WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) - Реферат

Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) - Реферат

Реферат на тему:

Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду)

Однією з найважливіших аксеологічних проблем у науці кримінального права є проблема судового угляду. Починаючи з XVII ст. вона стає традиційним предметом уваги відомих учених. У другій половині XVII ст. англійський філософ Джон Локк сформулював політико-правову теорію розподілу влади, яку творчо розвинув видатний французький просвітитель Ш.-Л.Монтеск'є у своїй геніальній праці "Про дух законів", що складається з 31 книги. Зокрема, в одинадцятій книзі він чітко наголошує, що не може бути свободи, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо ж судова влада об'єднається із законодавчою, то, за його словами, життя і свобода громадян потраплять в обійми свавілля, тому що суддя буде законодавцем, а якщо вона об'єднається з виконавчою, то суддя зможе набути прав гнобителя [1, с.107].

Монтеск'є вважав, що рішення суду за своєю суттю має бути "точним текстом закону". Якби в ньому втілювалися особисті думки судді, то в суспільстві могли б виникнути обов'язки, на які народ не давав своєї згоди. Судді, є лише устами, що висловлюють слова закону, "бездушними істотами", які не можуть обмежити силу і суворість закону. Питання удосконалення діючих законів належить до компетенції законодавчого корпусу. Владу, що видає закони, Монтеск'є характеризував як деспотичну, а в деспотичних державах законів немає – суддя сам творить закони. В монархічних державах суддя діє згідно з законом, а там, де його немає – "шукає дух закону". Для республіканської форми правління характерне, на його думку, є те, що суддя додержується самої букви закону. Людина, підкреслював він, перестає бути громадянином, якщо можна буде тлумачити закон проти неї у тих випадках, коли зачіпаються її життєві інтереси, честь і майно [8, с.111-112].

Відомий мислитель Ч.Беккарія, розвиваючи теорію розподілу властей стосовно кримінального права, сформулював принцип, згідно з яким лише закони можуть встановлювати покарання за злочини і що право їх видавати може належати лише законодавцеві, і жодний суддя, не порушуючи справедливості, не може визначати покарання для інших членів суспільства. Тлумачення закону суддею він розглядав як згубне посягання на суверенну волю законодавця [2, с.204]. Кримінальні судді, справедливо вважав він, не можуть бути наділені правом тлумачення законів на власний розсуд, вони не є законодавці. Тлумачити закон повинен законодавець як законний хранитель справжнього виразу загальної волі. Якщо суддям надається право тлумачення законів, то це означає, що громадянин підпорядковується "гніту численних нестерпних і жорстоких тиранів". Коли ж суспільна практика не враховує цих обставин, то, за образним висловом Вольтера, закон стає гострим кинджалом з двома вістрями, які однаково вражають як винного, так і невинного [8, с.112 113].

Проти надмірного розширення судового угляду був і Г.В.Ф.Гегель, вбачаючи в ньому варіант узаконеного свавілля. Однак, писав він, застостосовуючи закони, у вирішенні яких відіграє роль розум судді, обов'язково виникають колізії, в іншому випадку провадження справи прийняло б механічний характер. Якщо деякі юристи дійшли висновку, що покінчити з колізіями можна, якщо багато дечого передати на розсуд суддів, то такий вихід є значно гіршим, оскільки колізія також належить думці, мислячій свідомості та її діалектиці. Рішення ж, прийняте лише суддею, було б свавіллям [4, с.249]. Він не допускав можливості послаблення влади монарха внаслідок судового угляду.

На думку І.Бентама, законодавство, що втілює у собі найрозумніші постанови, спрямовані на досягнення найвищого щастя для найбільшої кількості людей, в жодному разі не повинне змінюватися суддями під приводом тлумачення. Коли ж право тлумачення надати будь-якій людині, то вона стане законодавцем, причому таким, що має авторитет, рівний з тим, хто видав закон. Коментар до кодексу, який був написаний з метою роз'яснення його змісту, не слід було б нікому брати до уваги, і потрібно було б заборонити цитувати його у будь-якому вигляді в суді – ні прямо, ні жодним іншим шляхом. Коли ж суддя або адвокат у процесі своєї практики зауважить будь-які, на їх погляд, недоліки закону, то їм належить звернутися з обґрунтуванням своєї позиції до законодавця. Щодо до Англії, то мислитель вбачав, що право тлумачення законів тут було узурповане суддями несумлінним шляхом, і це стало причиною зловживань та й призвело до незаконного привласнення ними авторитету законодавчої влади, руйнування її постанов, узурпації її повноважень [8, с.114 115]. У такій ситуації, за словами Гегеля, судді постійно виступають у ролі законодавців. [4, с.248].

І.Бентам поділяв погляди імператора Юстиніана, який оцінював свій кодекс як такий, що є найдосконалішим, і що в ньому всі правові сумніви знайшли своє вирішення. Категорично заборонялось тлумачення цього кодексу під загрозою притягнення винних до відповідальності і знищення книг, які вміщуватимуть такі тлумачення. Викладені погляди поділяв також відомий дореволюційний російський вчений-юрист П.І.Люблінський. Судді, зазначав він, не можуть бути вповноваженими тлумачити закон, у приписах якого втілена загальнонародна воля. У випадку виникнення труднощів, дозволялося лише звертатися за роз'ясненням до законодавця [8, с.111].

Отже, досліджувана проблема прямо пов'язана з реалізацією теорії розподілу влади, з проблемами забезпечення верховенства закону, єдності законності, найбільш повної і реальної рівності громадян перед кримінальним законом, справедливості у кримінальному судочинстві, що є неодмінною умовою правової держави.

