WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історичні передумови сучасного кримінального законодавства Франції - Реферат

Історичні передумови сучасного кримінального законодавства Франції - Реферат

Реферат на тему:

Історичні передумови сучасного кримінального законодавства Франції

Франція, батьківщина так званої континентальної системи права, дала світові значні надбання в галузі правової науки. Найвідоміші серед них – Цивільний кодекс 1804 року та Кримінальний кодекс 1810 року.

Про Цивільний кодекс 1804 року його автор Наполеон говорив так: "Моя слава не в тому, що я виграв сорок битв... Те, що буде жити завжди, це мій Цивільний кодекс". А один з істориків права назвав його "правом для всіх народів" [4, с.253].

Значення та роль кримінального закону найбільш точно виражають слова Луве: "У цивільного закону не було б першої і найбільш сильної санкції, коли б не існувало кримінального закону, здатного, якщо не попередити, то покарати порушення закону цивільного" [3, с.49]. А якщо до цього додати, що, крім охорони "священного права приватної власності", завданнями французького кримінального законодавства є охорона та забезпечення прав особи, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканості та безпеки, охорона інтересів нації, держави та суспільного порядку, лише тоді можна мати повне і точне уявлення про роль та значення кримінального закону.

З 1 березня 1994 року у Франції почав діяти новий Кримінальний кодекс, прийнятий в 1992 році, що ознаменувало перехід держави на якісно новий рівень розвитку кримінального законодавства. Новий Кодекс, на думку експертів, увібрав у себе найцінніші надбання кримінально-правової доктрини та судової практики Франції, здобутки теорії і практики інших держав, а також міжнародного права.

Хоч новий Кодекс 1992 року і містить багато новел, проте він твердо спирається на традиції французького кримінального законодавства, наслідуючи багато в чому його історичну структуру, а в деяких випадках і норми з незначним їх редагуванням або взагалі без усякого втручання.

Щоб краще зрозуміти суть сучасного Кримінального кодексу Франції, проаналізуємо історичні передумови його виникнення, історичні джерела французького кримінального законодавства.

Уже з феодальних часів у Франції відомі такі поняття, як "злочин" та "покарання". Зокрема, перелік злочинів та покарань ХІІІ ст. можна знайти в книзі знаменитого легіста Ф.Бомануара "Кутюми Бовезі". Крім роздумів про мету правосуддя, автор пише про відповідальність за тяжкі злочини: вбивства, зраду, лжесвідчення, зґвалтування, викрадення жінки, підпал, крадіжку, фальшивомонетництво, віровідступництво. Покарання за них були шибениця або спалення, а як додаткову міру могли призначати конфіскацію майна [4, с.83].

Однак, незважаючи на те, що вже в ті часи були відомі поняття, які мають безпосередню причетність до кримінального законодавства, говорити про його існування в феодальній Франції було б помилкою.

Проте в останній період французького феодального права простежується спроба "впорядкування" кримінального законодавства. Зокрема, був прийнятий ордонанс 1670 року, за яким злочинні діяння отримують своє визначення, накреслюється чітке прагнення відмежувати злочини від проступків, що тягнуть за собою меншу відповідальність, бажання класифікувати злочини за ступенем їх тяжкості, обмежити застосування смертної кари тощо. Тобто фактично відбувається спроба законодавчого закріплення кримінально-правових понять.

Однак, незважаючи на таке своєрідне "впорядкування" кримінального права, воно залишилось бездієвим. Свавілля органів юстиції, доповнене свавіллям короля і його адміністрації, залишилось непорушним [6, с.174].

Буржуазна революція XVIII ст. – переломна віха в історії Франції. Її вплив відчутно торкнувся всіх сфер життя країни, в тому числі й права, зокрема цивільного та кримінального.

Існуючу феодальну систему права в ході революції піддано докорінній реформі. Попередні інститути та норми сміливо й рішуче скасовували, натомість вводили нові за характером і змістом.

