WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття і суть заборони “Повороту на гірше” в судових стадіях кримінального процесу України - Реферат

Поняття і суть заборони “Повороту на гірше” в судових стадіях кримінального процесу України - Реферат

Реферат на тему:

Поняття і суть заборони "Повороту на гірше" в судових стадіях кримінального процесу України

Згідно із ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав та свобод людини проголошується головним обов'язком, визначальним принципом діяльності держави. Важлива роль у системі правових засобів, якими охороняються і забезпечуються права та законні інтереси людини, належать кримінально-процесуальним гарантіям. Саме вони найбільше істотно впливають на правове становище осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. В сучасних умовах здійснення судово-правової реформи, основна мета якої – створення судочинства охоронного типу, особливої актуальності набувають питання розширення і зміцнення процесуальних гарантій правосуддя та прав особи в кримінальному процесі.

Особливе місце в системі цих гарантій займає заборона "повороту на гірше", яка є важливою гарантією правосуддя і водночас надійною гарантією прав та законних інтересів обвинуваченого (підсудного) й інших учасників кримінального процесу (потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.).

Питання заборони "повороту на гірше" в кримінальному судочинстві завжди привертали увагу вітчизняних і зарубіжних учених-процесуалістів. При цьому переважна більшість учених-юристів розглядають указану заборону як гарантію права обвинуваченого (підсудного) на захист від необґрунтованого погіршення його становища у випадку зміни обвинувачення і покарання [1, с.23-24; 2, с.6; 3, с.131; 4, с.27]. Проте таке визначення цього поняття є однобічним, не розкриває реального змісту багатогранного явища. Адже заборона "повороту на гірше" виступає також і як важлива гарантія правосуддя, оскільки є засобом виявлення порушень закону та недоліків у діяльності слідчих органів і судів. Вона зобов'язує органи попереднього слідства, прокурора і суд в разі виявлення обставин, які вказують на вчинення обвинуваченим (підсудним) більш тяжкого злочину або злочинів, що тягнуть за собою істотну зміну обвинувачення за фактичними обставинами порівняно з обвинуваченням, яке було інкримінованим йому на попередніх стадіях процесу, повернути справу на додаткове розслідування або новий судовий розгляд (ст.ст.231, 245, 277, 365, 394, КПК України). Додаткове розслідування всебічно, повно та об'єктивно перевіряє фактичні обставини в умовах гласності, безпосередності й змагальності процесу з тим, щоб забезпечити обвинуваченому право на захист від попереднього обвинувачення, і лише на підставі одержаних доказів вирішити питання про винність або невинність обвинуваченого й призначити йому справедливе покарання. Цим самим заборона "повороту на гірше" сприяє правильному застосуванню закону, встановленню істини в кримінальній справі і успішному виконанню завдань кримінального судочинства.

Разом з тим суть заборони "повороту на гірше" цим не обмежується. Вона розглядається у більш широкому значенні – як процесуальна гарантія охорони прав та законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача й інших учасників кримінального процесу.

Зумовлено це тим, що така заборона є засобом реалізації в кримінальному процесі одного з демократичних принципів українського законодавства – принципу зворотної сили закону. Цей принцип уперше закріплений в Конституції України (ст.22) і служить надійною гарантією від протиправного обмеження або скорочення належних особі прав та свобод.

Ураховуючи важливість цього конституційного положення в забезпеченні прав учасників кримінально-процесуальної діяльності, доцільно було б у новий КПК України ввести норму, яка б регулювала зворотну силу кримінально-процесуального закону, оскільки це має місце в чинному кримінальному і адміністративному законодавстві України. Водночас, формулюючи цю норму, слід враховувати особливості регулювання суспільних відносин даною галуззю права.

Адже на відміну від кримінального матеріального права дія кримінально-процесуального закону в часі регулюється дещо іншими правилами і полягає в тому, що при провадженні по кримінальній справі застосовується закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи (ч.2 ст.3 КПК України).

З огляду на це зворотна сила кримінально-процесуального закону має свої специфічні особливості і повинна, як видається, керуватися такими правилами:

Кримінально-процесуальний закон, який скасовує або обмежує в будь-якій формі права учасників процесу, зворотної сили не має, тобто дія такого закону не поширюється на провадження, яке розпочато до набрання ним чинності.

Зміст цього демократичного положення полягає в тому, що у випадку скасування або обмеження новим кримінально-процесуальним законом того чи іншого процесуального права учасника процесу в справах, які уже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження у даній справі.

Немає сумніву, що закріплення цієї норми послужило б додатковою гарантією прав і законних інтересів учасників кримінально-процесуальної діяльності й утвердило б напрям держави на демократизацію та гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України.

