WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Про поняття, структуру та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення - Реферат

Про поняття, структуру та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення - Реферат

У чинному земельному законодавстві термін "сільськогосподарські угіддя" трапляється нерідко і досить часто згадуються окремі види сільськогосподарських угідь, проте точного визначення, що слід розуміти під сільськогосподарськими угіддями, немає, притому права і обов'язки, пов'язані з використанням сільськогосподарських угідь, становлять головну специфіку правового режиму земель сільськогосподарського призначення. А отже, можна сказати, що сільськогосподарські угіддя визначають специфічні риси правового режиму земель сільськогосподарського призначення [6, с.3].

Згідно з земельно-обліковою термінологією, сільськогосподарські угіддя – це земельні ділянки, які використовують у сільськогосподарському виробництві як його головний засіб. Оскільки сільськогосподарські угіддя – землі, безпосередньо використовувані для вирощування сільськогосподарської продукції, то найбільше значення для них мають якісні характеристики, з метою збереження яких у земельному законодавстві повинні бути спеціальні норми, що передбачають їх винятково посилену правову охорону. Визначаючи поняття "сільськогосподарські угіддя", законодавець повинен акцентувати увагу насамперед на природних властивостях і якостях цих земель як важливого природного ресурсу.

На нашу думку, прийнятним було б визначення поняття "сільськогосподарські угіддя" як важливої складової земель сільськогосподарського призначення, що внаслідок особливих природних властивостей (властивість родючості) використовується як головний та незамінний засіб виробництва у сільському господарстві для вирощування сільськогосподарських культур і належить посиленій правовій охороні.

Проте чинне законодавство України не тільки не визначає поняття сільськогосподарських угідь, але й не виділяє чітко норми, які забезпечують особливу охорону даної категорії земель. Однак відзначимо, що окремі положення Земельного Кодексу певною мірою торкаються створення умов для раціонального використання і охорони сільськогосподарських угідь, а саме – встановлення заборон на вилучення земельних ділянок із зміною цільового призначення, обмеження стосовно вилучення сільськогосподарських угідь (ст.32, 33 ЗК), а також порядок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст.90 ЗК) та ін.

У Земельному кодексі України бракує й критеріїв віднесення сільськогосподарських угідь до тих чи інших видів, хоча вони мають надзвичайно важливе значення, оскільки плата за землю встановлюється залежно від видів сільськогосподарських угідь (ст.6 Закону України "Про плату за землю"), а отже, і помилкове використання критеріїв може призвести до неправильного обчислення плати за землю, порушення стимулюючого механізму раціонального використання земель. Ці критерії можна знайти в "ГОСТ" 26640-85 "Землі. Терміни і визначення", однак він не належить до числа законодавчих актів.

Інша особливість правового режиму земель сільськогосподарського призначення полягає у тих нормах, які регламентують відносини, що виникають з приводу користування землями. Правовідносини завжди складаються між певними суб'єктами – носіями прав і обов'язків. Відповідно юридичний аналіз права землекористування передбачає визначення можливого, згідно з законом, кола таких носіїв прав і обов'язків [7, с.97], характеристику їхнього правового статусу. Так у ст.48 ЗК "Надання земель сільськогосподарського призначення" визначається коло суб'єктів та цілі, для яких можна надавати землі сільськогосподарського призначення: громадянам – для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням та релігійним організаціям для ведення підсобного сільського господарства.

Ці суб'єкти характеризуються такими особливостями:

  • на першому місці сучасне земельне законодавство серед суб'єктів виділяє громадян;

  • усіх цих суб'єктів об'єднує те, що вони займаються "землевикористанням";

  • саме за суб'єктною ознакою приймається аграрне законодавство (наприклад, Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію" тощо). Свого часу унікальну галузь привласнили одному суб'єкту – колгоспам.

Закон України "Про оренду землі" [11] у ст.6 п.3 встановлює додаткові гарантії охорони земель сільськогосподарського призначення, визначаючи, що їх орендарями для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Крім того, ст.9 п.2 цього ж Закону чітко встановлює коло осіб, яким можна передавати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення (названі у ст.6 Закону), а також випадки і строк суборенди.

Правовий режим усіх земель має низку спільних рис, які виявляються у загальних правах і обов'язках різних суб'єктів, що використовують ці землі. Ці права та обов'язки передбачені у ст.39, 40 ЗК. Однак ряд правомочностей суб'єктів все ж відрізнятиметься, що спричинене специфічним характером земель сільськогосподарського призначення, зокрема право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію й доходи від її реалізації, власності на посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджень, право на одержання від нового власника землі, від землекористувача або місцевої Ради компенсації за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Ці права не характерні для користувачів земельними ділянками іншого призначення, окрім земель сільськогосподарського призначення.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що на сьогоднішній день залишається неврегульованими чимало важливих проблем. На наш погляд, першочергового вирішення потребують такі з них.

1. Не дано у земельному законодавстві визначення таких ключових понять, які мають важливе значення у правозастосовчій діяльності як "землі", "земельна ділянка", "сільськогосподарські угіддя". Стосовно структури Земельного кодексу загальна характеристика цих понять має бути дана у статті 1.

2. Потрібен внутрішній поділ земель сільськогосподарського призначення на землі рослинницького і нерослинницького використання, хоча у них різний режим експлуатації, а відповідно і різні особливості у правовому режимі. Отже, є потреба у більш диференційованому підході до визначення правового режиму структурних елементів у складі земель сільськогосподарського призначення.

3. Доцільно встановити внутрішньовидовий пріоритет у категорії земель сільськогосподарського призначення (за винятком декількох положень Земельного кодексу це не зроблено). Слід законодавчо закріпити принцип пріоритетного правового режиму земель рослинницького походження над землями нерослинницького використання, що суттєво вплинуло б на обмеження внутрішньогосподарського будівництва на ріллі. Крім того, варто встановити внутрішній пріоритет і у складі земель рослинницького використання.

4. Немає чітко визначеного правового режиму сільськогосподарських угідь, які входять до складу земель рослинницького використання з категорії земель сільськогосподарського призначення.

5. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення має бути тісно пов'язаний з принципом раціональності їх використання, зокрема посиленої правової охорони, а проте сучасне земельне законодавство України не приділяє цьому належної уваги.

Література

  1. Гершонов М.М., Кельман Е.И. Комментарий к Земельному кодексу УССР. – Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925.

  2. Голос України. – 1998. – 23 жовт.

  3. Евтихиев И.И. Земельное право. – М.; Пг, 1923.

  4. Краснов Н.И. Аграрно-промышленная кооперация и вопросы права землепользования // Правовое положение аграрно-промышленных предприятий в СССР. – Кишинев, 1974.

  5. Краснов Н.И., Башмаков Г.С., Самончик О.А. Правовые проблемы рационального использования земель в сельском хозяйстве // Государство и право. – 1997. – №2.

  6. Правовой режим земель в СССР. – М., 1987.

  7. Право землепользования в СССР и его виды / Под ред. Г.А.Аксененка, Н.И.Краснова. – М., 1964.

  8. СУ РСФСР. – 1919. – №4. – Ст.43.

  9. Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). – Львів: ВО "Вища шк.", 1989.

  10. Турубинер А.М. Право государственной собственности на землю в Советском Союзе. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958.

  11. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Харьков: Консум, 1998.

Loading...

 
 

Цікаве