WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суспільно-трудові відносини та їх правове регулювання - Реферат

Суспільно-трудові відносини та їх правове регулювання - Реферат

Виникнення трудових відносин державних службовців відбувається за фактом прийняття на державну службу, яке у більшості своїй може розглядатися як складний юридичний факт, що охоплює сукупність декількох юридично значущих дій.

Закон визначає, що прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше не встановлено законами України. Тобто, крім факту призначення на посаду державного службовця, повинен бути інший факт з самостійним юридичним значенням – рішення конкурсної комісії, яким визначено переможця конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців [7, с.158].

У Законі "Про державну службу" передбачено також, що громадяни України, яких вперше зараховують на державну службу, приймають присягу. Чи не можна, з огляду на це положення, вважати, що для тих, хто вперше влаштовувався на державну службу, трудові відносини виникають в результаті наявності ще й факту прийняття присяги? Очевидно, що ні, оскільки цим же законом передбачено можливість припинення державної служби у разі "відмови державного службовця від прийняття присяги". Тобто можна вважати, що факт прийняття присяги є умовою перебування на державній службі і не може вважатися додатковою підставою виникнення трудових відносин. Аналогія у даному випадку, наприклад, з Президентом України, який за Конституцією вступає на пост з моменту складення присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради України, недоречна.

Отже, трудові відносини державних службовців здебільшого виникають на підставі складного юридичного факту, яким є рішення конкурсної комісії та наказ (розпорядження) керівника про призначення на посаду і що в основі своїй є трудовим договором.

Специфіка трудових відносин державних службовців не могла не позначитися і на багатьох інших аспектах правового забезпечення проходження державної служби. Такі інститути трудового права, як робочий час і час відпочинку, оплата праці та трудова дисципліна, знайшли своє особливе вирішення у законі ''Про державну службу". Але, незважаючи на це, норми, які регулюють названі відносини, не втратили своєї юридичної природи, не перестали бути нормами трудового права.

Ще одним видом суспільно-трудових відносин є відносини, які умовно можна назвати службово-трудові. Йдеться про відносини військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ, Національної Гвардії, Управління охорони вищих посадових осіб України, Служби безпеки, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та податкової міліції. Праця цих громадян традиційно називається "службою", і підставою виникнення службово-трудових відносин є здебільшого факт добровільного вступу на службу, хоч може бути й призов на дійсну військову службу в порядку виконання громадянами чоловічої статі свого військового обов'язку. Тому законодавство про працю не поширюється на такі трудові відносини. Їх регламентація забезпечується спеціальним законодавством.

Від цього виду трудових відносин дещо відрізняються ті, що виникають під час проходження альтернативної (невійськової) служби. Згідно із Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" в редакції від 18 лютого 1999 року [2], трудові відносини між громадянином, який проходить альтернативну службу, та підприємством, установою, організацією здійснюється на підставі письмового строкового трудового договору і регламентується законодавством про працю за винятками, передбаченими цим Законом (ст.15). Проте, незважаючи на те, що тут йдеться про трудовий договір і поширення на трудові відносини цих осіб трудового законодавства, ми маємо справу, скоріше, не з трудовими відносинами у їхньому класичному варіанті, а з особливим видом службово-трудових відносин. Праця осіб, призваних на альтернативну (невійськову) службу, не є результатом реалізації ними свого права на працю, а реалізується в порядку виконання військового обов'язку. І трудовий договір, який укладається при тому, не є волевиявленням обох сторін, як це характерно для трудових відносин найму, а факт поширення на такі трудові відносини законодавства про працю не вирішує проблему видової приналежності. Тим більше, що застосування трудового законодавства для регулювання зазначених трудових відносин є досить обмеженим і умовним. Закон "Про альтернативну (невійськову) службу", проголосивши поширення трудового законодавства на осіб, які проходять альтернативну службу, встановив водночас спеціальні правила надання їм відпусток, обчислення строків служби, її припинення та ін. Отже, можна вважати, що у даному випадку ми маємо справу з самостійним різновидом службово-трудових відносин, а не з трудовими відносинами, що регулюються трудовим законодавством.

Самостійним видом трудових відносин можна вважати і відносини, що виникають у результаті відбування засудженими кримінального покарання у виправно-трудових установах. Трудові відносини цієї категорії осіб мають примусовий характер і ставлять своїм завданням виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці.

Залучення позбавлених волі до суспільно корисної праці відбувається відповідно до Виправно-трудового кодексу України [1]. Закон гарантує їм восьмигодинний робочий день з одним вихідним днем на тиждень. Їхня праця організовується з дотриманням правил охорони праці та техніки безпеки, встановлених законодавством про працю. Вони звільняються від роботи у святкові дні. Але права на відпустку засуджені не мають і час роботи за період відбування ними покарання не зараховується їм до трудового стажу.

Деякі особливості щодо цього виду трудових відносин мають відносини, що виникають під час відбування засудженими покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю стосовно цього випадку робить висновок про поширення трудового законодавства (крім винятків, передбачених Виправно-трудовим кодексом) на трудові відносини осіб, що відбувають виправні роботи без позбавлення волі як за місцем основної роботи, так і за місцем, що визначається органами, які виконують покарання [5, с.896].

Погоджуючись у цілому щодо поширення на трудові відносини цієї категорії осіб трудового законодавства, не можна не відзначити, що з огляду на видову приналежність ці відносини не є чисто трудовими відносинами, які характерні для трудового права. Особливо якщо йдеться про відносини, що виникають під час відбування виправних робіт не за місцем основної роботи. Тут не тільки немає трудового договору як волевиявлення сторін, а й трудові відносини мають примусовий характер як щодо працівника (засудженого), так і щодо роботодавця.

Інша річ, коли виправні роботи призначені за місцем праці засудженого. Тут, принаймні, трудові відносини вже існують і до їхнього змісту долучаються лише додаткові обов'язки і права сторін. Проте і в цьому випадку можна вважати, що в результаті вони набувають дещо іншого, не зовсім трудового характеру. Тому на час відбування виправних робіт такі трудові відносини перетворюються на відносини примусової праці. Факт поширення на них, за певними винятками, трудового законодавства не змінює їх юридичної природи. Навіть якщо врахувати, що Виправно-трудовий кодекс у гл.6 "Праця: осіб, позбавлених волі", регулюючи трудові відносини засуджених, неодноразово відсилає до законодавства про працю, це ще не означає, що ми маємо справу з трудовими відносинами найманої праці.

Отже, як бачимо, суспільно-трудові відносини за своїм характером є досить складним явищем і залежно від підстав їх фактичного виникнення поділяються на декілька окремих видів. Кожен з таких видів трудових відносин потребує і специфічного правового регулювання, яке забезпечується різними галузями права.

Література

  1. Виправно-трудовий кодекс.

  2. Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" // Голос України. – 1999. – 16 берез.

  3. Закон України "Про державну службу" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52.

  4. Зуб И.В. Трудовое право России и Украины: общие проблемы, общие решения // Государство и право. – 1997. – №10.

  5. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю: У 2 т. – Сімферополь: Таврида, 1998. – Т.1.

  6. Никитинский В.И., Коршунова Т.Ю. Правовое регулирование трудовых отношений работающих собственников // Государство и право. – 1992. – №6.

  7. Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №782 // Державна служба України: Зб. законодавчих актів. – К., 1996.

Loading...

 
 

Цікаве