WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Дострокове зняття судимості судом - Реферат

Дострокове зняття судимості судом - Реферат

Через який час після відбуття засудженим покарання (початку спливу строку погашення чи зняття судимості) з нього може бути достроково знята судимість? У ч.5 ст.55 КК такий строк не вказаний. В літературі це питання вирішується по-різному. У більшості публікацій воно взагалі не порушується, в інших указується, що закон не встановлює для цього будь-якого формального строку [18, с.459], а у деяких зазначається, що, хоч закон і не встановлює такого строку, дострокове зняття судимості через дуже короткий час після звільнення особи від покарання навіть за наявності позитивних характеристик, коли ще не можна вирішити питання про її виправлення, застосовуватися не повинно [5, с.34; 8, с.135]. Не вирішуючи досліджуване питання по суті, а вказуючи лише на те, що для переконання у виправленні особи потрібен тривалий час після відбуття нею покарання, І.Д. Перлов вважав за необхідне передбачити такі строки в законі [14, с.221]. Накінець, висловлена думка, що судимість може бути достроково знята не раніше одного року з дня відбуття особою покарання [3, с.13; 4, с.123; 7, с.11]. Ця позиція є правильною.

В законі дійсно прямо не встановлено, через який час після відбуття засудженим покарання (початку спливу строку погашення чи зняття судимості) суд може достроково зняти з нього судимість. Однак цілком зрозуміло, що оскільки ч.5 ст.55 КК застосовується лише до особи, яка виправилась, то цей строк повинен бути достатнім для того, щоб можна було зробити достовірний висновок про те, що вона після відбуття покарання своєю поведінкою дійсно довела це і тому немає потреби надалі вважати її судимою. При цьому слід звернути увагу на наступне. Відповідно до п.4 ч.1 ст.55 КК, особи, засуджені до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину. Дострокове зняття судимості з засуджених до названих покарань не передбачене. З цього випливає, що річний строк – це, на думку законодавця, той період часу, який потрібний для того, щоб пересвідчитись, що особи, які відбули зазначені покарання, виправились. Але якщо один рік – це той мінімальний строк, який необхідний для того, щоб переконатись у виправленні осіб, засуджених до менш суворих покарань, ніж позбавлення волі, то очевидно, що він аж ніяк не може бути коротшим для осіб, які відбували більш суворе покарання – позбавлення волі.

Доказом того, що один рік – це, згідно з законом, мінімально необхідний для упевненості у виправленні особи, яка відбувала покарання, строк, служить і ст.414 КПК. У ній вказано, що у випадку відмови у достроковому знятті судимості повторне клопотання з цього приводу може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення. Оскільки ж відмова у достроковому знятті судимості допустима лише тоді, коли особа не довела свого виправлення, то і згідно із ст.414 КПК один рік – це той мінімальний строк, упродовж якого і можна реально перевірити, що засуджений дійсно виправився.

На підставі викладеного і можна зробити висновок, що за змістом чинного законодавства дострокове зняття судимості можливе не раніше, ніж після спливу одного року з дня відбуття особою покарання (після початку спливу строку погашення чи зняття судимості). Такої ж позиції дотримується з цього приводу і Пленум Верховного Суду України, який у п.5 своєї постанови від 16 травня 1975р. №4 "Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і дострокове зняття судимості" визнавав "правильною практику, що склалася в судах, розгляду клопотань про дострокове зняття судимості на підставі ч.5 ст.55 КК не раніше як через рік після відбуття засудженим покарання (основного і додаткового)" [6, с.65]. З осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, судимість може бути достроково знята після спливу не менше одного року з моменту звільнення від відбування покарання, але не раніше закінчення строку невідбутого покарання.

