WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) - Реферат

Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) - Реферат

Поширювальне тлумачення застосовують, якщо зміст кримінально-правової норми ширший, аніж її словесний вираз, текст. Наприклад, ст.17 КК України замахом на злочин визнає "умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину". Практика застосування норми підтверджує, що замах на злочин може постати і у випадку бездіяльності. Тому ст.17 КК України у випадку застосування обґрунтовано піддається поширеному тлумаченню.

Інший приклад – постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. №7 із змінами, внесеними від 4 червня 1993 р. №3, 31 березня 1995 р. №4, 25 грудня 1996 р. №4 та 3 грудня 1997 р. №12. У цій постанові подано, зокрема, поширювальне за змістом тлумачення того, що слід розуміти під наклепом, передбаченим ст.125 КК України [6, с.233-234]. Обмежувальне або поширювальне тлумачення супроводжується углядовою діяльністю: коли текст і зміст кримінально-правової норми не збігаються, виникає передумова вибору одного з декількох можливих значень тексту чи конкретного поняття.

Роз'яснюючи норму, суб'єкт тлумачення повинен досягнути правильного, адекватного із задумом законодавця, розуміння буквального виразу закону. Потім передати, об'єктивувати, виразити зміст у своїй інтерпретації (на його думку, правильній і повній). Але зміст самої кримінально-правової норми змінювати у процесі тлумачення недопустимо. Розуміння норми не залежить від конкретних фактів і не визначається останніми. Завдання правозастосувача полягає не в тому, щоб "прилаштувати" зміст норми до фактичних обставин, а в тому, щоб глибоко зрозуміти цей зміст, правильно встановити зв'язок між нормою і конкретним фактом. Шляхом тлумачення з'ясовується принциповий зміст норми, вкладений у неї законодавцем.

Як зазначає Л.Каск, у тлумаченні норм права завжди велику роль відіграє правосвідомість суб'єкта, який здійснює тлумачення [9, с.471]. Не заперечуючи таке положення категорично, вважаємо, що критерієм правильності тлумачення правової норми є передусім сама норма. Зовсім недопустимо зводити критерій тлумачення кримінально-правових норм лише до суб'єктивного судження інтерпретатора. Так А.Шляпочніков пише: "Будь-яка спроба шукати критерій тлумачення кримінального закону не в самому законі, а в аналізі його змісту і словесної оболонки, безумовно повинна призвести до відходу від закону і до порушення його стабільності" [12, с.98]. Так само недопустимою є вказівка на правосвідомість – "керується правосвідомістю". Суд повинен керуватися кримінальним законом, оскільки правосвідомість – явище не конкретне, а абстрактне. У кожного судді вона різна. І якщо допустити можливість керуватися правосвідомістю, то про єдність законності та рівність громадян перед законом, а отже, гуманність і справедливість, можна говорити лише умовно, у теоретичному плані [5, с.88]

Деякі автори небезпідставно зауважують, що діяльність, яка відбувається у процесі застосування і тлумачення права, виконує також завдання, спрямоване на його конкретизацію [3]. Компетентний орган, з'ясовуючи зміст правової норми, поширює загальне правило на своєрідні фактичні обставини, конкретизує це правило [7, с.50].

Варто погодитись з позицією Г.Шмельової, яка зазначає, що під правозастосовчою конкретизацією розуміють об'єктивно зумовлену, що здійснюється з метою забезпечення втілення правових норм у життя, закономірну діяльність компетентних органів, спрямовану на встановлення індивідуальних конкретних приписів, а також створення індивідуальних правоконкретизованих положень (шляхом зменшення обсягу правових норм на основі розширення їх змісту) [13, с.75].

Конкретизація, як і будь-яке інше правове явище, виявляється у двох аспектах. З одного, об'єктивного, боку, припис, покладений у норму права, має характер загального правила, сформульованого в абстрактній формі. Воно потребує конкретизації щодо ситуації, яка виникла (стосовно розв'язання конкретної кримінальної справи або групи справ). З іншого, суб'єктивного, боку, конкретизація передбачає процес вибору можливого варіанта припису, на основі якого розв'язуватиметься кримінальна справа. Цей вибір, як і в інших випадках, має творчий характер, заснований на певній свободі угляду. Наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хабарництво" від 7 жовтня 1994 р. №12 із змінами і доповненнями від 28 червня 1996 р. №7 та 3 грудня 1997 р. №12, у пункті 2 дано роз'яснення змісту поняття "організаційно-розпорядчі обов'язки". У цьому ж таки пункті конкретизується (зменшення обсягу) дане висхідне поняття. Наголошно, що "такі обов'язки, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних та приватних підприємств і установ, їх заступники, керівники структурних підрозділів, керівники ділянками роботи та ін." [6, с.221-222]. Перед нами, очевидно, невичерпний перелік посад (посадових осіб). Тобто могли б бути названі й деякі інші, а декого із зазначених, можливо, можна було б не згадувати. Отже, у цьому тексті відображено результати углядової діяльності Пленуму Верховного Суду України, що відбувалася в процесі конкретизації поняття "організаційно-розпорядчі обов'язки".