Основні начала і принципи нового за характером права знайшли своє закріплення в конституційних актах, зокрема в "Декларації прав людини та громадянина" від 26 серпня 1789 року, яку вважають діючою до сьогодні і яка є одним з джерел сучасного французького кримінального законодавства.

"Декларація прав" уперше в історії встановила низку положень, що торкаються сучасного права Франції і кримінального зокрема. Наприклад, у ст.5 зазначено, що закон може забороняти лише діяння, шкідливі для суспільства. Діяння, які не заборонені законом, є дозволеними, і ніхто не може бути примушеним виконувати те, що законом не встановлено. А ст.7 і 8 закріплюють два інших важливих принципи сучасного французького кримінального права, а саме: ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як у випадках, передбачених законом, а також ніхто не може бути підданий покаранню інакше, як це передбачено законом [1, с.208].

Зазначимо, що ці нові принципи кримінального права були реалізовані Установчими зборами вже в Кодексі 1791 року, головним ідеологом і автором якого був Лепелетьє. У Кодексі законодавець відмовився від "уявних злочинів, породжених фанатизмом і невіглаством", прийняв ідею обмеження судійського угляду більш точним трактуванням закону (аж до заборони його тлумачення), відмовився від кваліфікованої смертної кари (на його думку, достатньо простого відрубування голови) [6, с.384].

Однак буржуазно-демократичний характер Кримінального кодексу 1791 року суперечив інтересам тогочасного політичного режиму, який встановився з приходом до влади Наполеона. Наслідком цього стала розробка і прийняття у 1810 році нового Кримінального кодексу, який діяв понад 180 років і в 1994 році був замінений нині діючим Кримінальним кодексом Франції.

Деякі гуманістичні ідеї Кодексу 1791 року, як-от ідея перевиховання злочинця працею, яку розвивав Лепелетьє, були відкинуті як "безплідні". Керівник комісії зі складання Кримінального кодексу Тарже висловив з цього приводу міркування, що кримінальне право має справу з людьми, яких може злякати лише смерть – адже найсильнішим почуттям для них є любов до життя. Правосуддя, вважав він, має справу з "нікчемною расою" злочинців, які не піддаються виправленню, а звідси й ті вимоги, що пред'являють щодо покарань [6, с.385].

Кримінальний Кодекс 1810 року був типовим "продуктом" так званої класичної школи в кримінальному праві. В подальшому, щоправда, він увібрав в себе інші ідеї, а саме – ідеї соціологічної школи, теорії "нового соціального захисту" та ін. [3, с.49].

Щодо структури Кримінального кодексу, то він складався з "Попередніх положень" та чотирьох книг. Дві перші книги становили Загальну частину. Перша книга мала назву "Про покарання кримінальні і виправні і про їх наслідки". Друга – "Про осіб покараних, звільнених від покарання чи відповідальних за злочини чи проступки". Дві інші книги являли собою Особливу частину. Зокрема, в Третій книзі встановлено норми щодо злочинів, проступків та їх караності, а в Четвертій йшлося про "поліцейські порушення і їх караність". Одразу ж зазначимо, що інститути Загальної та Особливої частин у Кодексі не завжди чітко розмежовані. Наприклад, інститут необхідної оборони, що повинен належати до Загальної частини, потрапив в Особливу.

Книги поділялись на глави: книга Перша складалася з трьох глав, Друга і Четверта містили по одній. Дещо іншу структуру мала книга Третя. Вона складалась з розділів, у структуру яких входили глави, що в свою чергу поділялись на відділення. Первинним елементом Кодексу була стаття. Всього їх налічувалось 484.

Той факт, що Кримінальний кодекс 1810 року діяв понад 180 років, свідчить про великий запас "міцності"; серйозні зміни та реформи, яким він підпадав, не дуже вплинули на його структуру. В цілому Кодекс зберіг ту ж структуру, що й під час прийняття, аж до закінчення терміну його дії.

Loading...

 
 

Цікаве