому, прокурору, судді чи суду застосовувати в кожній конкретній справі найефективніший, а отже, і оптимальний запобіжний захід.

Варта уваги класифікація науковця-процесуаліста Л.І.Феніна, який виділяв заходи, що мають своїм змістом особисте забезпечення (домашній арешт, затримання – позбавлення волі до винесення вироку) та заходи, що мають майнове забезпечення (застава, майнова порука) [6, с.13-131].

Така класифікація є правомірною і на сьогоднішній день з деякими лише уточненнями – з урахуванням заходів, передбачених діючим законодавством, а також видів заходів, які пропонуються впровадити у новому КПК. У науковій літературі пропонується з урахуванням запропонованої Л.І.Феніним класифікації, в основу якої покладено способи забезпечення належної поведінки та явки обвинуваченого на виклики, всі запобіжні заходи класифікувати:

  • заходи забезпечення, які мають характер особистого забезпечення (підписка про невиїзд, особиста порука);

  • заходи, в основу яких покладено майнове забезпечення (застава, майнова порука);

  • заходи, в основу яких покладено моральне забезпечення (громадська порука, передача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників);

  • заходи, які мають характер адміністративно-владного забезпечення (взяття під варту, передача неповнолітнього під нагляд адміністрації дитячих установ, нагляд командування військової частини) [3, с.57].

Зазначимо, що чинна система запобіжних заходів є в цілому досить ефективною, її лише слід певною мірою удосконалити. Враховуючи вітчизняний досвід, а також досвід інших правових систем, доцільно дещо розширити перелік видів запобіжних заходів, зокрема запровадити домашній арешт, майнову поруку, передачу під нагляд міліції, про що піде мова далі.

В юридичній літературі значна увага приділяється найбільш суворому запобіжному заходу – взяття під варту, тому хотілось би висловити деякі міркування щодо вдосконалення деяких інших, менш суворих видів запобіжних заходів. Як свідчить судова практика, одним з найпоширеніших запобіжних заходів є підписка про невиїзд.

Згідно із ст.151 КПК України, підписка про невиїзд полягає у тому, що від підозрюваного або обвинуваченого беруть письмове зобов'язання не відлучатись з постійного місця проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу особи, яка проводить дізнання, слідчого або суду. Застосування цього заходу має на меті забезпечити своєчасну явку обвинуваченого до органів розслідування суду, тому доцільно було б доповнити текст цієї статті вищезазначеним та уточнити назву заходу – "підписка про невиїзд та своєчасну явку".

Хоча процес обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд є нескладним і найпоширенішим, судова практика свідчить про те, що цей захід обирається не завжди правильно. Наприклад, у зв'язку з ухиленням від явки до суду обвинувачених, щодо яких необґрунтовано обрано такий запобіжний захід, як підписка про невиїзд, судами України було зупинено провадження з оголошенням розшуку обвинувачених у 1996 р. у 7249 справах, у 1997 р. – у 8143 справах, у 1998 р. – у 8626 справах [2, с.49]. Після проголошення вироків судами було взято під варту в 1996 р. 12792 особи, в 1997 р. – 12593, у 1998 р. – понад 13000 осіб. Це свідчить про потребу в застосуванні й інших запобіжних заходів, крім підписки про невиїзд, які, не позбавляючи людину волі, могли б ефективніше сприяти досягненню мети обрання цього виду кримінально-процесуального примусу.

Loading...

 
 

Цікаве