В юридичній літературі існує думка, що дія заборони "повороту на гірше" знаходить свій прояв лише в суді касаційної інстанції після постановлення вироку і не поширюється на інші стадії процесу: на стадію попереднього розслідування, стадію віддання обвинуваченого до суду і судового розгляду справи. Зокрема, на думку М.А.Воробейнікова і Я.О.Мотовиловкера, до моменту винесення вироку по справі можна говорити лише про заборону змінювати обвинувачення не на користь обвинуваченого без дотримання гарантій його права на захист, а не про заборону "повороту на гірше". На цій підставі поняття заборони "повороту на гірше" вони визначають як спрямовану до вищестоящого суду вимогу залишити без змін судове рішення, що, вважає суд, за браком згаданої заборони, підлягало б зміні або скасуванню з направленням справи на новий розгляд не на користь обвинуваченого [1, с.27; 4, с.27].

З такими поглядами важко погодитись ось з яких міркувань.

По-перше, в ст.277 КПК України законодавець закріпив загальне для всіх стадій правило, яке полягає в тому, що зміна обвинувачення допускається, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого (підсудного) і не порушується його право на захист. Встановлюючи такі правила, законодавець виходить з необхідності надійного забезпечення прав і законних інтересів обвинуваченого (підсудного) в кожній стадії кримінального процесу. З цією метою він заборонив судам першої, касаційної і наглядної інстанцій, якщо немає відповідних умов, безпосередньо погіршувати становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого не лише у випадку зміни обвинувачення, але й в разі прийняття ними інших процесуальних рішень без дотримання гарантій його права на захист. Цим самим законодавець поширив заборону "повороту на гірше" на всі стадії кримінального процесу, де виникає таке питання, а не тільки на стадію касаційного провадження (ст.213, 245, 277, 365, 366, 394 КПК України).

По-друге, суть заборони "повороту на гірше" полягає не тільки в свободі оскарження засудженим вироку і не лише в обов'язку суду касаційної інстанції залишити без змін рішення суду першої інстанції в разі виявлення не вказаних у касаційному поданні прокурора або скарзі потерпілого підстав для скасування вироку не на користь засудженого, як вважають М.А.Воробейников і Я.О.Мотовиловкер. Заборона "повороту на гірше" полягає і в тому, що за браком передбачених законом умов та з метою забезпечення обвинуваченому, підсудному, засудженому права на захист, судам першої, касаційної і наглядної інстанцій забороняється безпосередньо вносити такі зміни в рішення, які приймаються ними по справі, погіршуючи становище цих осіб порівняно з попередніми стадіями процесу. У разі виявлення підстав, що ведуть до погіршення становища цих осіб, справа підлягає поверненню судом на попередні стадії процесу для забезпечення своєчасної організації їх захисту від нового обвинувачення.

По-третє, якщо враховувати те, що закон однаково забороняє безпосередньо погіршувати становище обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданих, як у частині юридичної кваліфікації, так і фактичних обставин справи, то стає незрозумілим, чому в одних випадках (в стадії касаційного провадження) ці норми треба відносити до заборони "повороту на гірше", а в інших випадках (у стадії віддання обвинуваченого до суду і судового розгляду справи) їх необхідно відносити до інших кримінально-процесуальних заборон зміни обвинувачення не на користь обвинуваченого. Це, по суті, тотожні заборони, які мають принципове значення для забезпечення права обвинуваченого, підсудного, засудженого на захист і виражають гуманізм кримінально-процесуального законодавства України.

На підставі викладеного під забороною "повороту на гірше" слід розуміти одну з важливих процесуальних гарантій правосуддя та прав особи, яка виражає гуманізм кримінального судочинства. Суть її полягає в тому, що з метою успішного виконання завдань кримінального процесу, забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого (підсудного) чи виправданого, а також прав інших учасників процесу, судам першої, касаційної і наглядної інстанцій забороняється, якщо не передбачені кримінально-процесуальним законом умови, безпосередньо змінювати обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно відрізняється від попереднього за фактичними обставинами, посилювати покарання чи в інший спосіб погіршувати становище обвинуваченого, підсудного, засудженого або виправданого, а також погіршувати становище інших учасників кримінального процесу в будь-якій формі.

Література

  1. Воробейников М.А. Запрет преобразования к "худшему" в советском уголовном процессе. – Ярославль, 1976.

  2. Калашникова Н.Я. Гарантия права обвиняемого на защиту при изменении обвинения й наказания. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.

  3. Морщакова Т.Г. Отмена судебных решений по уголовным делам и поворот к "худшему": Комментарий судебной практики за 1983 год. – М., 1984.

  4. Мотовиловкер Я.О. Проверка законности й обоснованности приговора. – Ярославль, 1975.

Loading...

 
 

Цікаве