Угляд, власне, завжди здійснюється в процесі конкретизації поняття, використаного у кримінально-правовій нормі, без чого виконати цю операцію взагалі неможливо.

Отже, конкретизація кримінально-правової норми – це другий (після тлумачення) логіко-пізнавальний засіб здійснення угляду в зв'язку з її застосуванням. Особливість саме цього різновиду угляду в тому, що він здійснюється тільки в процесі переведення поняття з більшим обсягом у поняття з меншим обсягом і полягає у виборі одного (чи кількох) з можливих видів явищ певного виду, що охоплюються змістом конкретизованого поняття. З цього й випливає нетотожність, специфічність правотлумачного й правоконкретизаційного углядів.

Правоконкретизаційний угляд здійснюється судом шляхом зменшення логічного обсягу певного поняття, вжитого у кримінально-правовій нормі, на основі розширення його змісту (тобто збільшення кількості ознак явища, яке відображається даним поняттям). Такий угляд полягає у виборі одного з можливих варіантів явищ певного виду, які охоплюються змістом поняття, що конкретизується.

У тих випадках, коли кримінально-правові норми за змістом є відносно визначеними і не подано їх офіційної нормативної конкретизації, суд зобов'язаний сформулювати (насамперед для себе) конкретне правило поведінки, без якого норма, що підлягає конкретизації, не може бути застосована до даної ситуації. Іншими словами, виведення конкретнішого правила поведінки із висхідної норми є один із різновидів (причому складний) конкретизації норми в процесі застосування, її ще називають проміжною правозастосовчою конкретизацією. Так Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. №1 із змінами і доповненнями від 3 грудня 1997 р. №12 зазначив: "Під жорстоким поводженням слід розуміти, зокрема, безжалісні, грубі діяння особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання, а саме: мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо [6, с.279]. Як бачимо, проміжну правозастосовчу конкретизацію спонукають до життя переважно кримінально-правові норми, що містять оціночні, ситуаційні поняття.

Наведена конкретизація має ступеневий характер. Відбувається процес переходу від одного оціночного поняття до іншого – нехай знову ж оціночного, проте більшої конкретності. При цьому мається на увазі, що суд безпосередньо в процесі застосування норми сам вибере, виділить, установить ті види фактів (відносин), яким притаманна соціальна значущість, названа у другому понятті, й на яке, у зв'язку з цим, поширюється дія даної кримінально-правової норми. Тут межі угляду суду досить широкі. Хоча при конкретизації первинного поняття вони ширші, ніж при конкретизації проміжного, оскільки звужується коло явищ, до яких застосовується норма кримінального права. Відповідно звужується можливість вибору.

Проміжна конкретизація ще не подає повної моделі поведінки, чого не можна сказати про так звану остаточну правозастосовчу конкретизацію. Тут норма права конкретизована настільки, що створюється певна модель поведінки, яку можна безпосередньо втілити у життя. Відбувається індивідуалізація явищ, відображених у поняттях даної кримінально-правової норми.

Прикладом остаточної правозастосовчої конкретизації може бути постанова Пленуму верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. №4 із змінами і доповненнями, від 4 червня 1993 р. №3 та 3 грудня 1997 р. №12, у якій зазначається: "Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст.10 КК України відповідальність за зґвалтування несуть особи віком від 14 років. За інші статеві злочини, передбачені, статтями 118-122 цього Кодексу, відповідальність можуть нести особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років" [6, с.273].

Отже, здійснення судового угляду через тлумачення та конкретизацію кримінально-правових норм сприяє підвищенню ефективності кримінально-правового регулювання.

Література

  1. Азаркин Н.М. Монтескье. – М.,1988.

  2. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939.

  3. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. л-ра, 1980.; Рабинович П.М., Шмелёва Г.Г. Конкретизация правовых норм (общетеоретические вопросы) // Правоведение. – 1985. – №6.

  4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.,1990.

  5. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України. – Львів, 1993.

  6. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком-Інтер, 1998.

  7. Комиссаров К.И. Судебное усмотрение в советском гражданском процессе // Советское государство и право. – 1969. – №4.

  8. Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса // Записки юрид.ф-та Петроградского ун-та. Вып.5. – Петроград, 1917.

  9. Теория государства й права /Козлов В.А., Ливанцев К.Е., Королев А.И. и др. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987.

  10. Унковский М.А. О неясности законодательства как общественном бедствии и о ближайших путях к ее устранению. – С.Пб.,1913.

  11. Цицерон. Диалоги. О государстве. О законах. – М., 1966.

  12. Шляпочников А.С.Толкование советского уголовного закона.— М.: Госюриздат, 1960.

  13. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. – Львов: Вища шк., 1988.

Loading...

 
 

Цікаве