Принцип загальності правової рівності як міри свободи був сформульований ще римськими юристами. Зокрема, Ціцерон писав, що під дію закону повинні підпадати усі [11, с.139]. Протягом багатьох століть ці гуманні ідеї розвивалися і збагачувалися.

В сучасній теорії права чітко спостерігається відхід від крайніх оцінок соціальної цінності судового угляду. Панівною є поміркована позиція вчених щодо цієї проблеми. Суть її зводиться ось до чого. Навколишня дійсність і її прояви в суспільних відносинах є надзвичайно різноманітні, а суспільні відносини настільки динамічні, що неможливо сконструювати норми кримінального права, образно кажучи, на всі випадки життя. Водночас слід враховувати, що процес пізнання реальної дійсності випереджує розвиток словесної форми їх фіксації. Крім цього, необхідно забезпечувати реалізацію принципу індивідуалізації покарання, вирішення питань звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, зняття судимості та ін. Отже, наявність і необхідність судового угляду, з одного боку, є соціально зумовленими. З іншого боку, висловлюють побоювання, що надмірно широкі межі судового розсуду, за умови браку ефективних суспільно-правових механізмів контролю, розсуду, можуть призвести, зокрема, до суб'єктивізму, судового волюнтаризму, нехтування принципу рівності осіб перед законом, порушення прав людини. Відтак судовий угляд необхідний, проте в певних межах і з достатньо чіткою законодавчою його регламентацією та з умовою вироблення ефективного механізму контролю.

Для суду проблематично застосовувати кримінальний закон, не з'ясувавши суті його змісту, призначення і мету. За допомогою тлумачення встановлюють необхідний зв'язок між кримінальним законом і рішенням суду.

Найпоширенішим вважається тлумачення кримінальних та кримінально-процесуальних норм – судове тлумачення. Це з'ясування змісту кримінально-правових актів, що проводить суд у зв'язку із застосуванням цих норм у кримінальному провадженні справи. П.Люблінський зауважував, що завдання судового тлумачення полягає у пошуку належного правового вирішення для даного конкретного випадку. На його думку, суддя повинен керуватися велінням закону або "чітким розумінням закону". Таке тлумачення не передбачає будь-яких інших операцій, окрім коректного підведення факту під родове поняття і застосування до нього правових наслідків, які прямо називає закон. У випадку досконалості та чіткості закону завдання судді здебільшого цим і обмежується. Однак, зазначає П.Люблінський, законодавча влада може мати певні дефекти: неповноту, неясність, суперечність. [8, с.169-171]

Суб'єктами судового тлумачення є: а) окремі судді; б)суди всіх рівнів (як колегіальні органи). Поширення цього виду тлумачення визначається тим, що застосування кримінальних та кримінально-процесуальних норм у процесі порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ неможливо без їх тлумачення. Суд, застосовуючи водночас норму до конкретних обставин кримінальної справи, повинен правильно і чітко з'ясувати законодавчу волю.

Правотлумачний угляд – це своєрідний процес смислотворення, здійснюваний судом на підставі тексту кримінально-правової норми, відносно визначеної за змістом. Цей процес полягає у виборі одного з тих значень, які можна надати неоднозначним термінам кримінально-правової норми. Підставою такого угдяду є неоднозначність (оцінний характер) термінів, вжитих законодавцем у кримінально-правовій нормі.

У випадку правозастосовчого розсуду суд вибирає певну дію чи утримання від неї, певний варіант фізичної поведінки. В разі правотлумачного угляду вибирають значення, якого можна надати певним словам тоді, коли норма містить терміни, що можуть мати різний смисл, трактуватися неоднаково.

Як відомо, залежно від співвідношення тексту кримінально-правової норми та її змісту розмежовують буквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення. Буквальне тлумачення – це коли зміст норми цілком відповідає його словесній оболонці – тексту кримінально-правової норми. Слова і зміст закону повністю тотожні, збігаються. Таке тлумачення, швидше, не типовий, а винятковий випадок передусім тому, що суд має справу з абсолютно визначеними нормами (їх у кримінальній галузі права – меншість). Наприклад, ч.2 ст.108 КК України вказує: "Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби". Оскільки зміст слів даної норми можна вважати чітко визначеним, однозначним, отож і необхідність вибору значення не постає. Іншими словами, зміст норми буквально, однозначно викладений в її тексті можна тлумачити лише адекватно. Застосування правотлумачного угляду непотрібне.

Однак трапляються випадки, коли точне розуміння тих або інших термінів, закладених у текст норми кримінального права, може призвести до ширшого або, навпаки, вужчого тлумачення норми права, ніж той зміст, який мав на увазі законодавець. Тому орган, що проводить тлумачення норми права (встановивши у певних випадках за допомогою відповідних прийомів і засобів тлумачення – невідповідність текстуального виразу кримінально-правової норми її істинному змісту), звертається до обмежувального або поширювального тлумачення.

Обмежувальне тлумачення використовують у тих випадках, коли зміст норми вужчий від її тексту; поширювальне – коли зміст кримінально-правової норми ширший, аніж її словесний вираз. Необхідно мати на увазі, що такий вид тлумачення норми права означає вужче або ширше тлумачення окремих термінів чи виразів норм кримінального закону. Наприклад, обмежувальне тлумачення простежується при застосуванні ст.208 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Згідно зі ст.10 КК України, відповідальність за такий злочин може нести особа, якій виповнилося 16 років. Хоча жодних винятків із цього правила немає, однак зрозуміло, що закон мав на увазі відповідальність дорослих, тобто осіб, які досягли 18-річного віку, за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Loading...

 
 

Цікаве