Важливо, однак, зазначити, що встановленням того, через який час після відбуття особою покарання з неї може бути достроково знята судимість, вирішення питання про строки дострокового зняття судимості не вичерпується. І справа не лише в необхідності чіткого визначення цього мінімального строку в самому законі, що забезпечило б однаковість судової практики і унеможливило б дострокове зняття судимості через короткий проміжок часу після відбуття засудженим покарання, коли ще не може бути зроблений достовірний висновок про його виправлення. В літературі висловлена думка про доцільність диференціації строків дострокового зняття судимості. Так, І.Д.Перлов вважав за необхідне передбачити в законі, що клопотання про дострокове зняття судимості може бути порушено громадською організацією або колективом трудящих перед судом щодо засуджених, судимість яких погашається через: 1) три роки з дня відбуття покарання, не раніше ніж після спливу одного року з дня відбуття покарання; 2) п'ять років з дня відбуття покарання, не раніше ніж через два роки з дня відбуття покарання і 3) вісім років з дня відбуття покарання, не раніше ніж через три роки з дня відбуття покарання [14, с.201]. З необхідності диференціації мінімальних строків, після спливу яких можливе дострокове зняття судимості, виходить і проект нового Кримінального кодексу України, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. В ст.85 цього документа пропонується встановити, що дострокове зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини встановленого законом строку її погашення [20, 1997р., число 2, с.30]. Аналогічно рекомендувалося вирішити це питання і в ст.86 Загальної частини проекту модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД [15, с.28].

Такий підхід до вирішення питання про строки дострокового зняття судимості заслуговує повної підтримки. Видається, що подібно до того, як диференційовані строки погашення і зняття судимості, так само різними за тривалістю для різних категорій засуджених повинні бути й мінімальні строки, після спливу яких з дня відбуття покарання з них може бути достроково знята судимість. Законодавча диференціація цих строків відобразила б той реальний факт, що для засуджених за різні за тяжкістю злочини потрібний і різний за тривалістю час для упевненості в їх виправленні. За існуючого ж нині положення, коли мінімальний строк, після спливу якого допускається дострокове зняття судимості, є однаковим для усіх засуджених, формально судимість може бути достроково знята через рік після відбуття покарання і з особи, яка була засуджена на 3 місяці позбавлення волі, і з особи, яка була засуджена на 15 років позбавлення волі, хоча цілком зрозуміло, що час, необхідний для того, щоб переконатись у виправленні засудженого у першому і другому випадках об'єктивно потрібний різний.

Саме цього і не враховує В.В.Голина, коли, висловлюючи сумнів стосовно доцільності запропонованої І.Д.Перловим законодавчої регламентації строків дострокового зняття судимості, пише, що виправлення особи не можна ставити в залежність від спливу тих чи інших строків, оскільки багато що визначається особистістю винного, конкретними обставинами вчинення злочину, його характером і ступенем, умовами відбування покарання, наступним оточенням, колективом, в який потрапляє засуджений, і т.п. [4, с.122]. Більше того, якщо вважати, як це твердить В.В.Голина, що виправлення особи не можна ставити в залежність від спливу тих чи інших строків, то тоді взагалі встановлення будь-яких строків припинення судимості – і погашення, і зняття, і дострокового зняття – слід визнати безпідставним, хоча зрозуміло, що такий висновок, який логічно випливає з цього положення автора, обґрунтованим визнаний бути не може.

Найбільш оптимальний варіант вирішення розглядуваного питання – це поставити розмір мінімальних строків дострокового зняття судимості саме в залежність від встановлених законом строків її погашення та зняття, які, як відомо, визначаються з урахуванням строку покарання і, отже, тяжкості вчиненого злочину й особи винного, а значить, і часу, необхідного для упевненості у виправленні засудженого. Однак у зв'язку з тим, що у даному випадку виправлення особи підтверджується не просто фактом невчинення протягом відповідного проміжку часу нового злочину, а доводиться нею зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці, то строки дострокового зняття судимості повинні, з одного боку, бути значно коротшими від строків погашення і зняття судимості, а з іншого боку, знаходитись у певному співвідношенні (пропорції) з останніми, оскільки вони є встановленим законом показником максимального строку, необхідного для впевненості у виправленні засудженого. Що ж до конкретних розмірів цих строків, то найбільш прийнятною видається пропозиція про допустимість дострокового зняття судимості не раніше як після спливу половини передбаченого законом строку її погашення чи зняття. Визначений у такий спосіб мінімальний строк дострокового зняття судимості є оптимальним за тривалістю, забезпечує диференційований підхід до різних категорій засуджених і однаковий принцип його встановлення щодо усіх осіб, на яких поширюється цей інститут.

Loading...

 
 

Цікаве